Смекни!
smekni.com

Вінницький державний педагогічний університет у 1912-1944 роках (стр. 2 из 7)

Тож після подачі усіх необхідних документів та прохань до вступу розпочалися вступні іспити. Вони складалися з двох етапів: письмового та усного. Спочатку проходив письмовий етап, що включав 3 предмета: арифметику, геометрію, російську мову. На іспиті з арифметики та геометрії вступники повинні були показати свої знання, вирішивши задачі відповідного типу та складності. Іспит з російської мови, в свою чергу, також складався з двох частин: твору загального плану та диктанту.

Судячи з оцінок за письмовий етап, письмові іспити були досить важкими і справді вимагали високого рівня знань предмета. Отримані оцінки за результатами цих іспитів проілюстровані у наведеній нижче таблиці[7].

Таблиця 1.1

Оцінка знань вступників на письмовому етапі

Слабкі Незадовільні Задовільні Добрі Відмінні
Арифметика 1 18 24 12 6
Геометрія - 18 26 8 9
Твір з рос. мови 1 16 24 8 2
Диктант з рос. мови 2 26 16 5 2

Як бачимо, лише 30% вступників зуміли отримати оцінки «Добре» та «Відмінно» за іспити з арифметики та геометрії. Після перших двох іспитів залишився тільки 51 вступник. Десятеро відмовилися від подальших випробувань. Твір з оцінкою «Добре» та «Відмінно» написали тільки 20% абітурієнтів (10 з 51); інші ж обмежилися оцінками «Задовільно», «Незадовільно», «Слабко». Не набагато кращими були результати за диктант. Високі оцінки отримали тільки 7 вступників.

До усного етапу приступило 46 учасників випробувань. На даному етапі майбутні студенти повинні були пройти усну співбесіду з 8 предметів. Результати даного етапу ми можемо побачити у наведеній таблиці[8].

Таблиця 1.2

Оцінка знань вступників на усному етапі

Слабкі Незадовільні Задовільні Добрі Відмінні
Закон Божий - - 14 23 9
Арифметика - 5 15 20 6
Рос. мова - 6 13 21 2
Геометрія - 3 2 21 2
Історія - 2 18 6 -
Географія - - 18 7 1
Природознавство - - 17 7 -
Фізика - - 17 7 -

З усними іспитами учасники справились значно краще, ніж з письмовими. В більшості випадків приймальна комісія оцінювала знання абітурієнтів як задовільні, добрі та відмінні. Майже не було незадовільних оцінок, а така оцінка як «Слабко» була і зовсім відсутня на даному етапі. Важливо знову зазначити досить різке зменшення кількості вступників. Якщо Закон Божий складали всі 46 учасників, то на геометрії їх було вже 28, а на останньому іспиті тільки 24.

Після закінчення іспитів комісія прийняла рішення зарахувати 25 слухачів до І класу інституту. З жовтня місяця в інституті розгортається активний навчальний процес: викладачі формують свої навчальні плани, узгоджують методику викладання, а слухачі, в свою чергу, відвідують перші заняття, виконують домашні роботи, читають відповідну літературу, вдосконалюючи та поглиблюючи свої знання.

В цей же час в інституті створюється товариство, яке за специфікою своєї діяльності не має аналогів у наш час, але тоді воно відігравало надзвичайну роль у житті багатьох студентів, особливо тих, які не мали можливості власними коштами, або коштами батьків забезпечити собі можливість навчатися в інституті. Йдеться про «Товариство допомоги студентам Вінницького учительського інституту». Основною метою існування товариства було забезпечення плати за навчання тим, хто цього потребував, видача необхідних позик, доставка і забезпечення одягом, харчуванням. Товариство також допомагало у пошуках та оплаті житла для студентів організовувало медичну допомого у разі потреби. Ця організація була відповідним чином оформлена, мала своє керівництво, статут, певний бюджет. Студент, який потребував матеріальної підтримки подавав відповідне прохання та документи на розгляд засідання Товариства, яке визначало законність даного прохання, тобто, чи справді допомога є необхідною і приймала відповідне рішення. Звичайно, ця допомога не була безкорисною і була своєрідним довгостроковим кредитом. По закінченню інституту випускник повинен був повернути колись використану суму у такому порядку: якщо він, посівши певну посаду, отримував оплату, що перевищувала 1000 рублів, то він зобов’язувався вносити по 10% від отриманої плати аж до повного погашення заборгованості. Якщо оплата складала 500-1000 рублів – 5%, 300-500 рублів – 3%[9].

