Смекни!
smekni.com

Інтерпретація біблійних образів в поемах Дж. Г. Байрона, І. Франка та В. Сосюри (стр. 1 из 9)

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Філологічний факультет

(Заочна форма навчання)

Кафедра теорії літератури та компаративістики

Черепеніна Ольга Геннадіївна

Інтерпретація біблійних образів в поемах Дж. Г. Байрона, І. Франка та

В. Сосюри

Дипломна робота

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент

Коробкова Наталя Костянтинівна

Одеса 2010

ЗМІСТ

Вступ.……………………………………………………………………….…….3

Розділ І До проблеми традиційних образів……………….………....................5

1.1. Літературно-художній образ………………..……………....................5

1.2. Традиційні структури.………………………………………………......8

1.3. Біблійні образи…………………………………………..………….........14

1.4. Протообрази Каїна і Сатани……………………………………….........16

1.5. Авторська інтерпретація ……………………………………..................20

Розділ ІІ Інтерпретація Джорджа Байрона………..………………………......23

2.1 Біографічні відомості...…………………………………........................23

2.2 Біблійні образи в поемі «Каїн»…………………………………….......26

Розділ ІІІ Інтерпретація Івана Франко ……………………………………......33

3.1 Біографічні відомості……………………………………………….......33

3.2 Біблійні образи в поемі «Смерть Каїна»…………………………...….35

Розділ IVІнтерпретація Володимира Сосюри…………….....………….........39

4.1 Біографічні відомості……………………………………………….......39

4.2 Біблійні образи в поемі «Каїн»…………………………………….......40

Висновки………………………………………………………………………..46

Список використаних джерел…………………………………………............48

ВСТУП

У даній роботі розглядається функціонування тисячолітніх біблійних образів в творчості трьох поетів, перший з яких – Джордж Гордон Байрон представляє європейську літературу початку XIXст, другий – Іван Франко – українську літературу кінця XIXст., а третій – Володимир Сосюра є українським поетом XX століття.

Актуальність цього дослідження полягає у переосмисленні місця української культури у світі через порівняння кращих зразків європейської та вітчизняної літератури.

Його мета полягає у аналізі і порівнянніавторських інтерпретацій біблійного матеріалу представниками різних національних літератур – вітчизняної та західноєвропейської. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

· розгляд теоретичних аспектів вивчення художніх образів, традиційного сюже­тно-образного матеріалу, зокрема біблійного, опрацювання відповідних наукових робіт;

· розгляд явища інтерпретації та з'ясування ролі, яку відіграє це явище в становленні і функціонуванні традиційних образів;

· огляд біографій Дж. Г. Байрона та В. Сосюри, з’ясування жит­тєвих обставин, в яких відбулося звернення авторів до канонічної версії;

· здійснення аналізу на матеріалі обраних художніх творів ви­щезазначених письменників трансформації цих біблійних образів, з'ясування відмінностей між авторською та канонічною версіями.

…і висвітлення таких проблем:

· проблема функціонування та еволюції традиційних струк­тур в просторі і часі;

· проблема авторської інтерпретації традиційного біблійного матеріалу;

Об’єктом даного дослідження є поема Дж. Г. Байрона «Каїн», поема І. Франко «Смерть Каїна» і поема «Каїн» В. Сосюри.

Предметом даного дослідження є трансформація внаслідок авторської інтерпретації традиційних біблійних образів Каїна та Сатани на тлі традицій­них сюжетів братовбивства та гріхопадіння.

Методологію роботи складають дослідження Анатолія Нямцу, Наталі Калустової, Ганни Мінакової та інших вчених.

Методи: мета та завдання роботи зумовили поєднання компаративістичного, герменевтич­ного та міфокритичного методів з елементами біографічного та системного.

Структура даної роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких в свою чергу поділяється на два підрозділи, висновків та бібліографії.

РОЗДІЛ І До проблеми традиційних образів

1.1 Літературно-художній образ

Оскільки тема нашої роботи передбачає аналіз і характеристику образів в художніх творах, вважаємо за доцільне розпочати теоретичний розділ розглядом поняття «художній образ».

За визначенням словників літературознавчих термінів «образ художній це особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, – на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять»[20;279] або, за більш сучасним визначенням, художній образ це «категорія художньої гносеології, завершений і знаково виражений результат художнього пізнання»[19;378]. Будь-який художній твір густо насичений образами. Художні образи в літературі, які створюються за допомогою мови, це дуже широке поняття, яке включає в себе й тропи, й символи, й персонажі, «образом називають будь-яке явище, творчо відтворене в художньому творі». [22;252].

