Смекни!
smekni.com

Історія світу (стр. 3 из 8)

Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину — Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX—VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).

Грецько-перські війни

Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.

490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівни­ні біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисель­ністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило пер­сам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.

Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксерк­са. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.

Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли об­хідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпус­тив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.

Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький «о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів £ не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.

5і Поразка перського флоту змусила Ксеркса спішно залишити Грецію з части-ш ною свого війська. Він боявся, що грецькі кораблі перегородять йому шлях до аа Персії. Наступного, 479 р. до н. є., об'єднані сили греків завдали поразки персаму битві біля містечка Платеї. Війна тривала ще ЗО років. Але тепер велася го­ловним чином на морі. Для ведення війни приморські поліси Греції уклали між собою союз, головну роль в якому відігравали Афіни (Афінський морський союз). Об'єднані грецькі сили на чолі з афінянами завдали тяжких поразок персько­му флотові і здійснили низку сміливих нападів на береги Малої Азії. Персія зму­шена була укласти мир та визнати незалежність Мілета й інших грецьких міст, розташованих на островах Егейського моря та в Малій Азії. Перському флоту було заборонено плавати по Егейському морю.

Зростання рабовласництва в Греції

Війни з персами сприяли зростанню рабовласництва в Греції за рахунок захоплення величезної кількості полонених. Рабами в Греції були здебільшого люди негрець-кого походження. Іншим джерелом рабства був морський розбій.

У Греції існували ринки рабів. Вони були в Афінах, на острові Хіос, у грецькій колонії Візантій та в інших місцях.

Зростання кількості рабів у Греції знизило їх ціну. Тепер стати рабовласни­ком міг і селянин, і ремісник. Раби виконували в селянських господарствах та майстернях найтяжчі та малокваліфіковані роботи. Вони також використовува­лись як наймити у домашньому господарстві.

Були також державні раби. В Аттиці чимало державних рабів працювало на срібних копальнях. Вони також виконували писарську роботу і навіть охороняли порядок у громадських місцях.

Жорстокість господарів щодо рабів, непосильна праця спонукали рабів бороти­ся проти рабовласників. Тому частими були втечі рабів, навіть масові. 464 р. до н. є. в Спарті почалося велике повстання ілотів, яке тривало 10 років. Його вдало­ся придушити тільки за допомогою афінян, які боялися, що повстання перекинеться і на афінських рабів. У IIIст. до н. є. відбулося повстання рабів на острові Хіос, яке очолив раб Дримак. Воно також було придушене.

У Vст. до н. є. рабовласництво в Греції досягло більшого розвитку у порів­нянні з попередніми часами та країнами Давнього Сходу.

Афінська держава у Vст. до н. є.

Після перемоги над персами наймогутнішою державою у Греції стали Афіни. Вони не тільки не розпустили, а й укріпили створений ними під час війни мор­ський союз. Афінські стратеги після війни, посилаючись ніби на спільну небезпе­ку, продовжували збирати внески, витрачаючи їх тільки на потреби Афінської держави. Афіни втручалися у внутрішні справи своїх союзників, відправляючи туди своїх представників для контролю за збиранням внесків. З державами, що бажа­ли вийти із союзу, Афіни суворо розправлялись.

Афіняни захопили у свої руки торгівлю, яку вели до того грецькі приморські міста Малої Азії. Головним портом Егейського моря став Пірей, що знаходився за 7 км від Афін. Сюди приходили кораблі з різноманітними товарами з Єгипту, Сирії, Італії та інших місць.

В Афінах тривав розквіт ремесла. Афінські ковалі, ткачі, гончарі славилися своєю майстерністю. Ремесло давало заробіток біднякам — громадянам Афінської держави. Афінська держава забезпечувала ремісників замовленнями, використо­вуючи кошти морського союзу. Вона залучала їх до будівництва архітектурних споруд, які прикрашали Афіни і створили їм славу найпрекраснішого міста у то­гочасному світі.

Під час війни з персами остаточно склався і укріпився в Афінах демократич­ний лад.

Верховна влада в Афінах належала народним зборам. Вони збиралися три рази на місяць. На народних зборах вирішувались питання війни і миру, ухвалювались нові закони і скасовувались старі. Брати участь в управлінні державою і просто бути присутніми на народних зборах могли тільки афінські громадяни. Ними вва­жалися лише чоловіки віком від 20 років, що батьками мали вільних жителів Афін.

Державні посади у Vст. до н. є. були доступні всім громадянам і обіймалися за вибором народу або жеребкуванням. Вищими стали посади стратегів, які ко­мандували армією та флотом.

За участь в управлінні державою почали видавати винагороду. Завдяки цьо­му й бідні дістали змогу обіймати державні посади. Раби, переселенці з інших міст та представники союзницьких держав залишалися безправними.

Найбільш впливовим політичним діячем Афінської держави у Vст-. до н. є, був Перікл. Він стійко захищав інтереси демосу і тому протягом 15 років його обирали першим стратегом. За Перікла Афіни перетворилися на одне з найкраси­віших та найбагатших міст Греції. Він опікував ремесло й торгівлю.

Перікл приділяв багато уваги зміцненню Афінського морського союзу. Щоб тримати союзників у покорі, він організував поселення афінських громадян на землях союз­ників. Перікл наказав, щоб постійно був напоготові флот з 60 військових кораб­лів, за допомогою яких афіняни змушували своїх союзників сплачувати данину. Роки правління Перікла були часом найбільшого піднесення могутності Афінської держави.

Пелопоннеська війна і занепад грецьких полісів

Спартанська держава була незадоволена піднесенням Афін. Суперництво між Афінами і Спартою 431 р. до н. є. призвело до початку війни між ними. Ця війка тривала майже 30 років і дістала назву Пелопоннеської. В ній брали участь май­же всі поліси Греції: одні на боці Афін, інші — на боці Спарти. Воєнні дії трива­ли з перемінним успіхом і призвели до повного руйнування господарства обох сторін. Війна завершилася поразкою Афін, внаслідок чого Афінський морський союз був розпущений, афінянам було заборонено тримати військовий флот і вони змушені були заплатити Спарті контрибуцію.

Пелопоннеська війна призвела до занепаду всіх грецьких полісів, а також загострила суперництво між ними. Війни між полісами тривали й у IVст. Та й усередині багатьох міст-держав було неспокійно. Тут відбувалися гострі сутички між демосом і аристократами.

Давньогрецька культура

Піднесення господарського життя у Греції сприяло розвитку грецької культури. Великих успіхів досягла наука Давньої Греції. Грецьких мислителів завжди : цікавили походження світу та його устрій. Вони намагалися раціонально пояснити явища природи. Одні вважали, що початком усього була вода, інші — повіт- ' ря, треті — вогонь. Велике значення мало вчення Демокрита, який висунув гіпо- ! тезу про те, що все, що існує, складається з атомів. Вчений Геракліт вважав, що ! все в світі перебуває у безперервному русі і розвитку. Великий внесок у математичну і науку зробив Піфагор, автор знаменитої теореми. Праці лікаря Гіппократа сприяли розвитку медицини.

Давня Греція вважається батьківщиною філософії. Найвидатнішими філософами в Афінах були Сократ, Платон і Арістотель. Ці та інші філософи намагали­ся пояснити багато важливих проблем, що стосувалися як природи, так і людини.

Праці істориків Геродота і Фукідіда поклали початок історичній науці. З них можна дізнатися не тільки про події саме грецької історії, а й історії су­сідніх з греками народів.