Смекни!
smekni.com

Антропонімна номінація осіб у гумористичному творі П. Загребельного Левине серце (стр. 2 из 6)

Розділ 1. Структурно-семантичний і стилістичний аналіз антропонімної номінації осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце»)

Не буде великим перебільшенням сказати, що літературно-художня антропоніміка така ж давня, як і літературно-художня творчість. Адже від найдавніших часів письменники, називаючи персонажів, мусіли володіти певними емпіричними знаннями у галузі літературно-художньої антропоніміки.

Лише в 60-70 роках Ю. Карпенко, І. Сухомлинський, В. Галич та ін. досліджуючи літературно-художню антропоніміку відомих українських письменників, заклали фундамент нової галузі української ономастики – літературно-художньої антропоніміки.

Окрім власних імен персонажів, звичайний процент у корпусі номінативних ЛХА становлять прізвища персонажів. Номінативні прізвища умовно поділяються на дві групи: 1) етимологічно непрозорі; 2) етимологічно прозорі, доантропонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою денотата-персонажа.

Українська літературно-художня антропонімія виступає мовно-стилістичним засобом у творенні двоякого національно нейтрального тла творів: українського та неукраїнського чи інонаціонального, тобто ідентифікує українську чи неукраїнську національність персонажів. Український антропонімний фон, у порівнянні з інонаціональним, відзначається детальністю, кількісним структурним багатством, що проявляється часто не тільки у відтворенні типових загальнонаціональних рис української антропонімії, але й регіональних особливостей.

Найпоширенішим мовностилістичним засобом творення українського регіонального колориту виступають ЛХА, які містять у своїй структурі специфічні діалектні риси (фонетичні, лексичні, рідше граматичні та словотворчі). У романі П. Загребельного також зрідка трапляються такі ЛХА: Зінька, Полоніна, Котя.

Уневиразнення національного компонента омонімічного значення або підміна його релігійним в літературно-художній антропонімії є явищем характеристичним. Наприклад: Іван, Марія – ці імена вказують на належність їх носіїв до християнської общини і не несуть практично жодної інформації про їх національність. З часом християнські імена, адаптувавшись, набули ще й національних конотацій, навіть коли їх носіями були духовні особи.

Такий ЛХА, як Ваня виник в результаті насильницької більш або менш прихованої денаціоналізації, а тому такий ЛХА слід вважати характеристичним.

У радянський час, намагаючись приховати русифікаторську суть, ЛХА типу Ваня і подібних до нього почали кваліфікувати як інтернаціональні, навіть радянські.

ЛХА Спартак, який вживається один раз у романі «Левине серце», ідентифікує представника «нової нації» - радянської.

Національне та регіональне в літературно-художній антропонімії проявляється на двох рівнях: в одних випадках ЛХА служать мовностилістичним засобом національної чи регіональної ідентифікації персонажа або ж створюють певний національний чи регіональний колорит; в інших – служать засобом констатації певного рівня національної свідомості персонажа, що може супроводжуватися й авторською оцінкою.

Імена по батькові, які в українській літературно-художній антропонімії 19 ст. були, як правило, соціально або національно значущими, протягом останніх десятиліть виявляють чітку тенденцію до втрати характеристичного потенціалу, а тому в своїй більшості це номінативні ЛХА: Свиридон Карпович, Зінька Федорівна, Грицько Грицькович, Іван Іванович Одарія Трохимівна. Щоправда, в літературних текстах письменників української діаспори імена по батькові донині залишаються національно чи соціально значущими.

При ідентифікації персонажів, що не належать до української нації спостерігається дещо інший механізм використання мовностилістичних засобів української літературно-художньої антропонімії. Головний критерій, якому повинні відповідати ЛХА цього виду – це максимальна відповідність їх форми основним фонетичним, словотворчим та лексичним особливостям мови нації до якої належить іменований персонаж. Наприклад: Лейла – циганка (Олеля, Леля).

Прізвища на зразок Тур, Хмельницький, Кішка, Мазепа не «личать» персонажам, що грішать пияцтвом, розпустою або кар’єризмом. Контраст між ЛХА з цілковито позитивним іміджем та їх носіями, що не відзначаються високою моральністю, дозволяє авторові натякнути на деякі непривабливі проблеми українського суспільства 70-80-х рр. 20 ст.

Виразне об’єктивно-вікове значення притаманне багатьом ЛХА – демінувативам. Іменні варіанти Давидко, Павутя служать у першу чергу виразником обєктивно – вікового значення, бо ними іменуються діти.

У літературно-художньому тексті ЛХА добиратися відповідно до існуючих традицій існування представників певних професій. У новій літературно-художній антропонімії служителі культу іменуються, як правило, канонічними варіантами імен, до яких часто додається апелятив отець, піп і т. д. Наприклад у «Левиному серці» вживається ЛХА піп Парфен («І того самого Самуся застав Гриша Левенець, повернувшись з училища механізації, і в школі так само читали: «Немидора поралася коло печі», - хоч жінки світлоярівські поралися коло газових плит, а імені Немидора не знав навіть піп Парфен.»)

