Напевно, при дослідженні історії будь-якого навчального закладу початку ХХ ст. важливо не обмежуватися тільки особливостями навчально-виховного процесу. Надзвичайно важливим є всебічне дослідження соціального життя тогочасного студентства. Прості і буденні, на перший погляд, речі: житло, харчування, дозвілля - розгляд таких питань може дати повну картину життя учбового закладу. Викладацький склад Вінницького учительського інституту, а особливо студентські наставники, також приділяли цим питанням неабияку увагу, про що свідчать дані так званих «опитових листів», де студенти вказували місце свого проживання, описували чим вони харчуються і на які кошти живуть. Неоднозначне враження справляє на перший погляд надмірна деталізація цих опитових листів, адже вказувалося не лише місце проживання, а й матеріали з якого було збудовано житло, наявність чи відсутність бруківки та ліхтарів на вулиці, кубометри повітря та площа на одну людину. Навіть якість кімнат, в яких проживали студенти оцінювалась за трьома параметрами: кімната могла бути теплою або холодною, сухою або вологою, веселою або похмурою. Керівництво інституту цікавило також рівень забезпечення харчування, кількість пар взуття та одягу, кількість відвідування лазні на місяць і багато іншого[16].
Отож, всі 25 вихованців на 1 січня 1913 р. проживали в 11 кімнатах 9 приватних квартир. Більшість цих квартир знаходилася у низинній частині міста і як наслідок були досить вогкими. Цей факт нарівні з поганим рівнем харчування неодноразово відзначався лікарями як основною причиною високого рівня захворюваності студентів на простудні хвороби. Самі кімнати за площею на одну людину були від 4 до 8 м2.[17]
Харчувалися студенти, як вже було сказано вище, досить погано. Сніданок був досить скромним, а у 7 студентів його взагалі не було. З обідом справи були трохи кращими – його мали всі студенти, а у 4 він навіть складався з трьох страв. Половина студентів не вечеряла взагалі, інші – періодично, але 9 студентів все-таки могли собі дозволити щоденну вечерю. З одягом та взуттям теж ситуація була доволі скрутною, адже 18 вихованців навіть не мали змінного взуття[18].
Досить показовим був рівень матеріального забезпечення студентів. Тільки 1 студент отримував стипендію в 20 рублів, інші 24 отримували по 13 р. 18 к. кожного місяця. Деякі студенти отримували певні грошові надходження від рідних, дехто мав позики, але 9 студентів не мали ніяких сторонніх доходів узагалі. Фінансова скрута змушувала деяких вихованців заробляти собі на прожиття проведенням приватних занять, але таких було досить небагато. З одним із таких «заробітчан» одного разу стався такий випадок. Вихованець Межинський, назвавшись хворим, не прийшов на заняття, а натомість провадив приватні уроки. Це, звичайно, не пройшло повз прискіпливу перевірку класного наставника І. А. Кривошеї, який не забарився повідомити про даний факт у відповідному рапорті директору[19].
Загальномісячні витрати – оплата квартири, освітлення, харчування, засоби гігієни, забезпечення навчальним приладям, лікуванням, продовольством були досить значними. : 6 студентів витрачали за місяць більше, ніж 21 рубль, до 21р. – 13, до 18р. – 4, до 15р. - 2. Цікавими є статистичні дані, про те, скільки студенти витрачали на задоволення якихось особистих, естетичних чи культурних потреб, або як сказано в документі – «на задоволення». 5 студентів витрачали більше 1 рубля в місяць, 8 вкладались у суму в 1 рубль, 9 витрачали до 1 рубля, а 3 студента, на жаль, не могли собі дозволити навіть таких витрат і не витрачали ні одної копійки[20].
Перша світова війна, що змінила загальний хід історії Російської імперії не обійшла стороною і провінційну Вінницю. Наше місто перебувало досить недалеко від лінії фронту. Це накладало певний відбиток на повсякдення Вінниці, діяльність установ та організацій. З початком війни населення країни одразу різко розділилося на мобілізованих до армії та цивільних. З Вінниці на фронт виступили частини ХІІ армійського корпусу і було мобілізовано до війська більш як 1300 запасних та ратників. У зв’язку з початком війни міський бюджет було скорочено на 58 760 крб.[21] Це зокрема позначилось і на фінансуванні освіти.
Безпосередньо Вінницький учительський інститут під час війни не постраждав. У своєму рапорті до Управління директор Запольський вказує, що за 1914 – 1915 рр. «інститут нападу неприятеля не зазнав, нормальний хід навчальних занять порушений не був, власність закладу не була знищена чи пошкоджена, студенти в матеріальної допомоги поки що не потребували»[22]. Відразу після початку війни було видано наказ, який забороняв приймати до інституту німецьких та австро-угорських підданих. Іншим наказом заохочувалося прийняття в навчальний заклад дітей осіб, що несуть службу в діючих частинах, звільнених з армії без розрізнення віросповідання і національності. До інституту представники перерахованих категорій приймалися поза конкурсом[23].
