Бодлер…це король поетів, справжній Бог.
Артюр Рембо
Якщо ми подумки спробуємо осягнути розвиток літератури, щоб зрозуміти, про кого наші нащадки вестимуть мову наприкінці наступного тисячоліття, то, безперечно, переліком цих імен буде ім’я бунтівного, шокуючого і поетичного Шарля Бодлера.
Шарль-П´єр Бодлер – видатний французький поет, якого вважають пізнім романтиком і предтечею символізму. Крім того, він політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець, неперевершений перекладач новел американського письменника Едгара По. Бодлер увів у літературу поняття модерну, чим надзвичайно вплинув на розвиток поезії ХХ ст. Усі його симпатії схилялися на сторону народжуваної тоді школи реального живопису, але улюбленим його художником був Делакруа; з поетів він більше всього любив співака робітників П´єра Дюпона, з яким разом бився потім у червневі дні на барикадах. Згодом літературні смаки Бодлера значно відхилилися убік чистого мистецтва: до Беранже він почував відразу, до Гюго байдужість, визнавав тільки Шатобриана, Бальзака, Стендаля, Флобера, Банвиля, Готьє, Меріме, де Віньї, Леконта де Ліля... Письменник залишив по собі й досі нерозгаданий поетичний світ, де душа веде двобій із собою, перебуває в пошуках одвічної Таїни. Саме це втілено в поетичній збірці «Квіти зла», над якою поет працював упродовж усього життя. Його поезія змушувала читача переоцінювати загальноприйняті цінності, звертаючись до аналізу власних страждань і відчуттів. До цього часу сперечаються літературознавці, поети і пересічні читачі про твори цього самобутнього поета, що започаткував так багато нового в літературному роді, де, здавалося б, з огляду на його багатотисячолітню історію, і винайти щось нове не можливо Бодлер – помітне ім’я у всесвітній літературі. З ним пов’язують появу декадансу, його творчості вбачають витоки символізму. Зрештою, саме він заговорив про необхідність створення літератури на нових творчих і естетичних засадах, яку і назвав просто і ясно – новою (модерновою або модерністською). А вже потім це слово пішло гуляти сторінками мистецьких журналів і поважних академічних фоліантів, втративши внутрішню форму і національну піднесеність, перетворившись на термін, який не просто почав характеризувати певне явище в літературі або й мистецтві, а став художньою емблемою цілого століття.
Дуже багато в житті Шарля Бодлера було такого, чого не лише пересічна, а й мистецьки розвинена особистість навряд чи змогла б прийняти. Хоча дуже вже принадною є спроба пояснити всю суперечливу оригінальність бодлерівської спадщини конкретними фактами його біографії, пояснити декадентські настрої його віршів, вивести вселенське зло, яке постає у його творах, конкретними життєвими ударами і розчаруваннями. Безперечно, певний зв’язок тут є, та чи доречно його абсолютизувати?
Часто здається, що життя Шарля Бодлера, це низка нещасть, розчарувань і ударів долі. Народився Шарль Бодлер в Парижі 9 квітня 1821 року в трохи дивній родині. Батько поета походив із сільської родини у Шампані з войовничим прізвищем («бодлер» - двосічний ніж), але йому вдалося вибитися в люди, отримати освіту й стати виховатилем у шляхетній сім’ї. Між батьками Бодлера була надзвичайно велика різниця у віці, це були люди різних епох: батько сповідував дух Просвітництва, а мати – матеріальні «принципи» буржуазного суспільства. Батько Шарля помер, коли йому ледве виповнилося 7 років, але встиг прищепити синові бездоганні манери, порядність, шанобливе ставлення до героїчних часів Франції та інтерес до живопису, який стане справжньою пристрастю Бодлера. Після смерті чоловіка мадам Бодлер вийшла заміж за офіцера Опіка, що згодом обіймав досить високі службові посади.
