Смекни!
smekni.com

Діяльність іспанських конкістадорів у Новому світі (стр. 5 из 8)

При прибутті у столицю, розпочалися візити Кортеса до Монтесуми. Він почав наполягати на переході у католицьку віру. Кортес прекрасно розумів, що повернути на сторону християнства цих тубільців означало виграти війну без єдиного пострілу. Як би там не було, але у той самий день іспанці взяли у полон Монтесуму, і Кортес фактично став керувати країною. Почався грабунок столиці. Всі шедеври ювелірного мистецтва переплавлялись на зливки металу. А тим часом з Куби була відправлена ескадра для арешту Кортеса, але використавши хитрощі та вмілу тактику вмілий конкістадор частково розбив військо супротивника, а частково переманив на свою сторону.

В той час, коли серед іспанців йшла міжусобна боротьба, майже вся Мексика піднялася на повстання проти іспанців. Кортес вимагав від Монтесуми, щоб той вийшов на дах свого дому та дав змогу іспанцям вийти з міста. Мексиканці відповіли на це градом зі стріл та каменів. Верховний вождь ацтеків був смертельно поранений на помер через деякий час. Кожного дня сили ворогів збільшувались, а іспанців зменшувались. Тоді іспанці вирішили в нічний час втікти з міста. Тяжким був відступ іспанців у союзну Тласкалу. Близько тисячі чоловік загинуло при втечі. Крім того, була втрачена майже вся артилерія та коні. Однак уцілілі знайшли притулок у Тласкалі, що здавна була заклятим ворогом ацтеків. Граючи на цих протиріччях, конкістадори поступово скорили племена, що жили між долиною Анахуак і Мексиканською затокою, а потім і селища, розташовані в самій долині. Ізолювавши в такий спосіб Теночтітлан, вони при сприянні союзних індійських племен, незважаючи на розпачливий опір захисників столиці на чолі з юним Куаутемоком (племінником Монтесуми), у серпні 1521 р. захопили місто, майже повністю зруйнованим у ході кровопролитних боїв. Руїни його були віддані вогню.

До кінця 20-х років XVI в. іспанці захопили велику територію, що простирається від Мексиканської затоки до Тихого океану, а також більшу частину Центральної Америки. Надалі колонізатори продовжували своє просування на південь (Юкатан) і на північ (аж до басейну рік Колорадо й Ріо-Гранде-дель-Норте, Техаса й Каліфорнії). Після вторгнення в Мексику й Центральну Америку загони конкістадорів проникли на Південноамериканський материк. З 1530 р. португальці приступили до більш-менш планомірної колонізації Бразилії, звідки стали вивозити коштовну породу дерева "пау-бразіл" (від якого пішла назва країни). У першій половині 30-х років XVI в. іспанці, очолювані Франциско Пісарро й Дієго де Альмагро, скорили Перу, зруйнувавши цивілізацію інків. Початком завоювання їх держави стало криваве побоїще в місті Кахамарка 16 листопада 1532 р.

У той день у Кахамарку за запрошенням Пісарро прибув вождь інків Атауальпа в супроводі пишної свити. При зустрічі, відповідно до заздалегідь розробленого плану, чернець Вісенте де Вальверде зачитав інкському правителеві по-іспанськи текст "Рекерим’єнто" - документа, що містив перелік стандартних вимог, які в процесі конкісти незмінно пред'являлися індіанцям. Заявивши, що Пісарро діє з доручення короля Іспанії, що отримали землі інків у дарунок від папи римського, Вальверде запропонував Атауальпі прийняти християнство й визнати себе васалом імператора Карла V. Коли до здивованого Інки дійшов зміст вислуханої їм промови незрозумілою мовою, він рішуче відкинув домагання прибульців, а Євангеліє, протягнене йому ченцем на підтвердження своїх слів, кинув на землю. По сигналу Вальверде солдати, що були присутні при описаній сцені, напали на нічого не підозрюючих індіанців, і, відкривши по них вогонь, перебили сотні беззбройних людей. Сам Атауальпа потрапив у полон. За його звільнення Пісарро зажадав величезний викуп. Протягом декількох місяців інки зібрали потрібну іспанцям кількість золота й срібла. Доставленим золотом наповнили цілу кімнату, а дві інших - сріблом. Але це не врятувало нещасного Інку, якого незабаром передали суду за обвинуваченням в "заколоті" проти іспанського монарха й задушили. Полон і загибель верховного правителя зробили деморалізуючий вплив на його підданих. До того ж вони були поглинені внутрішніми проблемами: з великою жорстокістю тривала міжусобна війна прихильників Уаскара й Атауальпи. Віддавши перевагу "законній" династії, Пісарро заручався підтримкою її прихильників і через рік після трагічних подій у Кахамарці вступив у столицю Куско. Слідом за тим послані їм загони підкорили північні області інкської держави (Кіто).

