а) Походження глини
В чистому виді або в суміші з піском, вапняком, слюдою й іншими мінералами глини утворять шари осадових гірських порід усіх геологічних періодів. Частини чистої глини мають кристалічну будову: кристали мають форму найтонших шестикутних пластинок. Дослідження показало, що величина кристалів глини різних родовищ різна.
Гірські породи під впливом механічного і хімічного вивітрювання руйнуються, перетворюючи в уламкові (кругляк, гравій, пісок). Глини утворяться з тих уламкових порід, що містять польовий шпат, слюду й інші мінерали і називаються каоліном. Процес перетворення мінералів у глину, досить розповсюджений в природі, називають каолінізацією гірських порід. Він полягає в розкладанні польових шпатів вуглекислими водами. В результаті процесу утворюється каолін і віднесенні розчинами вуглекислий калій і кремнезем. Глина залишається в гірських породах. В багатьох місцях можна знайти граніти, в яких весь польовий шпат колонізувався, але структура граніту ще збереглася. Крім того, глина утворюється при відкладенні продуктів вивітрюванням в водоймах. Вимитий і віднесений водами каолін відкладається на другорядних родовищах серед осадових порід. В більшості випадків вода не тільки викликає хімічну зміну гірських порід, але робить на них і механічний вплив вона руйнує їх. Частинки глини, що утворяться при такому руйнуванні, бувають настільки маленькі, що при русі води несуться в вигляді намулу набагато дальше, ніж інші, більш великі частинки порід.
Вода рік і струмків несе глиняний осад на великі відстані, аж до морських басейнів. В тих місцях, де рух води сповільнюється, осад частин глини і гірських порід разом з окисами заліза, вапняковими солями й ін. Осадкові породи знову розмиваються водою. В результаті цих процесів глини можуть звільнятися від домішок або, навпаки, збагачуватись ними. За умовами утворення зовсім чисті глини в природі не зустрічаються, хоча основна речовина глин - каолін - є присутнім в всіх випадках.
б) Пластичність глини
Пластичність глини - це здатність змінювати і зберігати форму при ліпленні без утворення тріщин. Вона знаходиться в прямій залежності від фізичної будови глинистих частин, що. в свою чергу, визначається структурою гірської породи, що утворила глину, і часом переносу водою глиняних частин. Особливий вплив на збільшення пластичності глини має включення мінералу монтморіллоніта. Можна штучно поліпшити пластичні якості глини шляхом її виморожування або вивітрювання. Для цього глину вкладають грядками і залишають на повітрі на кілька місяців. Під впливом повітря, дощу або холоду (морозу) органічні домішки розкладаються, глина здобуває більш тонку будову і стає пластичною.
В інших способах глини вилежуються в ямах скульптурних майстерень у сірому стані. Вважається, що при цьому способі збереження головну роль грають фактори біологічного характеру - дія бактерій (зокрема, ВасіІІиs8иІрhиrеs), що легко розвиваються при температурі 37-38 С. Крім того, при вилежуванні в глині відбуваються процеси фізичного і хімічного характеру. Польові шпати і слюда, гідролізуючись, віддають у розчин кремнекислий луг. Остання також гідролізується і під дією вуглекислоти утворює вуглекислий луг і колоїдний розчин кременевої кислоти. Сірчисті з'єднання заліза розкладаються, виділяючи сірководень. При газоутворенні гази, виділяючи, розрихлюють і перемішують масу. Вилежані глини найбільше користуються попитом в скульпторів.
Іноді для підвищення пластичності і вологості глини в неї додають рослинну олію (до 20% від ваги глини). Кращою для цієї мети вважають сиру бавовняна або вогнищева олія,але застосовують і інші рослинні олії, що не сохнуть.
В іншому способі для підвищення пластичних
властивостей в глину добавляють до 10% танину, крохмалю, декстрину або розчину кальцинованої соди. До неї додають також дубильну кислоту, що одночасно зменшує висихання й усадку. Існує і стародавній спосіб підвищення пластичності глини додаванням до неї відвару соломи.
в)Пластичнізамінники глини
Одним із замінників глини є пластилін. Він має майже такі самі пластичні властивості, як і глина. Пластилін не є природнім матеріалом, він штучно створений людиною.