Як відомо, основи людської особистості закладаються в дитячі й юнацькі роки і не аби якою мірою визначають формування її характеру й психології. На Бодлера глибокий відбиток наклала родинна драма: смерть батька, якого він любив, і поява вітчима, якого він не приймав і зненавидів. Той же поставив за мету перевиховати «важку дитину», використовуючи, так би мовити, досвід казарми. Те, що мати вийшла заміж за Опіка і в усьому скорилася йому, Шарль сприймав як зраду, котрої не міг їй вибачити до кінця життя.
Навчався Бодлер у закритому колежі у Ліоні, а потім у паризькому ліцеї Людовіка Великого, з якого був виключений. Це ще більше загострило його стосунки з матір’ю і вітчимом. По його власному визнанню, багато хто з його предків були ідіотами чи маніяками й усі відрізнялися "жахливими пристрастями". Старший брат його Клод (від іншої матері) на 55-м долі життя був розбитий паралічем і вмер, здається, у божевільному будинку майже в одна година з поетом. У матері останнього в старості були паралізовані ноги. Усі ці генеалогічні дані мимоволі наводять на думку, що Бодлер вже у своїй крові носив, можливо, задатки тієї страшної хвороби, яка передчасно звела його в могилу й наклала такий гіркий і темний відбиток на його талант і характер. Алі не підлягає також сумніву, що й сам співає додавши до цих ненормальних основ своєї природи значну краплю отрути.
В 1837-1838 роках він зробив з вітчимом поїздку в Піренеї, що за позбавили в його душі сильні враження, і від цього години зберігся один вірш, озаглавлене вже в дусі "Квітів зла" - "Іncompatіbіlіte", де зустрічаються красиві й сміливі образи начебто "безмовності, що вселяє бажання бігти, врятуватися від нього".
Із 1839 - 1841 рр. поет веде богемний спосіб життя у знаменитому Латинському кварталі. Пише вірші, які викликають у родичів жах. Уже в цей час він вирішує, що справою його життя буде література. Ставши повнолітнім, Бодлер отримав частку батьківського спадку, а саме 75000 франків, проте його спосіб життя призвів до швидкої розтрати значної суми грошей. Щоб якось виправити становище і навернути блудного пасинка на путь істинний, Опік вирішив відправити Шарля в 1841р. у південні колонії до Індії на острів Бурбон в Індійському океані, виклопотавши йому посаду вчителя. Бодлер вирушив у морську подорож. Десять місяців, що провів він на кораблі, подорожуючи південними морями і океанами, справили неабияке враження на поета. Не справив на нього враження лише капітан, якому було доручено наглядати за юнаком і керувати його діями. Та на острові Бурбоні Бодлер просто втік від наглядача й іншим кораблем повернувся у Францію. Це своєрідне заслання було задумане як суворий виховний урок. Але з нього нічого не вийшло. Тропічна природа й мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам’яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезіях («Краєвид», «Запрошення на подорож», «До дами-креолки»). Поет мріє «про сині небокраї, про мармури колон, де водограй ридає», «де в сонця пестощах пурпуристий сад, де затінь від дерев пливе благоуханна». У вірші «Екзотичний аромат» Бодлер згадує «лінивий острівець, де золоті дари природа подає в нев’янучім розмаю». Також він написав поезію «Альбатрос».