Приміщення багатьох організацій Вінниці, зокрема приміщення учительського інституту неодноразово використовувалося для розміщення фронтових шпиталів та лазаретів. Звичайно, такі заходи заважали проведенню занять і вносили певну нестабільність у роботу закладу, адже, як було вказано вище, приміщення було невеликим і для розміщення навіть невеликої кількості поранених працівники інституту мусили звільняти навчальні приміщення від навчальних меблів. На утримання таких шпиталів або розподільчих пунктів для призовників витрачалися певні кошти. Наприклад, у липні 1915 р. директор подає на розгляд міської управи рапорт, де вказує, що перебування в інституті призовників викликало певні витрати, зокрема він просить відшкодувати вартість трьох розбитих вікон, оплатити службовцям нічне чергування та прибирання кімнат та вартість електрики. Також при інституті були організовані спеціальний пункт для навчання дітей-біженців, що масово починають з’являтися в регіоні після відступу російської армії в 1915 р. з території Галичини[24].
Після визначення загального стану справ в інституті під час війни необхідно зупинитися на ролі студентства та викладацького складу в цій війні, адже всі вони, незалежно від того, брали вони участь у війні безпосередньо, чи просто допомагали пораненим та біженцям намагалися внести свою посильну лепту в загальну справу. Для учнів та студентів Російської імперії, сповнених молодечого запалу та авантюризму, війна стала нагодою виявити героїзм, показавши при цьому свої найкращі особисті якості, здобути славу, громадське визнання. Тому немало вихованців Вінницького інституту зголосилися добровольцями в військові училища та після проходження короткої підготовки направлялися в діючі бойові частини. Зі складу студентства до військових училищ виїхало 10 чол. по закінченню курсу в 1915 р., 9 чол. після завчасного закінчення курсу в січні 1916 р., 9 чол. по закінченню курсу в травні 1916 р. 49 вихованців було також призвано на військову службу. Крім студентів у бойових діях брали участь і деякі викладачі. Особливу увагу хотілося б звернути на викладача гімнастики інституту М. Ю. Румерскірха, який ще в серпні 1914 р. зголосився добровольцем у армію і був прийнятий рядовим 8 гусарського Лубенського полку. Був поранений, після одужання знову повернувся у стрій, нагороджений медаллю «За старанність» і представлений до звання унтер-офіцера[25].
Випускники інституту також героїчно воювали. Документи розповідають нам про одного з них – Метельського Феофана Івановича, який після закінчення військового училища був призначений командиром однієї із рот 418 піхотного Александрівського полку. Провів разом із своїми бійцями цілу зиму на бойових позиціях. За відмінну службу нагороджений орденом Святої Анни 4 ступеня, отримав звання підпоручика. Був важко поранений і евакуйований в один із військових госпіталів. На жаль, подальша його доля невідома[26].
Варто також особливо відзначити внесок студентів, що продовжували навчання, залишившись у прифронтовому місті. Вони намагалися якимось чином допомогти пораненим, які поступали в лазарети з фронту. Ці люди, які бачили та пережили страхіття війни потребували простої людської уваги та підтримки. Вихованці закладу відвідували їх, допомагали писати листи додому, читали книги та пресу, супроводжували у прогулянках містом, влаштовували музичні номери та постановки. Вони також брали активну участь в зборі коштів пораненим, організації санітарних поїздів під егідою Червоного Хреста та товариства Київ-Сербія-Чорногорія. Водночас вони самі активно збирали пожертви, влаштовуючи благодійні заходи. Один з таких заходів, а саме літературно-вокальний вечір, проведений з дозволу Генерального попечителя Київського учбового округу, дав можливість зібрати 274 рублі. Викладачі також брали активну участь у зборі коштів. Наприклад, викладач П. В. Гришков провів лекцію на тему: «Германізм і відродження слов’янства» Збір з цієї лекції склав суму у 168 рублів. За весь час війни вихованцями та викладачами була зібрана загальна сума пожертв на 1155 р. 22 коп[27]. Ця сума є досить вражаючою, якщо співставити її з рівнем доходів тогочасного студентства, яке і в мирний час багато в чому собі відмовляло. Своєрідною підтримкою для поранених (особливо легко поранених або тих, які стали на шлях видужання) був дозвіл керівництва інститут обіймати певні «служительські» посади. Ці люди могли працювати при інституті як кур’єри, економи, швейцари, двірники, розсильні. Вони отримували плату, що складала в середньому 200 рублів на рік. Не забували студенти і своїх викладачів, що воювали, і, як правило, на Різдво вони, зібравши певні кошти, купили одяг, тютюн, цукерки, печиво, їжу, інші різноманітні смаколики та відправили святкові посилки 8 викладачам інституту прямо на лінію фронту[28].