Смекни!
smekni.com

Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко академ, профиль (стр. 4 из 9)

5. Складіть тези повідомлення «Періодизація літературного про цесу ХІХ ст.». Підготуйте мультимедійну презентацію «Штрихи до портрета ХІХ ст.», використовуючи матеріали цього розділу та інші (у тому числі інтернетні) джерела.

ДОБА РЕАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Протягом ХІХ ст. митці мінімізували естетику і прагнули будувати художні твори майже цілковито на зображенні реальності. У цім сенсі все тогочасне класичне мистец$ тво було реалістичним.

Х. ОртегаіГассет

«З нічого ніколи не виникає ніщо» — цей закон відомий ще від доби античності. І стосується він не лише природи, а й будь$якого явища, у тому числі — літератури та мистецтва. Тому, не враховую$ чи «духу й аури» цієї доби, тієї конкретної наукової та світоглядної ситуації, у якій з’явилися та розвивалися конкретні мистецькі яви$ ща, ми ніколи не збагнемо їхню суть. То що ж відомо про розвиток літератури реалізму ХІХ ст. і як вона пов’язана з тогочасною філо$ софсько$світоглядною ситуацією?

З$поміж найголовніших «силових ліній» у розмаїтті філософських пошуків і наукових концепцій доби реалізму передовсім треба назвати позитивізм (фр. positivisme — пози$

Терміни «реалізм», «пози тивізм», «матеріалізм», «об’єк тивізм» тощо пов’язані з конкретними філософськими течіями, школами, напряма ми… Їх усіх об’єднувало одне: пануючі в ХІХ ст. ідейні течії були проти суб’єктивізму, проти спроб уже на початку дослідження сформулювати наперед задані загальні су б’єктивні уявлення.

М. Попович

тивний, заснований на думці) — філософський напрям, прибічники якого проголосили сукупні досягнення конкретних, спеціальних («позитивних») наук єдиним джерелом істинного знання і вимагали, аби наукове пізнання спиралося на емпіричний досвід, тобто лише на ті факти, що їх можна перевірити дослідним шляхом. Позитивісти також уважали, що роль наукового дослідження повинна обмежува$ тися описом і систематизацією зібраних фактів, але при цьому дослід$ ник не повинен претендувати на їх тлумачення. Тому вони заперечу$ вали провідну роль абстрактно$теоретичного мислення, філософії («кожна наука — сама собі філосо$ фія») і вважали, що наукові знання потрібні й корисні лише тоді, коли вони «позитивні», тобто приносять конкретну, усім зрозумілу й науково вимірювану користь. За висловом одного з «батьків» цього вчення, французького філософа$позитивіста О. Конта (1789–1857), слово «пози$ тивне» означає «реальне на противагу химерному». Позитивізм стає доміну$ ючим науковим напрямом у Європі та США вже з першої третини ХІХ ст.

(тобто від схилку доби романтизму).

Огюст Конт висунув красиву формулу гармонійного розвитку суспільства: «Любов — як принцип. Порядок — як основа. Про$ грес[4] — як мета». Це було своєрідним продовженням духу ідеології Просвітництва, з її вірою в можливість торжества гармонії та по$ рядку, у перспективу раціонального, розумного облаштування су$ спільства. Подібно до просвітителів мислив і О. Конт, на думку якого, суспільство повинно бути влаштоване позитивно й гармо$ нійно і тоді революції та соціальні катаклізми стануть у ньому аб$ солютно недоречними, вони нагадуватимуть хворобу чи патологію в організмі людини. А пануватимуть у такому суспільстві солідар$ ність і злагода як поміж окремими особами, так і між різними гру$ пами та класами, оскільки всіх громадян об’єднає прагнення до збе$ реження матеріального та духовного благоденства. Здавалося б, у цій формулі О. Конта все було гарним і привабливим, але був у ній лише один$єдиний «малесенький» недолік, а саме — вона абсо$ лютно не відповідала реальній дійсності. Адже досить лише прига$ дати, скільки в період розквіту позитивізму (середина ХІХ ст.) від$ булося аж ніяк не «позитивних» і не «гармонійних» подій: скільки відгриміло війн і революцій, як багато проливалося невинної крові, а омріяної суспільної гармонії та «любові як принципу» не видно було навіть на виднокраї.

