Смекни!
smekni.com

Діяльність іспанських конкістадорів у Новому світі (стр. 3 из 8)

Коли кораблі наблизились до узбережжя Юкатану, до них направилось з десяток пірог з індіанцями. Вони підійшли до флагманського корабля й стали підніматися на борт. На відміну від кубинських тубільців, що віддавали перевагу хизуванням голими, ці носили пов'язки й бавовняні сорочки, накидки. Зустріч представників двох цивілізацій пройшла в дружній обстановці, і місцеві жителі вийшли щасливі, несучи по нитці скляного намиста у якості подарунків.

На наступний ранок делегація індіанців була ще більше, а їхній вождь знаками запевняв іспанців у дружбі й запрошував відвідати його володіння. Кордова з добре озброєним загоном висадився на берег і відправився слідом за князем у супроводі величезної юрби. На узліссі князь подав сигнал, і негайно із засідки висипали воїни в бойових убраннях із щитами, списами, луками, пращами. Стріли й камені полетіли в іспанців, поранивши кілька людей. Згуртувавшись, іспанці відкрили стрілянину й відбили атаку, убивши півтора десятка індіанців. Розсіявши ворога, конкістадори ввійшли в селище, у центрі якого була площа із трьома спорудженнями. "То були їхні капища й молитовні, — писав Діас, — а в них багато глиняних ідолів, з обличчями демонів або жіночих осіб…Усередині храмів ми знайшли невеликі дерев'яні скриньки, а в них - інші ідоли й кілька маленьких дисків, частиною золотих, але здебільшого мідних, кілька намист, три корони й інші дрібнички, начебто риб і качок, з низькопробного золота. Побачивши все це, і золото, і кам'яні будови, ми мали велику радість, що відкрили таку країну". Але, як виявилось, радість була передчасною. Судна відправилися на захід уздовж берега. Не зустрічаючи нічого примітного й привабливого, конкістадори не сходили на берег, пройшовши кілька сотень кілометрів уздовж берега. Беріг повернув на південь. Капітан вирішив, що вони відкрили великий острів. Пройшло ще два тижні, нарешті, вони побачили поселення в гирлі ріки, і направили судна до поселення, щоб набрати прісної води. До них підійшла група індіанців у мантіях і запросила прибульців у селище. Іспанці, озброївшись, рушили в тісному строю за ними. Але князь місцевого племені швидко зрозумів, що іспанцям була потрібна зовсім не вода, тому індіанці знаками дали їм зрозуміти, що вони повинні покинути їх країну. Нещастя переслідували мандрівників. Сильний шторм і північний вітер ледь не викинули судна на берег. Питна вода закінчувалася. Вони продовжували йти уздовж берега, доки не показалося велике селище, навколо якого були поля. Більша група солдатів під керівництвом Кордови на човнах у супроводі судна відправилася до гирла невеликої ріки, щоб набрати воду. Не встигли вони наповнити барила, як на них напали індіанці. Зав'язався кровопролитний бій. Півсотні іспанців було вбито, двоє потрапили в полон, інші - поранені - відступили й повернулися на свої кораблі. Багато ран одержав і Кордова. Однак довелося продовжити плавання уздовж берега, уже не мріючи про золото, а в надії знайти прісну воду.

Переконавшись, що відкрита ними земля - не острів, а беріг повертає на захід, вони вирішили повернутися на Кубу. Капітан запропонував окружний шлях, що був найбільш швидким, тому що йшов за течією (Гольфстрім). Дійсно, у такий спосіб вони першими перетнули Мексиканську затоку, пройшовши за чотири доби більше 1200 км. Діставшись до Флориди, конкістадори набрали там воду, відбивши напад тубільців, і повернулися, отримавши не золото й коштовності, а важкі враження й рани. Через кілька днів після повернення Кордова помер від ран. Та ж доля спіткала багатьох учасників походу. Але легенда про відкриту країну, де багато золота, пішла гуляти по світлу.

Але справа була зроблена. Слух про багаті землі й багатолюдні кам'яні міста, що лежать усього в сотні кілометрів на захід від Куби, миттєво рознісся островом, і коли марнолюбний губернатор острова Дієго Веласкес оголосив про підготовку нової експедиції в країну майя, бажаючих виявилося цілком достатньо. У квітні 1518 р. з порту Сантьяго-де-Куба відправилася до берегів Юкатана ескадра із чотирьох добре оснащених кораблів із двома сотнями солдатів і матросів на борту. Начальником експедиції Дієго Веласкес призначив свого далекого родича Хуана де Грихальву. Одним з кораблів командував Франсиско де Монтехо - майбутній завойовник юкатанських майя. Інструкції губернатора були суворі й недвозначні: на нових землях не засновувати колонії й не вести які-небудь воєнні дії, оскільки головна мета експедиції - розвідка, обстеження знову відкритої країни й налагодження торговельних контактів з її мешканцями, щоб скрізь, де Грихальва побуває, індіанці залишилися мирно настроєними.

