Смекни!
smekni.com

Історія світу (стр. 6 из 8)

Будучи не в змозі захопити одноосібну владу, Цезар, Красс і Помпей у 60 р. до н. є. уклали між собою таємний троїстий союз — тріумвірат.

Наступного, 59 р. до н. є. Цезар був обраний консулом і вжив низку заходів, вигідних учасникам тріумвірату — тріумвірам. Солдати (ветерани), що залишили службу у Помпея, отримали земельні наділи, які відмовився їм надати сенат. Помпею і Крассу вручили для управління багаті провінції.

Війни Цезаря і Красса

У 58 р. до н. є. Цезар отримав від сенату в управління на 5 років Цизальпій­ську Галлію, з якою сусідили землі незалежних від Риму гальських племен, що жили первіснообщинним ладом і ворбгували між собою. Цезар почав з ними вій­ну, що тривала вісім років. Він уміло використав ворожнечу між гальськими пле­менами. Цезар ставав на бік одних племен проти інших, поодинці громив своїх^ противників і поступово захопив усю Галлію.

Під час Галльської війни він зіткнувся і з племенами германців, що жили за Рейном. Перейшовши через Рейн, його військо завдало германцям поразки. Але розуміючи, що захоплення величезної і дикої країни германців дорого коштува­тиме Риму, Цезар відступив у Галлію. Він також здійснив у 55—54 рр. до н. є. переможний похід у Британію, де примусив місцевих жителів платити Риму данину.

Війни з галлами, германцями та британцями дали Риму величезну здобич у вигляді худоби, рабів, золота і срібла. За допомогою цієї здобичі Цезар зміцнив свій авторитет серед римської знаті, що була охочою до багатства та розкоші. Він удвічі збільшив плату своїм солдатам, щоб вони були відданими. У Галлії Цезар створив сильне військо із римлян, перемежених галлами і германцями.

Того, чого домігся Цезар на Заході, бажав досягти Красс на Сході. На чолі 9-легіонної армії він почав війну проти парфян. Парфяни не стали до бою, а поча­ли відступати, змусивши римлян здійснити тяжкий і виснажливий похід через пустелю. Коли ж у 53 р. до н. є. римляни досягли міста Карри, парфяни зненацька атакували їх. Римське військо було розгромлене, а Красс загинув.

Із загибеллю Красса тріумвірат розпався. Між двома іншими його учасниками почалася тривала боротьба.

Боротьба між Цезарем і Понпеем

Заручившись підтримкою сенату, Помпей вимагав відкликання Цезаря в Рим і розпуску його війська.

Але Цезар не підкорився і лише з одним легіоном перейшов Рубікон і рушив на Рим, який зайняв без бою, оскільки налякані його рішучістю Помпей і консу­ли втекли на Балканський півострів. Головні сили Помпея — 7 легіонів — знахо­дилися в Іспанії. Щоб забезпечити свій тил, Цезар, вирушивши в Іспанію, роз­бив там військо Помпея.

Після цього, проголосивши себе консулом, Цезар переправився в Грецію, де у битві при Фарсалі в 48 р. до н. є. розбив нашвидкуруч зібрану армію Помпея., Помпей утік до Єгипту, де був убитий за наказом єгипетських правителів, які і боялися сваритися з Римом.

Переслідуючи Помпея, Цезар прибув до Єгипту. Зустрінуті з почестями римля­ни почали втручатися у внутрішні справи цієї країни і почували себе тут повни­ми господарями, чинячи утиски місцевому населенню. Це спричинило повстання єгиптян в Александрії. П'ять місяців Цезар був в облозі спочатку в царському палаці, а потім на острові Фарос, де знаходився знаменитий маяк. Цезаря вряту­вали війська, що прибули з Азії. Александрію захопили римляни. На єгипетський престол Цезар посадив свою ставленицю і коханку царицю Клеопатру.

Тривожні звістки з Малої Азії змусили Цезаря покинути Єгипет. Один із синів Мітрідата, Фарнак, піднявся на боротьбу і захопив частину римської території. Цезар розбив його за три дні.

Із Малої Азії Цезар вирушив у Рим, а звідти — в Африку та Іспанію, де во­ював з прибічниками Помпея, на перемогу яких знадобилося три роки

На захист селян, що розорялися, виступили брати Гракхи. 133 р. до н. є. старший із братів -— Тіберій -— був обраний народним трибуном. Він запропону­вав закон, який би забороняв користуватися ділянкою понад 500 югерів (югер — 1/4 гектара) землі «общинного поля». Надлишок такої землі пропонувалося відібрати у великих землевласників і передати невеликими ділянками безземельним грома­дянам. Таким чином, Тіберій Гракх розраховував відродити селянське господар­ство і цим зміцнити римську армію та оздоровити римське суспільство. Ця про­позиція зустріла опір з боку сенату, що складався з великих землевласників. Народ підтримав Тіберія, і його пропозиція стала законом. Почався переділ «общинного поля», однак завершити реформу не вдалося. Сенатори звинуватили Тіберія в тому, що він бажає ліквідувати республіку і відновити царську владу. Спровокувавши під час проведення народних зборів бійку, вони вбили народного трибуна.