Розуміння тієї істини, що людина — це продукт свого оточення, продовження своїх предків, природи та суспіль ства, серед яких вона живе, що з усіма цими чинниками вона пов’язана безліччю не розривних уз, — розуміння ці єї правди та її втілення в рома ні є заслугою […] Стендаля, Бальзака та його наступни ків — Флобера, братів Гонкур і насамперед — Еміля Золя.

І. Франко

Крім позитивізму, на ідеологічну ситуацію ХІХ ст. суттєво вплинув також дарвінізм — учення відомого англійського при$ родознавця Чарльза Дарвіна, який у середині ХІХ ст. запропонував свою знамениту теорію походження видів живої природи шляхом природного добору та боротьби за іс$ нування. Тож не випадково саме тоді було принципово й науково постав$ лене питання про роль природно$ історичного середовища у формуван$ ні й розвитку людини та суспільства.

Ці наукові спостереження дуже за$ цікавили письменників$реалістів і від$ чутно вплинули на їхню творчість, де помітне місце зайняло дослідження природно$історичного середовища та ролі спадковості в житті персонажів. Наприклад, одна справа, коли «благо$ получна дитина» зростає в сприятли$ вих сімейних умовах, і діаметрально

Романіст став не тільки психологом і соціологом, він мусить бути тепер і приро дознавцем, і промисловцем, і лікарем, і юристом, і реміс ником, і хліборобом, щоб зрозуміти, заглибитися і від творити диференційоване суспільство, всюди найти явища істотні і відмежувати їх від менш важливих.

І. Франко

протилежна ситуація — жахливе ди$ тинство головного героя роману Чар$ льза Діккенса, напівголодного сироти Олівера Твіста.

Позитивізм і дарвінізм відчутно вплинули як на умонастрої тогочас$ ного суспільства, так і на стилістику художньої творчості, яка чимдалі сильніше асоціювалася з науковою діяльністю, з «духом і літерою» при$ родничих наук. Прагнення до об’єк$ тивного та міметичного[5] («як у жит$ ті») зображення героїв і подій, до

практично наукового дослідження, документування та аналізу життєвих явищ, зокрема й до вивчення механізмів впливу су$ спільства на формування особистості, помітні в багатьох творах письменників$реалістів (Стендаль, Оноре де Бальзак, Чарльз Дік$ кенс, Федір Достоєвський, Лев Толстой, Антон Чехов, Генрі Джеймс та ін.). Проте особливо яскраво вони втілилися у творчос$ ті письменників$натуралістів, зокрема — братів Едмона та Жуля Гонкур і Еміля Золя.

Натуралізм був чи не єдиним літературним напрямом, який найповніше (хоча й не повністю) відповідав настановам і духу по$ зитивізму. Недаремно вже згаданий Е. Золя підкреслював схожість своєї творчості з діяльністю науковця: «Я не хочу, як Бальзак… бу$ ти політиком, філософом, моралістом. Мене влаштовує роль учено$ го». Необхідно зазначити, що тогочасні митці не лише проголошу$ вали, а й активно втілювали наукові ідеї у своїй творчості. Так, Жуль Верн або Еміль Золя, готуючись до написання художніх тво$ рів, вели довжелезні, майже бухгалтерські записи, вивчаючи з олів$ цем у руках десятки, а то й сотні спеціальних («позитивістських») наукових праць. Скажімо, Еміль Золя, збираючись писати романи про шахтарів, з блокнотом у кишені повзав вузькими штреками ко$ палень, а коли об’єктом зображення обирав роботу акторів, то відвідував їх у гримерній або навіть безпосередньо за театральними кулісами, з метою не пропустити ані найменшої деталі, як це роб$ лять науковці$дослідники. А «батько наукової фантастики» Жуль Верн писав свої знамениті «географічні романи» на безпосереднє замовлення наукової установи — Паризького географічного това$ риства (!).