Виходячи з вищезазначеного, сформулюю принципи та алгоритм дій, які мають бути вірними і конституційно законними при ініціюванні змін до Конституції України.
По-перше, слід визначити, що одним із головних завдань Конституції (особливо в нашій країні і в нинішній час) є захист громадянина від державної влади.
По-друге, ініціювання і розробка проектів змін нової Конституції – виключна прерогатива повноважних представників народу (що повністю відповідає і чинній Конституції України).
По-третє, саме народ повинен через своїх кращих представників чітко окреслити зміст поняття "національні інтереси". Вони, істинні національні інтереси, повинні бути стрижнем будь-яких конституційних положень і норм, не залишаючи місця для інтересів олігархів чи можновладців, які здійснюють по суті антинародну політику.
По-четверте, виключно народ через прозорі і відкрити механізми має залучити до розробки проекту змін до Конституції своїх кращих, високоморальних, політично не заангажованих і високо професіональних науковців-конституціоналістів, до яких є довіра і які не заплямували себе обслуговуванням олігархів.
Тільки після цього може йти мова про всенародне обговорення і прийняття ініційованого народом проекту змін до Конституції легітимною Верховною Радою України.
Враховуючи, що нині єдиною стабільною конституційною гілкою влади в Україні є місцеве самоврядування, саме через громади і їх представницькі органи – ради, можна організувати і проводити в життя народну ініціативу по розробці змін до чинної Конституції України.
Останній узгоджувальний законопроект 2004 року про внесення змін до Конституції України, прийнятий Верховною Радою України, став фактичним ігноруванням інститутів місцевого самоврядування. Надалі у 2005-2008 роках робилися спроби вдосконалення як конституційної реформи, так і базових конституційних засад місцевого самоврядування: територіальної організації місцевого самоврядування; муніципальної виборчої системи; економічних основ місцевого самоврядування; державного контролю рішень органів місцевого самоврядування тощо.
Більшість конституційно-проектних пропозицій періоду 2005-2008 рр. щодо місцевої демократії і місцевого самоврядування носять несистемний характер, є фрагментарними або косметичними. Вони привели до ще більшої плутанини у вітчизняній конституційній моделі місцевого самоврядування (характерний приклад – різні строки, на які обираються депутати місцевих рад та сільські, селищні та міські голови: відповідно 5 років і 4 роки). Тому пропоную, перш за все, критично систематизувати все напрацьоване і прийняте за 2005-2008 рр. задля виправлення вже наявних помилок і неузгодженостей у проекті змін до Конституції України.
Конституційне закріплення нових принципів побудови територіальної публічної влади в Україні мають передбачити чітке розділення влади на:
- місцеве самоврядування на рівні територіальних громад;
- регіональне самоврядування на рівні областей;
- органи територіальної (регіональної) державної влади виключно з функціями контролю (обласні державні адміністрації).
При цьому обласні ради утворюють виконавчі комітети, які мають подвійне підпорядкування: обласній раді та вертикалі Кабінету Міністрів України.
Ці зміни невіддільні і від принципу субсидіарності, коли базовий рівень місцевого самоврядування на рівні територіальних громад добровільно передає на вищий (регіональний) рівень тільки ті повноваження, які не в спроможності виконати сам (наприклад, розгалужена обласна чи районна мережа доріг, водно-іригаційних споруд, мережа спеціалізованих медичних і соціальних установ то що беззаперечно є прерогативами обласного рівня). При цьому узагальнений і розмитий принцип представлення обласною радою "спільних інтересів територіальних громад міст, селищ і сіл" замінюється на цілком конкретний принцип "делегування територіальними громадами міст, селищ і сіл, обласній раді конкретних і реальних повноважень у сферах розвитку спільної технічної і просторової інфраструктури, надання окремих видів публічних послуг, зокрема, через мережу спеціалізованих закладів профтехосвіти, охорони здоров'я і соціального захисту тощо". Повноваження передаються разом з фінансовими ресурсами для їх виконання.
Нові конституційні принципи побудови територіальної публічної влади в Україні узгоджуються: з відомим у світовій практиці принципом повсюдності місцевого самоврядування; з Європейською Хартією місцевого самоврядування; з розробленою новою Концепцією реформування адміністративно - територіального устрою в Україні; з принципами децентралізації публічної влади і розмежування повноважень різними рівнями місцевого самоврядування й органами територіальної державної влади.
