У романі дитина стає учасниками злочину. Олівер Твіст робить це несвідомо.Олівер, співучасник пограбування джентльмена біля книгарні, попадає до рук поліції. Однак містер Браунлоу, постраждалий, повірив розповіді хлопця про його невинність і наказав «не давати ходу цій справі» [2,70]. Він щиро пожалів «біднятка» та попросив «не ображати його» [8,69].
Героям твору «Пригоди Олівера Твіста» пощастило, він зустрів співчутливих людей, які допомогли йому, своєю довірливістю підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незважаючи на його соціальний стан, йому вірять. Ч. Діккенс у „Олівері Твісті”викрив антигуманність, користолюбство установ, створених урядом для бідних. Він іронічно назвав робітній дім „раєм з цегли та вапна, де все гра та ніякої роботи” [1;22], а містера Бамбла, який сам придумав імена сиротам, — «справжнім письменником». Народження дитини Олівера Твіста для установи означало лише те , що прихід отримав „новий тягар”.
Розповідь у Діккенсовому романі ведеться легко та просто, але несподівано в канву роману вривається гротеск у його трагічному звучанні. Пригадаймо, як провів Феджін останню ніч перед стратою. Він щоразу здригається, відчуваючи, як з кожною миттю наближається фатальна хвилина розплати за вчинені злочини. Отож зло все таки покаране, добро перемогло.
Діккенс писав у передмові до роману: „Мені здавалося, що зобразити реальних членів злодійської ватаги, намалювати їх у всій їхній потворності, з усїєю мерзенністю, показати убоге їхнє життя, показати їх такими, якими вони були насправді...- означає спробувати зробитите, що необхідно і що прислужиться суспільству. І це я виконав, як міг... І тому я не приховав жодної дірки на сюртуці Плута (устами якої письменник картає англійське правосуддя, фальшиву мораль тогочасного суспільства), жодної папільйонки у скуйовдженому волоссі Ненсі ” [5;2;5-7]. Діккенс зовсім не вірив у делікатність тих, котрих понад силу споглядав їх. У нього не було жодного бажання здобути прихильність у таких людей; не мав поваги до їхньої думки, схвальної чи не дуже, і не для їхньої втіхи писав.
У своєму романі Діккенс, за допомогою гротеску, змалював ганебну пристрасть англійських багатіїв до збагачення, бо це, як правило, несло за собою жорстокість і зло.
ВИСНОВКИ
Чарльза Діккенса в житті вирізняли пристрасне співчуття до життя і долі бідної людини. Впродовж усього життя він активно займався благодійництвом, був прекрасним актором, оратором, надзвичайно цікавим моралістом.
Для Діккенса характерні потяг до спокійного домашнього затишку, вміння перевтілитись у свого літературного героя, ні з чим не зрівнянна щедрість, делікатність та гордість, що ніби возвеличувались над усім, скромність і могутня воля.
Нетлінний спадок Ч. Діккенса – це нескінченно прекрасний і одухотворений світ у його романах, животворний і неповторний світ дитинства, який у той самий час є дуже не простим. У дитинстві все, що відбувається, закарбовується в памяті не подіями, а переживаннями. Для дитячого серця немає ні багатих, ні бідних, немає знатних і знаменитих, є лише люблячі і байдужі, злі і добрі. Діти безпомилково вгадують у будь-якій людині її душу і тягнуться до тої людини, в котрої чуйне серце, в котрій не згас святий вогник добра та взаєморозуміння.
Прикладом таких романів є „Пригоди Олівера Твіста” і „Домбі і син”. Обидва романи про життя дітей: у першому викадку – це роман про життя дитини-сироти, а в другому – двоє дітей – Поль і Флоренс, теж напівсироти. У них померла мати, а батько вбачає в синові тільки спадкоємця великої фірми „Домбі і син”, а дочку влагалі не помічає. В обох романах діти нещасні, здавалося б, дитячі роки найкращі, проте саме тоді вони зазнали багато болю, зла і тривог.
Чи міг бути щасливий Поль у цьому домі? Чи любив його батько? Ні, а хлопчикові так потрібна була любов, у той час як для батька головне – це гроші. Поль розсуждає, як доросла, свідома людина. Гроші в нашому житті мають велике значення. Вони забезпечують наші матеріальні потреби. Та вони не всемогутні. Адже не змогли врятувати ні матусі Поля, ні дати здоровя йому. Головне – це життя, здоров'я, воля. Не все можна купити. Не можна купити життя, здоров'я, дружбу, кохання, прожиті роки. Людину збагачує доброта, безкорисливість, милосердя: кров для переливання помираючому, шкіра для пересадки обгорілому, ковток води в пустелі, матеріальна допомога бідному!
Флоренс не підпускали до маленького братика Поля, котрого вона ніжно любила і який обожнював її; батько дивився на Флоренс як на непотрібне створіння, що завжди плуталося під ногами, як шолудиве щеня; підлеглі містера Домбі шкірили на неї зуби, на диво схожі своїм вовчим оскалом на зуби їхнього патрона, хоча в душі вони ненавиділи його.
Після смерті Поля Флоренс зовсім осиротіла. Сподіваючись розбудити в серці батька хоч якесь почуття людяності, яке допомогло б її вирватися із лабіринту самотності, Флоренс відважується якось увечері зайти до кімнати містера Домбі. Цієї похмурої години, при світлі тліючої лампи, його обличчя було схоже на маску з грецької трагедії.
