Повертаючись до проблеми долі, можна погодитися, що людина не була навіть тоді повністю вільною від божої волі, проте людина Давнього царства не була рабом свавілля свого бога, а могла власними силами прийти до найкращого життя та розраховувати на його продовження після фізичної смерті. Менталітет мешканця Месопотамії того часу був майже протилежним, наприклад, він навіть не міг припустити, що після смерті буде мати приємне існування в підземному світі, який був лише блідим відголосом цього. Наприкінці можна сказати, що деякі дослідники, наприклад А.Л.Вассоєвич, уважають, що уявлення про „шой”, тобто напівістоту-напівпринцип, який був відповідальним за долю, мали місце й на більш ранньому етапі, ніж період Аменхотепа ІV, коли вони вперше з’являються в зафіксованому вигляді в текстах. Проте чи це насправді мало місце за доби Давнього царства, невідомо остаточно.
РОЗДІЛ 5. Відомості про календарі Давніх Єгипту і Месопотамії
Про ситуацію з календарем у першій половині ІІІ тисячоліття до н.е. відомо дуже мало. „Існують свідоцтва того, що в своєму повсякденному житті та, наприклад, при визначенні дат своїх свят давні єгиптяни користувалися місячним календарем” [9, с. 61], хоча офіційним календарем, і в цьому єгиптяни, напевно, були першими, уважався все ж сонячний. Щодо месопотамських календарів, то вони на цьому етапі були повністю місячними, або місячно-сонячними. Оскільки місячний варіант календаря є більш давнім, то з нього, здається, треба й почати.
Прагнучи встановити інтервали часу більші за добу, чи ще з якихось причин, „астрономи Сходу, особливо вавілонські, досягли великих успіхів у вивченні Місяця та, серед іншого, в визначенні часу між двома молодиками. Цей період у подальшому отримав назву синодичного місяця” [18, с. 93]. Першим днем місяця в таких випадках проголошувався день, коли можна було побачити перший захід молодого місяця. Грецькою цей момент називався неоменією, він відбувався в середньому через 36 годин після справжнього молодика, який спостерігати безпосередньо можна було лише під час сонячного затемнення. Тривалість синодичного місяця в середньому 29,5 діб, тому використовували чергування місяців із 30 та 29 днями, які називали відповідно повними та порожніми. Якщо вести такий рахунок, місяці можуть припадати на різні сезони, й Новий рік може плавати в часі. Тобто місяці в випадку суто місячного календаря могли належати до різних сезонів. І якщо кочовим народам, як, наприклад, арабам, це не приносило великих складнощів, то месопотамцям, які були хліборобами й залежали від річних природних циклів, така ситуація перешкоджала точно прогнозувати певні щорічні події. Тому виникала потреба узгоджувати місячний календар із сонячним роком, а задля цього зазвичай робиться періодичне додавання ще одного місяця. „Є всі підстави вважати, що вже близько 2500 року до н.е. шумери користувалися місячно-сонячним календарем з визначеними, хоча й невідомими нам правилами вставки (інтеркаляції) 13-го місяця” [9, с. 42]. Назви основних місяців у шумерів, за ніппурським каноном, такі: 1– Barag-zag-gar-ra(„Місяць Престолу Святилища”), 2 – Gu4-si-sa2 („Місяць биків, що запряжені”), 3 – Sig4-gišu5-šub-ba-ga2-gar(„Місяць поміщування цеглин у форму для цегли”), 4 – Šu-gar-numun-na(„Місяць сівби”), 5 – Izi-izi-gar-ra(„Місяць установлення вогнів”), 6 – Kin-dinanna(„Місяць жеребу Інанни”), 7 – du6-ku3 („Місяць Заповітного Горба”), 8 – Apin-du8-a(„Місяць випускання плугу”), 9 – Gan-gan-e3 („Місяць виходу вбивці”), або Mu-šu-du8 („Звільнення року”), 10 – Ku3-sux(ŠIM) („Священна чистота”), або Ab-ba-e3-da(„Місяць Виходу Батьків”), 11 – Ud2-duru5 („Місяць полби”), 12 – Še-gur10-kud(„Місяць жнив”). Здається, можна казати, що це не просто були місяці як певні проміжки часу, адже така абстракція була б не характерною для шумерської свідомості. Є версія, що „місячна природа Шумеро-Вавілонського календаря з його прив’язкою до зміни місячних фаз також уважається спорідненою передаванню meвід одного бога до іншого” [28, с. 120]. Треба вказати, що, за шумерськими віруваннями, влада інколи переходила від одного бога до іншого, і тоді останній тимчасово виконував обов’язки керманича ради богів. У цей час на землі зазвичай відбувався перехід влади в Месопотамії від одного міста до іншого. Т.Якобсен пише про це: „Час від часу бог і місто, що виконувало царську владу, визнавалися нездатними виконувати цю функцію, хоча б із тієї причини, що божественна асамблея бажала змін” [4, с. 251 - 252]. І.Святополк-Четвертинський пропонує визначити, які місяці належали тому чи іншому богу, а точніше – групі богів, спостерігаючи за тим, коли відбувалися ті чи інші жертвопринесення. Він відносить 2, 5, 8 та 11 місяці до небесного рівню Ана, Енліля та Нінурти; 3, 6, 9 та 12 місяці – до земноводного рівню Інанни та Енкі; нарешті, 1, 4, 7 та 10 місяці – до хтонічного рівню Думузі. Але вивчення шумерського календаря тільки в останні роки стає можливим, тому дані про нього ще дуже нечисленні, а гіпотез навпаки багато.