Необхідне чітке конституційне закріплення справедливої виборчої системи для органів місцевого самоврядування, особливо з врахуванням вкрай негативного досвіду запровадження виключно пропорційної системи виборів до міських, районних і обласних рад у березні 2006 року. Запровадження цієї системи виборів привело не до зміцнення місцевого самоврядування, а навпаки – до суттєвої деформації всієї системи муніципального управління та до спроб місцевих бізнесових "еліт" встановити контроль над ресурсами територіальних громад.
Серед найбільш важливих для місцевої демократії питань є визначення та запровадження дієвих механізмів конституційно-правової відповідальності як органів місцевого самоврядування, так і їх посадових осіб та депутатів і міських, селищних, сільських голів (включаючи механізми розпуску рад, відкликання депутатів, дострокового припинення повноважень міських, селищних, сільських голів.
Створення конституційного базису для адміністративної реформи в Україні прямо і безпосередньо впливає на рівень ефективності і спроможності місцевого самоврядування, його реальну незалежність від органів державної влади. Створення конституційного базису для реформи системи публічного управління (публічної адміністрації) стосується двох складових публічного управління – державної влади і місцевого самоврядування.
Метою створення нового конституційного базису є конституційне закріплення норм ефективної системи публічного управління, яка спроможна надавати якісні публічні послуги і враховує всі існуючі нині недоліки, нагромаджені помилки і прорахунки, зокрема:
- неефективне та фінансове неспроможне місцеве самоврядування та нераціональний, економічно необґрунтований існуючий адміністративно-територіальний устрій;
- неефективну організацію територіальної державної влади на регіональному та місцевому рівнях;
- неефективну систему державної та муніципальної служби;
- відсутність паритетних засад у відносинах громадянин (особа) з органами місцевого самоврядування та органами державної влади;
- нераціональну систему органів виконавчої влади на центральному рівні (міністерства, державні комітети, інші державні відомства), що впливає на характер їх взаємин з органами місцевого самоврядування;
- незавершеність конституційного розділення повноважень центральних органів державної влади (Президент України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України), що прямо впливає і на конституційні гарантії функціонування незалежного від держави місцевого самоврядування.
Створення конституційного базису для адміністративної реформи має проводитись на основі продуманої й узгодженої в суспільстві Концепції адміністративної реформи, яка покликана дати, насамперед, чітке програмно-стратегічне бачення напрямків реформування системи публічного управління в державі (нині Концепція реформи адміністративно-територіального устрою вже розроблена Мінрегіонбудом України у партнерстві з неурядовими організаціями). Саме відсутність програмно-стратегічного бачення привела до невдалої спроби адміністративної реформи, що здійснювалась у 2005 році.
Ідеологією створення конституційного базису для адміністративної реформи має слугувати наскрізна ідея "служіння громадянину, громаді і суспільству". Конституційний базис покликаний вирішити наступні завдання:
- створення системи повсюдного, спроможного і ефективного місцевого самоврядування на принципах незалежності, субсидіарності, достатності повноважень і ресурсів, відповідності і підконтрольності громадянам, відкритості і прозорості прийняття рішень;
- зміцнення статусу громадянина у відносинах з органами місцевого самоврядування та державної влади;
- формування стабільності та ефективності організації і діяльності виконавчої влади з чітким розподіленням повноважень органів місцевого самоврядування та органів територіальної державної влади;
- організацію високопрофесійної, політично нейтральної публічної служби в органах місцевого самоврядування й органах територіальної державної влади;
- створення конституційних засад для органів місцевого самоврядування щодо самостійного формування структури виконавчих органів у залежності від бюджетних можливостей та специфіки міста (селища, села).
Запропоновані принципи й алгоритми не декоративної, а реальної участі народу і громад в ініціюванні і розробці змін до Конституції України здатні не тільки спрямувати у законне русло конституційний процес та закласти цим міцний фундамент для розвитку справді незалежної, правової демократичної держави. Вони можуть і повинні бути застосовані і до розробки Національної стратегії розвитку України, документу, якій спіткала та сама доля, що й Конституцію України, коли різні центри влади змагаються в монополії на істину. А Істина може бути тільки одна і вона полягає в тому, що справді народними є ті національні інтереси, які громади спроможні визначити і захистити самотужки.