Художній образ – структура двочленна і складається з двох основних компонентів: словесно-позначеного і такого, що мається на увазі, або з форми і змісту. В сучасному літературознавстві розповсюджені три класифікації образів: предметна, узагальнено-смислова і структурна.

По предметній класифікації виділяють образи-деталі, які можуть різнитися в масштабах: від одного слова (тропа) до розгорнутих описів (пейзаж, портрет, інтер'єр); образи-рухи (події, вчинки, настрої, прагнення) – динамічні моменти, розгорнуті в часі художнього твору; а також образи-характери і образи-обставини – це герої твору, «що володіють енергією саморозвитку і що виявляють себе у всій сукупності фабульних дій: зіткненнях, різного роду колізіях і конфліктах і т. п.»[22;253], та на рівні концептуальному це цілісні образи долі і світу – «буття взагалі, яким його бачить і розуміє митець»[20;253].

По узагальнено-смисловій класифікації образи поділяютьсяна індивідуальні, характерні, типові, образи-мотиви, топосита архетипи.

Індивідуальні образи створені самобутньою уявою митця. Це придумані, нафантазовані персонажі, зображення яких притаманне романтичним письменникам.

Характерними вважаються образи, що розкривають закономірності суспільно-історичного життя, відображають мораль і звичаї, поширені в дану епоху і в даному середовищі.

Типовість в образі – вища ступінь характерності, завдяки якої образ виходить за межі своєї епохи і отримує загальнолюдські риси. Зображення типових образів притаманне реалістичній літературі.

Мотив – це образ, який повторюється в кількох творах, а топос («загальне місце») характерний вже для цілої культури даного періоду чи даної нації.

Архетип чи міфологема – один із базових термінів міфокритики. За визначенням її апологетів це «певна модель (матриця) героя, сюжету чи мотиву, яка в літературній традиції набула статусу константної моделі», «символ, звичайно, образ, який часто повторюється в літературі і став пізнаваний як елемент чийогось літературного досвіду взагалі»[35;21].

Образ-архетип вміщує в собі найбільш стійкі і розповсюджені «схеми» чи «формули» людської уяви, що проявляються і в міфології і в мистецтві на всіх стадіях історичного розвитку.

По структурній класифікації художні образи поділяються на автологічні, металогічні, та надлогічні.

В автологічних образах форма і зміст збігаються – слова позначають те, що позначають.

В металогічних образах словесно-позначене відрізняється від того, що мається на увазі, як частина від цілого, менше від більшого.

Надлогічні образи це алегорія і символ. В них те, що мається на увазі,

не відрізняється від словесно-позначеного принципово, але перевершує його мірою своєї узагальненості.

Існують і інші класифікації образів. Наприклад, Лариса Шестак виділяє

мікро-, макро- і мегаобрази.

«Мікрообраз» – це найдрібніша одиниця художнього твору. Кажучи про мікрообраз, ми повинні звернутися до поетичності, як особливої експресивності, яка не збігається зі звичайною функцією мови як засобу повсякденного спілкування. Ці образи основані на образотворчо-виразних властивостях національної мови: тропи, порівняння, барвисті вирази і т.п.

Під «макрообразом» ми розуміємо образ літературного героя (…). «Мегаобраз» – вся творчість митця в цілому. Це образ світу і людини в цьому світі. До мегаобразу можна віднести мотив, як комплекс образів, що повторюється, в рамках всієї творчості автора або навіть всього літературного напряму, топос, як образи, що створюються в літературі цілої епохи, характерні для національної культури; а також образ-архетип, що складає основу загальнолюдської символіки»[50;3].

В літературних творах незмінно присутні і, як правило, потрапляють в центр уваги образи людей – персонажі.

«Персонажем називається образ дійової особи, що виступає у творі як об’єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота»[11;143]. Це макрообраз, образ-характер, він може бути індивідуальним, характерним чи типовим, а може базуватися на архетипі. Він поєднує в собі автологічні, металогічні і надлогічні структурні елементи.

«Основними є образи-персонажі», – кажуть Лесин і Пулинець. Допоміжну роль у творі, за їх визначенням, відіграють образи-картини природи (пейзажі), образи-речі (інтер’єри, описи обстановки), образи-емоції (ліричні мотиви)[20;280].

Персонажі можуть бути головні, другорядні та епізодичні. Головні мають повноцінні самостійні характери, другорядні беруть активну участь у розвитку сюжету, але їм приділяється менше уваги, епізодичні – з’являються в одному чи кількох епізодах і не наділені самостійними характеристиками.