Однак боротьба за землю не припинялася. 123 р. до н. є. народним трибуном був обраний молодший брат Тіберія — Гай Гракх. Він діяв навіть рішучіше за брата, проводячи низку законів, спрямованих на те, щоб обмежити вплив сенату. Однак сенаторам знову вдалося спровокувати в Римі зворушення. У кровопролит­ній боротьбі Гай Гракх і 3 тисячі,його прибічників загинули.

Після цієї розправи римська аристократія укріпилася. Через 20 років після загибелі Гая Гракха була дозволена купівля-продаж ділянок, отриманих за зако­нами Гракхів. Земля знову почала зосереджуватись у руках великих землевласників.

Диктатура Цезаря в Римі

45 р. до н. є., зламавши опір супротивників, Цезар повернувся в Рим. У його руках була зосереджена військова, цивільна і релігійна влада. Цезар став довіч­ним диктатором, консулом, народним трибуном, верховним жрецем і голов­нокомандувачем (імператором).

Цезаря підтримували заможні жителі італійських міст, оскільки багато з них; розбагатіли в походах Цезаря. Цезар спеціальним законом впорядкував життя і італійських міст. У них були свої сенати, народні збори і магістрати, що склада- > лися із заможних осіб.

Цілі Цезаря розходилися з інтересами римської знаті, що звикла через сенат ] управляти державою і мати з цього великі доходи. Цезар реорганізував сенат. Кількість! сенаторів він довів до 900, причому всі небажані сенатори були замінені його при­бічниками з-поміж військової знаті, багатих рабовласників з італійських міст.

Незадоволена частина римських аристократів організувала змову проти диктатора, яку очолив давній друг Цезаря — Брут. 15 березня 44 р. до н. є. Цезар > був заколотий під час засідання сенату.

Спроба Цезаря встановити в Римі постійну одноосібну владу закінчилася невдало. •]

Боротьба за владу після смерті Цезаря

Після смерті Цезаря в Римі почалася боротьба за владу. Заколотники, зазна-1 вши поразки, змушені були втекти з Риму. Вони почали збирати війська у схід-1 них провінціях для ведення війни.

В самому Римі сенат виявився безсилим відновити свою зверхність. Владу мали | ті, за ким стояла армія. Великий влив мав Марк Антоній — найближчий по- і мічник Цезаря. Але в Антонія був суперник — племінник Цезаря Октавіан, який | заручився підтримкою сенату, що вважав його захисником республіки.

У Октавіана була значна армія, що складалася головним чином з ветеранів:| Цезаря. Об'єднавши свої сили з військом сенату, Октавіан завдав поразки Антонію, але незабаром уклав з ним союз, оскільки не наважувався наодинці вести І боротьбу з республіканцями. До союзу залучили і командира римської кінноти] Лепіда. Так 43 р. до н. є. виник другий тріумвірат (Октавіан, Антоній, Лепід). Сенат передав тріумвірам всю повноту влади. Вони одразу ж почали набирати військо для боротьби з республіканцями.

Вирішальна битва між військами тріумвірів і республіканців відбулася 42 р.біля міста Філіпки в Македонії. Республіканці зазнали поразки. Брут покінчивзк життя самогубством, кинувшись на меч.

Але з перемогою над республіканцями громадянські війни не припинились, оскільки тріумвірат розпався, і Октавіан спочатку усунув Лепіда, а після розпочав боротьбу проти Антонія. Антоній укріпився на сході Римської держави. Він одружився , із царицею Єгипту Клеопатрою. Октавіан оголосив Антонію війну. 31 р. до н. є, у вирішальній морській битві біля мису Акцій (на західному узбережжі Балканського півострова) флот Антонія і Клеопатри був розбитий. Антоній, а потім ІІКлеопатра покінчили життя самогубством, а Єгипет став римською провінцією; Володарем Римської держави залишився Октавіан.

Правління Октавіана Августа

Встановивши свою владу у Римській державі, Октавіан 27 р. до н. є. отоло сив відновлення республіки. Сенатори присвоїли Октавіану почесне прізвисько Авгус ш (священний). Відновлення республіки було лише політичним ходом Августа, яки! еа тримав усю владу в державі у своїх руках. Він одночасно був консулом і народніним трибуном. Вища військова влада дала йому титул імператора. Августа нази-иали принцепсом — першою людиною. Звідси походить назва встановленого Авгу-стом політичного ладу — принципат.

Народні збори за Августа втратили своє значення. Сенат слухнянно виконував полю імператора, опорою якого була армія. Імператор правив довічно, передаючи і)ладу у спадок.

Для розправи з супротивниками його політики Август створив особливе вій­сько — преторіанську гвардію,. її загони готові були придушити будь-який замах на імператорську владу.

Август приділяв багато уваги організації армії. Він створив 25 легіонів, роз­ташував їх уздовж кордонів імперії, що пролягали по Рейну та Дунаю. Не почи­наючи тривалих війн, імператор обмежувався лише малими на кордонах. Спроби римлян перейти Рейн і підкорити германців скінчилися поразкою у битві в Тевто-бузькому лісі 9 р. н. є.

Разом із встановленням імперії зміцнилося рабовласництво. Були ухвалені за­кони, згідно з якими за вбивство господаря страті підлягали всі раби, що були у будинку під час вбивства.

Римська імперія у І-ІІ ст. н. є.

У І—IIст. н. є. Римська імперія була на вершині могутності, рабовласницький лад досяг найбільшого розквіту. Рим перетворився на найбільше місто Середзем­номор'я. В ньому проживало тоді понад мільйон жителів.