Після декількох днів плавання ескадра Грихальви благополучно добралася до острова Косумель, відділеного від материка лише вузькою протокою. Побачивши велике селище з кам'яними храмами й пірамідами, іспанці поспішили висадитися на берег. Їх чекала юрба місцевих жителів на чолі з вождем і верховним жерцем. Пішов традиційний обмін вітаннями. У відповідь на наполегливі прохання Грихальви майя принесли кілька прикрас із низькопробного золота: більше в селищі не виявилося. Розчаровані іспанці відправилися далі - туди, де в бузковому серпанку маячили круті стрімчаки мису Каточе. Пропливши декілька днів, іспанці, за свідченнями одного з очевидців побачили місто настільки велике, що навіть Севілья не могла зрівнятись з ним. Швидше за все, очевидець описав древнє майянське місто Тулум (Сама) на східному узбережжі Юкатана, на південь від острова Косумель.

Не знайшовши й тут нічого цікавого, іспанці повернули назад. У Чампотоні, у той час як вони запасалися прісною водою, індіанці вбили одну людину й 50 поранили, у тому числі Грихальву. Треба сказати, що Грихальва з'явився в Чампотон із цілком певною метою. Він хотів провчити непокірливих тубільців за побиття людей Кордови. Однак непрошені гості й цього разу одержали таку сувору відсіч, що в них надовго відпало бажання відвідувати настільки войовниче місто. З тих пір Чампотон одержав на всіх іспанських картах нове ім'я - місто Злої Битви. Рухаючись усе далі на захід, Грихальва першим з європейців довідався про існування могутньої ацтекської держави, що змушувала місцеві провінції регулярно платити їй велику данину. У Табаско іспанцям особливо пощастило. Без яких-небудь жертв і кровопролиття вони протягом двох-трьох днів зуміли шляхом хитромудрого обміну викачати майже все золото, що було в тубільців. Тільки за один день Грихальва одержав від простодушних індіанців коштовностей на добру тисячу дукатів. У міру того як трюми кораблів заповнювалися скарбами, жадібність конкістадорів зростала. Вони забули вже про строгі накази Дієго Веласкеса й підступилися було до Грихальви з вимогою влаштувати іспанську колонію в цих благодатних краях. Але тут коса найшла на камінь. Незважаючи на всі прохання, вимоги й погрози, командуючий залишався твердий і непохитний, посилаючись на заборони губернатора Куби. Коли хвилювання серед учасників експедиції досягло апогею, Грихальва навантажив все добуте золото на один з кораблів, що вимагав термінового ремонту, і відправив його на Кубу, щоб одержати інструкції щодо подальших дій Інші кораблі тим часом продовжували обстеження мексиканського узбережжя. Коли судно з вантажем золота добралося до Сантьяго-де-Куба й Дієго Веласкес дізнався про все, що трапилось, той щиро обурився: знайти такі золотоносні землі й не прибрати їх до рук! Він уже забув і свої власні напуття й свої письмові укази, що обмежували буквально кожний крок Грихальви в знову відкритих краях. На голову бідного мореплавця посипалися прокльони й погрози. Коли ж через якийсь час Грихальва благополучно повернувся на острів, губернатор відсторонив його від всіх справ, забрав маєток і не сказав ні єдиного слова подяки за добуті скарби. В 1523 р. украй зубожілий першовідкривач Мексики був відправлений у Нікарагуа для втихомирення повсталих індіанців і загинув у першій же сутичці, простромлений індіанською стрілою. А тим часом у Сантьяго-де-Куба гарячково готували нову флотилію, і цього разу вже не для відкриттів, а для завоювань. Після всіляких закулісних махінацій і інтриг Дієго Веласкес довірив керівництво настільки відповідальною справою Ернану Кортесу - своєму секретареві. Але завоювання Кортеса та Піссаро будуть розглянуті у наступному розділі. Отож, можна зробити деякі висновки з написаного. У результаті об’єктивних причин європейці (Іспанія та Португалія) були змушені шукати нових шляхів до екзотичних східних країн. У результаті технічного прогресу були вдосконалені навігаційні пристрої, з’явився новий тип корабля, на якому можна було пускатися у далекі подорожі. У результаті мандрівок Христофора Колумба відбулось "офіційне" відкриття Америки. Почалась епоха іспанської колоніальної експансії у Новий світ. У ході подорожей Кордови і Грихальви відбулося поглиблене знайомство з індіанцями, яке часто супроводжувалась численними людськими втратами для іспанців. На перших етапах конкіста не набувала широкого розмаху, супроводжувалась лише локальними сутичками з місцевим індіанським населенням. Але з відкриттям величезних багатств країни майя розпочалась воєнна конкіста у повному смислі слова – з винищенням цілих народів та цивілізацій.

Розділ 2. Завоювання Ернана Кортеса та Франциско Пісарро

Отож, першим завойовником великої індіанської держави судилося стати Ернану Кортесу. Цей обіднілий ідальго мало чим відрізнявся від своїх попередників, хіба що мав трохи більше хитрості та таланту. Але у подальшому у ньому відкрились якості незаурядного полководця, умілого керівника підкореної ним країни.