Серед ЛХА є чимало таких, що стали соціально значущими завдяки авторському конструюванню їх, онімічної семантики. Соціальної значущості ЛХА типу Безкоровайний, Безтурботний, Багатогаласу, Безземельний відводиться й «класово мотивованій» експресивності.

На відміну від реальної антропонімії, в літературно-художній існують набагато ширші можливості для створення емоційно нейтральних ЛХА: має, рацію О. Карпенко, коли стверджує, що при відмежуванні нейтрального варіанта від емоційно-оцінних важлива не сама форма, а її нейтральне значення. Наповнення нейтральним чи експресивним значенням відбувається передусім у контексті.

У функції секундарних емоційно нейтральних ЛХА виступають похідні первинно емоційно-оцінні утворення, які здатні в певниї мовленнєвих ситуаціях втрачати експресивні конотації. Наприклад: Милька, Нилька («Добривечір вам, Нилю і Милю!»).

У «Левиному серці» вживаються також здрібніло-пестливі ЛХА з мінімальним рівнем експресії іменні варіанти, утворені за допомогою моно морфемних суфіксів субстантивної оцінки: Дашунька, Сашунька, Маруся, Галинка. Здрібніло-пестлива конотація таких варіантів хоча і виражена слабо та має нестабільний характер, проте вона здебільшого автономна від конкретного контексту, бо спирається на загальнонаціональний усус.

Для виразу згрубіло-зневажливої конотації в українській літературно-художній антропонімії використовується кілька способів. Так, ЛХА, передусім імена, негативного емоційно-експресивного відтінку можуть надавати традиційні пейоративні суфікси. Наприклад: Дунька, Шурка, Наталка.

Функціонування антропоніма в літературному тексті, як і літературний твір в цілому – субстанція значною мірою умовна. Завдяки відомій умовності письменники дозволяють собі нехтувати канонімами реальної антропонімії і можуть ставити у пряму залежність вибір того чи іншого іменування персонажа до особливостей його характеру. Емоційність інформаційно оцінних ЛХА залежить від категоричності та позитивності доантропонімної семантики основи ЛХА. Наприклад: Зновобрать («Ну, оплески, одностайно, а дядька Свиридона так і прозвали: Зновобрать.»)

Є також ЛХА-символи, які періодично автор такоє згадує в романі: Адам, Єва, Авель Каїн («Колись люди називалися просто: Адам, Єва, Авель, Каїн, Грицько, Стецько, Гаврило.»)

Аналіз імен, які використовувалися у романі П. Загребельного «Левине серце»

Давидко, ч.; д-європ. ім. Dauid «коханий», «улюблений», кан., рід.УІ, С. 98] Він справді спакувався сів до Давидка, свого брата, в кабіну, і вони помчали на станцію, а вранці обидва були знову вдома і через глинище перегукувалися з Щусями.(П. Загреб. «Л. с.», С.44)

Дем`ян, ч.; гр. ім. Damianos<Damia – ім. д.-рим. богині плодючості – присвячений Дамії; кан., рід.[СУІ, С. 103] Щоправда, старий брат їхній Дем`ян виїхав з села і вже давно працює десь на Донбасі кочегаром, зате Денис став комбайнером і виходив у передові механізатори, а найменший Давидко влаштувався шофером на колгоспнім грузовику і виявив таку меткість, що за день міг обскакувати всю європейську частину Радянського Союзу.(П. Загреб. «Л. с.», С.26)

Демид гр.; ім`яDiomedes; від dios-божественний і medo-піклуюся, опікую.[СУІ, С. 102] Цього старий Демид ніяк не міг второпати. (П. Загреб. «Л. с.», С.28)

Денис гр.; особове ім`я Dionysos – Діоніс; у грецькій міфології – бог життєвих сил природи, вина і веселощів(буквально; присвячений Діонісові).[ВІЛ, С. 104] Тоді Самусі на знак протесту взагалі перестали вживати в своєму роді імена на «К» і вже в останньому поколінні обрали для себе літеру «Д»: батько був Демид, старший син Дем`ян, середній – Денис, наймолодший Давид, або Давидко. (П. Загреб. «Л. с.», С.23)

Зінаїда, ж.; гр. ім. Zenais (знах. в. від Zeus “Зевс») і eidos «образ», «вид», «потомок» - подібна до Зевса, богоподібна.[СУІ, С. 139] Тому легко собі уявити, скільки прокльонів сипалося тепер на адресу проектувальників, які не могли завернути шосе в Світлоярськ, а ще більше їх випало голові колгоспу Зіньці Федорівні, яка ніяк не могла вимостити каменем оті трикляті п’ять кілометрів! (П. Загреб. «Л. с.», С.14)

Річард>Ріхард, ч.; двн. особ. ім.Richart<двн. Richiмогутній цар, король» і hart «сильний», «сміливий»; пол. Ryszard; анг. Richard; зап., рід.[СУІ, С. 312] Чи то запанував такий дух часу, чи то пошесть пройшла по батьках, але Іван Іванович у Світлоярську виявився не самотній, бо через рік у землеміра Левенця народився син, і Левенець назвав його Річардом. (П. Загреб. «Л. с.», С.20) Річард і справді був сміливим і не зважаючи на свою скромність і матеріальний стан, оскільки ріс без батька, завжди був на висоті.