Є багато рецептів виготовлення пластиліну, в який здебільшого входить віск, глина, домішки тих чи інших розчинників (гліцерину, терпентину та ін.) та барвники. Якість пластиліну тим вища, чим він ближчий за м’якістю до глини. Пластилін не має липнути до рук і не має змінюватись від температури, тобто не тверднути від холоду і не розм’якшуватися від тепла до липкості і текучості. А ще, пластилін повинен мати властивості, яких не має глин, - ніколи не висихати і не твердіти при середній температурі. Всі ці необхідні властивості пластиліну в сучасних умовах майже неможливо досягнути, але усе ж пластилін не може замінити собою глину з двох причин. По-перше, у пластилін входять дорогі матеріали (віск, терпентин та ін.), що робить його малодоступним, а по-друге, яким и добрим не був рецепт, за яким виготовлено пластилін, все-таки на відчуття глина краща, вона приємніша для рук.
У продажу є пластилін кольоровий (дитячий) і однотонний, який використовується скульпторами. Він достатньо м’який і пластичний, дозволяє виконувати роботу будь-якого розміру, але найчастіше використовується для ліплення ескізів і невеликих етюдів. Пластилін зручний для ліплення в домашніх умовах, оскільки не потребує спеціального обладнання для зберігання. Він завжди придатний для використання.
Для ліплення, як замінники глини, використовується також еглін і віск. Еллін значно дешевший за пластилін, а за своїми якостями близький до пластиліну. В дуже короткий час еллін набув великого поширення завдяки двом головним своїм властивостям: по-перше, він наближається за пластичністю до м’якого пластиліну, що дозволяє виконувати з цього матеріалу не тільки дрібні статуетки, але й бюсти і великі скульптури. Еллін м’який, не потребує фізичних зусиль у ліпленні навіть великих форм. Користуватися елліном можна у звичайному житловому приміщенні, оскільки його не потрібно розмочувати водою. Маючи велику в’язкість, еллін, як і пластилін, не потребує, на відміну від глини, складних каркасів навіть для великих робіт. В’язкість егліну, звичайно, набагато полегшує працю скульптора. Еглін портативний і зручний у користуванні.
Віск використовується у дрібних, тонких роботах. Він дозволяє добитися дуже тонкої обробки деталей, але вимагає спеціальних навиків.
2.2 Інструменти і матеріали
Для формування застосовується цілий ряд різних інструментів, і чим кваліфікованіший майстер, тим ширше їхній асортимент. В міру заглиблення в роботу і надбання досвіду набір інструментів збільшується, тим більше що, в основному, вони саморобні.
Для початку можна обійтися найелементарнішими інструментами. Треба мати металеве або емальоване конусне відро або банку (каструльку, миску), гумову гіпсовку (або половину дитячого м'яча діаметром 10-15 см). Якщо немає металевих лопаток, можна обійтися столовоюложкою і ножем. Необхідні також пари плоских щетиннихпензлів і одна волосяна, синька в порошку, шелачний лак, різний дріт для арматури, зубило, молоток, прядиво, смужки з глини і т.д.
При формуванні необхідна формувальна змазка. Вона складається із суміші стеарину з бензином. Матеріалом може служити стеаринова свічка (парафінова не підходить). Змазка готується в такий спосіб: стеарин начищають стружками, розтоплюють їх і, помішуючи, додають бензин. Потім дають суміші охолонути. Гарна змазка повинна мати густоту підталого вершкового масла або сметани. Якщо вона вийде занадто густа, то додають ще бензин і ретельно розмішують. Такою змазкою користуються усіформатори-професіонали.
Часто уживаний мильний розчин для змащення готується в такий спосіб: просте біле мило настругують у кількості, що заповнює 1/3 чайної чашки, і доливають гарячою водою до обсягу 3/4 чашки. Потім розмішують розчин пензлем до білої піни. До гарячого розчину додають очищену олію до повного обсягу чашки. Розчин цей можна зберігати довгий час, якщо охороняти від забруднення і порохів.
Деякі фахівці рекомендують суміш мила, води й оливи. Іноді роблять змащення лугом. Лужний розчин готують із попелу дерев твердої породи, прокип'яченої у воді (наприклад, міцний відвар березового попелу виходить жовтуватий, жирнийна дотик). Інші пропонують просто обмежитися мильною піною.
Приведені тут рецепти дуже важливі, і їхнє правильне виконання забезпечить готування змащення гарної якості.
При формуванні круглої скульптури будуть потрібні чотирьох вугільні металеві пластинки різних розмірів (не більш 5-10 см у довжину), нарізані з тонкої міді або латуні бляхи (можна з залізі або тонкого дахової бляхи).
Уживаний при формуванні шелачний лак - це спиртовий лак, що продається в господарських магазинах. Його можна приготувати і самим. Для цього треба в 250 г. спирту всипати 50 г. лугу. Суміш залишають на добу в теплому місці, кілька разів збовтуючи. Щоб загустів шелачний лак розбавляється денатуратним спиртом.