На той час поведінка Бодлера була обумовлена двома правилами: вміння бути несправжнім, штучним і дивувати, не дивуючись. Сучасники згадували вишукані, трохи штучні манери письменника, мовленнєві звороти, яких ніколи не почуєш у звичайних обставинах. Це іноді виглядало досить кумедно. Саме тоді відбулося знайомство Бодлера з не дуже талановитою акторкою Жанною Дюваль. Вона стала першої із трьох відомих коханок Бодлера й прославилася як Чорна Венера, надихнувши його на створення кращого із трьох циклів Квітів зла (Les Fleurs du mal, 1857). В бодлеріаді накопичилось багато сторінок, де Жанну зображають безсердечною, хтивою, жадібною до грошей. Можливо, воно так і було. Та не слід забувати, що сам Бодлер називав час, проведений з нею, найщасливіший у своєму житті. Близько 1847 Бодлер познайомився з Марі Добрен, другою своєю коханкою. Як і Жанна Дюваль, вона була акторкою. Їхній розрив в 1859 ознаменувався створенням прекраснійшого вірша Мадонна (увійшло в друге видання Квітів зла, 1861). З погляду слави, а не хронології, третя із подруг Бодлера належить Аполлонії Сабатье, що надихнула його на цикл Біла Венера. Навряд чи доцільно зараз з’ясовувати, хто з конкретних жінок виринає перед нами з віршів поета: чи реалізована Аполлонія Сабатьє, чи Марі Добрен, чи Лушетт. Головне пам’ятати слова Теофіля Готьє: «Різні жінки виникають у глибині віршів Бодлера; одні завуальовані, інші напівоголені,але їм не можна дати ім’я. Це швидше типи, аніж особистості. Вони відтворюють «вічну жіночність», а кохання, яке відчуває до них поет, - це кохання взагалі,а не конкретне кохання». Але все це було лиш видимою частиною життя Бодлера. За епатажем, дивацтвом таїлася велика духовна робота: широкі знайомства у світі мистецтва, напружена Праця в бібліотеках,надзвичайно серйозне ставлення до всього,що він робить. Те, що для пересічного митця могло бути лише засобом заробітку(скажімо, переклади чи критичні статті), для Бодлера стає важливою працею. Його переклади з Едгара По є щонайдовернішими (під час кампанії засудження «Квітів зла» Бодлера презентували саме як перекладача По), а мистецькі статті стали надбанням естетичної думки Франції XIX століття. Все своє життя він шукав і оспівував Красу: «Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось полум’яне й сумне, щось трохи розпливчасте, що залишає місце для здогаду… Таїна, жаль-також ознаки краси, а не перекону, що радість не могла б сполучатися з красою, але Радість - одна з її найвульгарніших прикрас, тим часом як Меланхолія-улюблена подруга». Але не варто уявляти Бодлера таким собі анахоретом, що жив у вигаданому світі, який нічим не пов’язаний зі світом реальним! Бодлер - поет соціальний. Щоб впевнитись у цьому, досить хоча б перегорнути сторінки розділу «Паризькі картинки» із «Квітів зла». З огляду на це не здаватиметься дивним поява поета на барикадах 1848 року. Але головне в житті Бодлера - це його вірші і насамперед збірка «Квітів зла», над якою поет працював протягом усього свого життя. Саме у цей період поет інтенсивно студіює літературу: захоплюється титанами доби Просвітництва і творами сучасників - Стендаля і Бальзака. Водночас Бодлер вивчає живопис. Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і художниками романтично - бунтівного напряму - «покоління молодого, серйозного, іронічного й загрозливого», як характеризував його він сам. Ці юні бунтівники висміювали у своїх творах «господарів життя» - ситих і вдоволених буржуа, дріб’язкове та меркантильне буржуазне середовище, гостро відчували драматизм становища мистецтва й художника у буржуазному суспільстві, співчували приниженому й ображеному люду. У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена антибуржуазність - одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості Бодлера. Початком літературної діяльності Бодлера вважають 40 - ві роки XIX ст., коли він заявив про себе спочатку як літературний критик, автор статей «Салон 1845 року», «Салон 1846 року». До середини 40-х років було написано більшість віршів, що згодом увійшли до збірки «Квіти зла». Важливою подією в його становленні як митця було знайомство із творами Едгара По. Із кінця 40-х рр. Бодлер перекладає Е. По французькою мовою. Саме це захоплення спонукало перехід поета від романтизму до символізму . Бодлер у цей час експериментує у прозі, створивши новелу «Фанфарло» (1847). Ш. Бодлер брав участь у французькій революції 1848 р., боровся на барикадах і редагував радикальну газету “SalutPublic”, після чого пережив гостру духовну драму. Поет намагається осягнути події революції з філософської точки зору і доходить висновку, що зло всесильне. Тому у збірці «Квіти зла» він дедалі більше звертає увагу на суперечності життя. Поет стверджує, що в кожній людині є два протилежні прагнення: одне спрямоване до Бога (це духовність, внутрішнє вдосконалення), друге - до Сатани (тваринність).