Рухаючись із Перу на південь, завойовники під керівництвом Альмагро вторглись в 1535-1537 р. у межі країни, названої ними Чилі. Однак, натрапивши на завзятий опір відважних мапуче (яких іспанці стали називати арауканами) і не виявивши очікуваних дорогоцінних металів і інших скарбів, конкістадори повернулися в Куско. Там Альмагро намагався заперечувати права, надані королем Пісарро, але в боротьбі з останнім зазнав поразки й був страчений. У цей же час Педро де Мендоса приступив до колонізації Ріо-де-ла-плати. В 1536 р. він заснував на західному березі затоки поселення Пуерто-де-Санта Марія-де-Буенос-Айрес (Порт Богоматері добрих вітрів). Але Буенос-Айрес і інші опорні пункти іспанців на Атлантичному узбережжі й в усті Парани й Уругваю постійно піддавалися нападам з боку войовничих індійських племен. Тому центр іспанських володінь у цьому районі незабаром перемістився вглиб континенту, на північ. З початку 40-х років плацдармом для подальшого захоплення й закріплення земель у басейні Ріо-де-ла-плати став Асунсьйон, закладений в 1537 р. Однак через відсутність там значних природних багатств і значних резервів робочої сили, а також внаслідок географічного положення цього району конкістадори не були економічно зацікавлені в його освоєнні. У результаті туди приїжджало мало іспанців, та й ті звичайно не привозили своїх родин. В 1617 р. відбувся розділ великої "провінції Ріо-де-ла-плати". Її південна частина зберегла колишнє найменування. Землі ж, розташовані до півночі від місця впадіння Парагваю в Парану, і область Гуайра виділилися в самостійну "провінцію Гуайра", а незабаром стали йменуватися "провінцією Парагвай". Численні загони європейських завойовників кинулися також у північну частину Південної Америки, де по їхніх уявленнях перебувала легендарна країна Ельдорадо. У фінансуванні цих експедицій брали участь німецькі банкіри Вельзери, що одержали від свого боржника імператора Карла право на колонізацію південного узбережжя Карибського моря. Частина його між півостровами Парія й Гуахіра йменувалася Венесуелою ("маленькою Венецією"). У пошуках Ельдорадо іспанські експедиції й загони німецьких найманців проникнули в 30-х роках XVI в. у долини рік Оріноко й Магдалени. В 1538 р. вони вийшли на плоскогір'я Кундинамарки, біля Боготи. Після анулювання в 1545 р. прав Вельзерів іспанська колонізація Карибського узбережжя значно активізувалася. На початку 40-х років Франсиско де Орельяна досяг р. Амазонки й спустився по її руслі до Атлантичного океану. Майже одночасно іспанці почали новий похід у Чилі, але до початку 50-х років змогли зайняти лише північну й центральну частини країни. У долині р. Мапочо вони заснували місто Сантьяго, на березі затоки Кокимбо-Ла-Серену, а їх головним опорним пунктом при завоюванні території південніше р. Біо-Біо став Консепсьон, побудований у її гирлі. Проникнення іспанських і португальських конкістадорів у внутрішні області Америки тривало й у другій половині XVI в., а колонізація деяких районів (наприклад, південного Чилі й північної Мексики) затяглася на більш тривалий період. Поразка, понесена індійськими народами при зіткненні з європейськими завойовниками, пояснювалося багатьма причинами. Головна з них - відсутність єдності серед індіанців. Підвладні ацтекам, майя, інкам племена в критичний момент не тільки не прийшли їм на поміч але скористалися ситуацією, щоб звести давня стосунки зі своїми поневолювачами. Однак, виявившись знаряддям у руках конкістадорів, вони разом з тим раніше або пізніше самі ставали їхніми жертвами. Істотним фактором, що сприяв успіху конкісти, з'явилася військово-технічна перевага іспанців і португальців. Чимале значення мало наявність гострих суспільних протиріч у державних утвореннях американських індіанців, де процес соціальної диференціації вже встиг зайти досить далеко.

Розділ 3. Характер діяльності іспанських конкістадорів у Новому світі

Отож, у попередніх двох розділах автор розглянув у хронологічній послідовності діяльність іспанських завойовників у Новому Світі. Тепер, у останньому розділі, автор зробить спробу описати характер діяльності конкістадорів, схарактеризувати воєнний, політичний, релігійний аспекти іспанських завоювань.

На думку автора, перш за все потрібно вияснити, які ж були основні моральні та духовні принципи, якими керувались конкістадори у ході своїх завоювань. Хотілося б сказати, що небагато знайдеться таких сторінок в історії людства, які б не оцінювались настільки діаметрально протилежними оцінками, як іспанське завоювання Нового світу. Ось уже 500 років особистості та діяння конкістадорів в цілому оцінюються з двох полярно протилежних точок зору – від нестримного вихвалення до повного засудження. І звичайно, кожна з цих сторін має свої аргументи, тому потрібно коротко їх викласти та схарактеризувати.

Так звана "рожева" легенда про конкістадорів закріпилась перш за все у Іспанії, що, звичайно, є зрозумілим. Завойовники діяли у ім’я держави, тому оцінка іспанського завоювання Нового світу – це оцінка історичної ролі Іспанії. Основним аргументом захисників даної теорії є те, що завоювання Іспанії було історичною закономірністю, і заперечити, тут, в принципі, нічого. Захисники конкісти представляють її переважно у світлі того, що даний процес став початком того, що на сьогоднішній день називається глобалізацією, апелюючи до того, що після приходу іспанських завойовників виникли нові міста, етноси та культури. Але в той же час неможливо відкинути питання, а чи треба було американським корінним народам втягуватись у орбіту європейської цивілізації? Чи хотіли вони брати участь у створенні нових етносів, цивілізацій, культур? Так по якому праву вершився історичний прогрес? Яка є його ціна?