Про вавілонський календар відомо дещо більше, при чому, скоріше за все, вавілонський календар перебував під впливом шумерського. Він також складався з 12 місяців: 1 – Nisānum („Жертва шляхом лиття”), 2 – Ajjarum („Світлий”), 3 – Simānum, 4 – Du’ūzum („Думузічний”), 5 – Abum („Батько”) / Apum („Очерет”), 6 – Elūlum („Радіти”), 7 – Tašrītum („Першопочаток”), 8 – Arahsamna, 9 – Kislīmum, 10 – Tebētum („Занурення”), 11 – Šabāţum („Знищення вітром”), 12 – Addarum („Сумний”). Так само, як і шумери, вавілоняни ділитимуть рік на 12 місяців і додаватимуть ще один у разі потреби. Зберігся наказ царя Хаммурапі приблизно датований 1760 роком до н.е., в якому сказано: „Оскільки рік має ваду, то нехай місяць, який зараз починається, отримає назву другогоElūlum, а податки Вавилонові нараховуються не на 25 день Tašrītum, а на 25 другогоElūlum” [18, с. 104]. Додатковий місяць приблизно до середини І тисячоліття до н.е. визначали, не використовуючи певної системи. Можливо, така ситуація була характерною і для шумерів, бо інакше логічним було б перейняття відповідної схеми вавілонянами. Місяць у вавілонян, як і в шумерів, складався з семиденних тижнів. Подальше вдосконалення календаря призвело до появи більш послідовного та систематичного додавання 13-го місяця, але це вже стосується набагато пізнішого періоду історії Месопотамії.
Календар давніх єгиптян був пов’язаний із необхідністю передбачення наступного розливу Нілу. Довгі спостереження за небесними явищами встановили, що розлив Нілу співпадає з літнім сонцестоянням. Але більш практичним і легким у спостереженні було співвіднесення розливу з моментом геліакічного сходу зірки Сиріус ( Сотіс, або Анибус), яка з’являлася в 3000 році до н.е. після сімдесятиденного невидимого періоду приблизно через 0,4 доби після сонцестояння ( відстань між цими моментами була різною в різні періоди історії). Період між двома першими геліакічними сходами Сиріуса було розділено на 12 місяців, кожен із яких складався з 30 днів. Назви цих місяців такі: 1 – Thoth, 2 – Phaophi, 3 – Athyr, 4 – Chojak, 5 – Tybi, 6 – Mechir, 7 – Phamenoth, 8 – Pharmuthi, 9 – Pachon, 10 – Payni, 11 – Epiphi, 12 – Mesori. Кожен із цих місяців був розділений на три частини по 10 днів, яким належали десятиградусні сегменти сонячної екліптики. Місяці було присвячено різним богам пантеону. „Так, Thoth– перший місяць року в давньоєгипетській релігії – був присвячений богу Місяця й мудрості; місяць Athyrбув присвячений богині Хатор, Phamenoth– обожненому цареві Аменофісу. Назва місяця Pharmuthiпов’язана з єгипетською богинею Ермути, Pachon– з єгипетським богом Хонсом і т.д. МісяцьPayniприсвячений „святу долини”, аMesoriприсвячений „народженню сонця”” [18, с. 44]. Пізніше було встановлено, що сонячний рік насправді складається з 365 днів, а ще пізніше, вже в І тисячолітті до н.е., з’являються спроби ввести вісокос, але вони сприймалися народом дуже вороже, можливо, через те, що в цей час релігійна консервативність уже не дозволяла єгиптянам проводити якісь зміни в релігійній системі, а календар, безперечно, був її важливою складовою частиною. Але на період Давнього царства, напевно, єгиптяни користувалися сонячним календарем, що нараховував 360 днів у 12 місяцях. Наостанку можна згадати, що давньоєгипетський календар став основою для коптського, який складається з 12 місяців (їхні назви в арабізованому варіанті відповідають єгипетським), після яких ідуть ще п’ять днів, що мають грецьку назву епігоменів. Коптський рік співпадає з юліанським і починається 29 серпня (окрім року, що є наступним після високосного, коли Новий рік перепадає на 30 серпня). Рахунок років у коптському календарі ведеться за ерою Діоклетіана, яка почалася 29 серпня 284 року н.е. За цим календарем ведеться рахунок років у Судані й Ефіопії.