На перших двох курсах студенти вивчали церковнослов’янську та російську мови, теорію та історію словесності, алгебру, арифметику, геометрію, тригонометрію, історію, географію, фізику, природознавство, гігієну, Закон Божий, каліграфію, креслення, малювання, гімнастику. Викладання в інституті здійснювалося на досить високому рівні. Освіченість викладачів не викликала сумнівів, адже серед них були випускники відомих класичних університетів: Київського ім. Святого Володимира (викладач російської мови І. А. Кривошея, що закінчив історико-філологічний факультет, відділення філології), Харківського університету (викладач географії Гришков), викладач математики Єрмольєв закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Викладач природознавства та фізики Поляков, крім учительської семінарії, учительського інституту закінчив ще й Київський політехнічний інститут. Освіченість та глибокі знання викладачів у поєднанні з досвідом роботи у сфері освіти у кінцевому результаті давали гарний результат – студентам цікаво було відвідувати заняття, і їх особистий освітній рівень також зростав. У своїй роботі викладачі крім усних опитувань студентів, хоча б двічі в півріччя практикували письмове опитування для перевірки розуміння матеріалу, вдосконалення рівня володіння мовою та умінь логічно і чітко формулювати думку у письмовому вигляді[10]. Важливо підкреслити, що і рівень матеріального забезпечення викладачів був досить достойним. З документів фінансової звітності можна зробити висновок, що жалування нараховувалась комплексно і складалась з власне жалування (в директора воно було 1200 рублів, у викладачів – 650), компенсації на харчування (у директора – 800 рублів, викладачів – 550), та відсотка на прибуток (у директора – 400 рублів, викладачів – 240) [11]

На першому етапі існування інституту об’єктивні причини, а саме – відсутність належного фінансування закладу, не дали можливості організувати 100% ефективний навчальний процес. Як вже було сказано вище – перших 4 тисяч рублів, виділених міською владою заледве вистачило для обладнання однієї класної кімнати. І якщо з підручниками та посібниками особливих проблем не виникало – студенти мали власні підручники і навчальні посібники, а обов’язкові підручники, рекомендовані викладачами давав їм інститут, то з наочними матеріалами – таблицями, схемами, приладами справа була набагато гіршою. Згідно з наказом генерального попечителя Київського учбового округу директор Запольський видав свій наказ по інститу і зобов’язав кожного викладача подати рапорт з приблизною сумою, що була необхідною для «обладнання нових та переобладнання існуючих кабінетів»[12]

Загальна кількість необхідних коштів склала 16250-19350 рублів.

Треба віддати належне учням та викладачам інституту, які з власної ініціативи у вільний від роботи та навчання час виготовляли наочні прилади. Наприклад, такі прилади для викладання математики, виготовлені під керівництвом викладача Єрмольєва навіть стали експонатами Всеросійської виставки у Києві в 1913 р.[13]

На третьому курсі більша увага вже зверталася на фахову підготовку майбутніх учителів. Вивчалася дидактика, психологія, загальна методика викладання, тобто саме ті предмети, без яких справжній учитель-професіонал ніколи не відбудеться. Здобуттю практичних навичок роботи приділялась надзвичайно велика увага і практично весь третій рік навчання присвячувався саме цьому. Студенти проходили практику у базовому училищі протягом декількох місяців. Спочатку вони просто відвідували заняття, спостерігали за викладанням предметів, відзначаючи для себе певні особливості чи своєрідні моменти, знайомилися з учнями та звикали до них. По проходженню певного часу вони давали власні уроки. На цих уроках вони показували свою спроможність працювати з учнівською аудиторією, уміти її зацікавити та доступно і зрозуміло пояснити матеріал. Контрольні уроки оцінювалися призначеним викладачем, який спостерігав за роботою студента, аналізуючи слабкі та сильні сторони його викладання, вказував на помилки. Оцінка за проведення уроку обов’язково додавалась до випускного атестату[14]. Після закінчення інституту випускники отримували атестат визначеного зразка та оцінкою з кожного предмета. Навколо такої системи оцінки знань розгортається своєрідна дискусія. Наприклад, у січні 1917 р. викладачка математики Федосьєва подає доповідну, у якій зазначає деякі слабкі сторони тогочасних атестатів і вважає, що першочергово повинні оцінюватися не знання випускника, а рівень його педагогічної майстерності, уміння передати знання учням, по-справжньому зацікавити їх. А сама по собі оцінка «добре» в атестаті не означає, що випускник буде добрим учителем[15].