Ціле життя він належав тільки собі і фірмі. Для нього вона була всім. Та ось настав крах. Плани містера Домбі рухнули: син помер, до Флоренс він байдужий. Невдачею закінчується другий шлюб. Пихатий містер Домбі переконаний, що за гроші можна придбати все: кохання, щастя. Та Едіт - розумна жінка. Вона зрозуміла, що їхній шлюб нагадує купівлю. Містер Домбі вибрав Едіт, щоб виставляти перед товариством. Але підкорити не зміг. Непокірна Едіт втікає від чоловіка. Фірма потерпає краху. У цьому „заслуга” управителя фірми Каркер.
Якщо суспільство йтиме шляхом містера Домбі, воно деградує як морально, так і фізично. Та Діккенс не лишає надії на кращий світ майбутнього. Він оптиміст і вірить у людей добрих, щирих, безкорисних.
Коли містер Домбі, втративши все, вирішив покінчити з життям, з'являється Флоренс, яка своєю любов'ю зігріла батька. На його зло вона відплатила добром.
Таким за своєю суттю є роман „Пригоди Олівера Твіста”. Головний герой твору – Олівер Твіст народився у притулку, не знаючи ні матері, ні батька. Коли йому одягли стареньку сорочку та позначили ярличком, він одразу зайняв своє місце приходської дитини, сироти з робітнього дому, покірливого голодного бідняка, який пройде свій життєвий шлях під градом ляпасів та ударів, зневажений усіма, і ніде не зустрічаючи співчуття.
На сторінках «Олівера Твіста», цього „своєрідного роману виховання” розгортається історія життя знедоленого хлопчика, який залишився кругом сиротою після смерті матері. Він пройшов тяжку школу кривд у робітному домі, зазнаючи щодня голоду й холоду та моральних принижень. Утікши з „приюту”, Олівер Твіст опиняється на самісінькому дні Лондона. В жахливих нетрищах столиці Великобританії, серед ватаги злодіїв і вбивць, очолюваній користолюбним розбещувачем душ Феджіном, Олівер Твіст міг стати таким же негідником, як і його «нові» друзі, коли б містер Браунлоус, з яким випадково звела хлопчака доля, не забрав його до себе і не передав родині Олівера, яка вважала, що він давно вже загинув. Виявивши, за дивним збігом обставин, заповіт, що зберігався у Феджіна, Олівер стає вельми забезпеченою людиною, навіть після того, як поділився своїм несподіваним багатством з „братом” Монсом, котрий заподіяв йому свого часу чимало зла. Отже, доброчесність торжествує, зло покаране, й повільно опускається уявна завіса, ховаючи від ока зворушеного читача авантюрну фабулу, що розігралася перед ним, як в театрі.
Роман – повчання „Пригоди Олівера Твіста” закінчується, як добра казка, у ній доро перемагає зло. Однак автор хоче сказати, що в житті не завжди так стається. І якщо для Олівера Твіста все закінчилось благополучно, то для багатьох таких як він дітей далеко не так: хлопчики стають бандитами, а дівчатка – найчастіше повіями. Нажаль, така дійсність, і нічого тут не зміниться.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Адріан А.Про взаємини батьків та дітей у романах Ч. Діккенса. – К., 1968. – 208с.
2. Богачевська Л. Художнє втілення дитячих образів у творчій спадщині Ч. Діккенса та В. Винниченка //Зарубіжна література в нз. – 2004. - №3. – С.14-17.
3. Вітушкіна Л. Віднайти світло в тунелі //Всесвітня література та культура. – 2003. - №10. – С.26-28.
4. Ганіч Н. Навчати старшокласників досліджувати. На прикладі вивчення теми „Роман Чарльза Діккенса „Домбі і син” // Зарубіжна література в нз. – 1998. - №10. – С. 6-8.
5. Диккенс Ч. Собрание сочинений в 10 томах. – М., 1982. – Т.2.– 527с. ; - Т.5. – 767с.
6. Донаван Ф. Діккенс та молодь.
7. Левченко О. Подорож до вікторіанської Англії – з Олівером Твістом // Зарубіжна література. – 2002. - №17. – С.15-16.
8. Лібман З. Чарльз Діккенс: життя і творчість. – К., 1982. – 186с.
9. Логвин Г. Що проповідував Діккенс? //Зарубіжна література в нз. – 1997. - №7. – С.28-32.
10. Мацапура В. Своєрідність англійського реалізму та його відображення у творчості Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» // Всесвітня література та культура. – 2000. - №10. – С.39-41.
11. МіщукВ. Художній світ Чарльза Діккенса //Зарубіжна література в нз. – 1996. - №1. – С.20-22.
12. Мосейчук М. „Пригоди Олівера Твіста” – сумна книга про дитину-сироту //Зарубіжна література в нз. – 2004. - №9. – С.25-26.
13. Ненич Г. Я не буду хитрувати. Урок-літературна вікторина за романом Ч. Діккенса „Пригоди Олівера Твіста” //Всесвітня література та культура.—2002. - №10. – С.45-46.
14. Ніколенко О. Навчати старшокласників досліджувати. На прикладі теми «Роман Ч. Діккенса «Домбі і син» // Зарубіжна література в нз. – 1998. - №10. – С.6-8.
15. Проскурин Б., Яшенькина Р. Чарльз Диккенс (1812-1870) // Проскурин Б., Яшенькина Р. История зарубежной литературы. – М., 2004. – С.118-186.
16. Шахова К. Смуток і сміх Чарльза Діккенса // Шахова К. Нариси творчості зарубіжних письменників-реалістів ХІХ- ХХ століття. – К., 1975. – С.15-24.