Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко академ, профиль (стр. 7 из 9)

Г. Курбе. Селяни з Фланжі, Ван Гог.

які повертаються з ярмарку Вечеря картоплею

існувало «нехудожніх», низьких, заборонених тем і героїв, оскільки вони не боялися «вимазати свою уяву брудом життя» (А.Чехов).

Отже, на противагу улюбленому романтиками «незвичайному характеру в незвичайних обставинах» реалісти не боялися зображу$ вати «людей пересічних, звичайних, яких ми щоденно зустрічаємо в житті, з їхніми буденними пригодами» (І. Франко). Часто це пред$ ставники найнижчих суспільних станів і навіть персонажі, потворні у своїй ницості: самозакоханості, тупості, байдужості, нещирості, жадібності тощо. Це, наприклад, підлий, жорстокий і злостивий, не$ щадний до слабших і водночас запопадливий перед сильнішими за нього бідл Бамбл (Ч. Діккенс, «Пригоди Олівера Твіста») або п’яничка Семен Мармеладов, який обкрадає свою сім’ю задля того, аби напитися в шинку (Ф. Достоєвський, «Злочин і кара»).

У пошуках засобів відтворення психології персонажів міняєть$ ся підхід до їхньої портретної та мовної характеристики. Зобразити зовнішність персонажа незрівнянно легше, аніж відтворити його внутрішнє життя. Адже в реальному житті зовнішність людини часто виявляється оманливою, вона не завжди допомагає збагнути її внутрішній світ. Недарма французький письменник$реаліст Стендаль зізнавався: «Незмірно легше мальовничо зобразити одяг якогось персонажа, аніж розповісти про те, що він відчуває, і при$ мусити його розмовляти».

Автору треба саме «примусити» героя розмовляти, оскільки в реалістичному творі кожна конкретна особа може говорити лише так, і аж ніяк не інакше. Скажімо, Ф. Достоєвський індивідуалізує мовлення героїв роману «Злочин і кара» дуже чітко. За їхніми висловами одразу видно, хто перед нами — освічений колишній студент Раскольников, тупуватий самозакоханий служака Ілля Петрович чи неграмотний робітник Миколка.

Зображення персонажів реалістичних творів вимагає від письменника досконалого знання життя й людей, оскільки кон$ кретний тип людей найчастіше поводиться саме так, а не інакше. Іноді персонажі навіть «не слухаються» самого автора! Так, О. Пушкін якось висловив парадоксальну думку: мовляв, його Те$ тяна Ларіна, неначе попри волю автора, «узяла та й вискочила за$ між». Для того щоб бути справжнім реалістом, не можна порушува$ ти логіку розвитку образу. Саме тому Л. Толстой і закликав своїх колег: «Живіть життям зображуваних персонажів, показуйте в об$ разах їхні внутрішні відчуття, і вони самі зроблять те, що їм потріб$ но за їхніми характерами зробити». Отже, письменнику$реалісту, аби досягти вершин майстерності, треба було вивчати життя протя$ гом довгих років. Саме з цієї причини тоді й народилася парадок$ сальна думка: «Аби написати роман, потрібно прожити життя».

Одним з улюблених у художній системі романтизму був мотив утечі героя від сірої буденності (Ш. Бодлер, «Несіть мене звід$

тіль вагони і фрегати!..»). Проте куди саме цей герой утікав? Насамперед це могли бути якісь екзотичні краї. Романтики люби$ ли змальовувати віддалені історичні епохи, передовсім химерно$ розмаїте та алегорично$містичне середньовіччя. Згадаймо в цьому зв’язку розквіт історичного роману в добу романтизму, який дав такі шедеври, як «Айвенго» (1819) В. Скотта. Водночас потрібно зауважити, що жанру історичного роману не цуралися також реа$ лісти (Г. Флобер, «Саламбо»). Однак усе$таки переважно художній час реалістичних творів — це їхня сучасність. Показовим у цьому плані є підзаголовок роману Стендаля «Червоне і чорне» — «Хро$ ніка ХІХ століття». Отже, улюбленому романтиками історичному роману реалісти протиставили роман на тему сучасності.

Окрім того, місцем «схованки» романтичного героя від прози життя могла бути і якась вигадана країна, своєрідний віртуальний світ. Натомість дія більшості реалістичних творів відбувається в реа$ льно існуючому, конкретному та ще й добре відомому місці. Причому часто воно описане так наочно й достеменно, що дехто перевіряє зга$ дані у творах реалістів номери будинків і квартир і навіть кількість балконів. І коли все це збігається, дослідники дуже тішаться… Так, одним з яскравих прикладів реалістичного художнього простору є Лондон, описаний Ч. Діккенсом. Те саме можна сказати також про Петербург Ф. Достоєвського (тобто образ Санкт$Петербурга, яким він постає у творах російського письменника). Дослідники перекона$ лися, що Достоєвський ніде не помилився в назвах вулиць, площ, мостів через Неву. Отже, як «незвичайного героя» літератури роман$ тизму змінив «типовий герой» реалістичної літератури, так само й «незвичайний час і простір» літератури романтизму змінили реальні, «упізнавані», добре відомі читачам час і простір літератури реалізму.

_{Жанрові пріоритети} Роль художньої літератури в системі мис$ тецтв ХІХ ст. була надзвичайно великою. Водночас не всі літературні роди й жанри були в однаковому ста$ новищі. Скажімо, якщо доба романтизму була епохою панування ліричної поезії, то для доби реалізму характерне домінування епо$ су. Хоча в художній системі реалізму працювали не лише прозаїки, а й поети, магістральні шляхи розвитку ліричної поезії середини — другої половини ХІХ ст. пролягали все$таки не на реалістичних те$ ренах. Можна навіть сказати, що торжество реалізму над романтиз$ мом ознаменоване торжеством прози над поезією.

Соціальнопсихологічна проза — це прозові твори (зокрема — романи), у яких розглянуті важливі соціальні проблеми і відтворені явища, які визначають особливості влаштування суспільства че рез розкриття психології пер сонажів, їхніх думок, праг нень і переживань.

Якщо ж розглядати питому вагу в літературному процесі доби реалізму саме прозових жанрів, то необхідно відзначити, що в реа$ лізмі середини — другої половини ХІХ ст. на зміну малим жанрам (оповідання, повість, нарис) приходить роман, причому безумовно домінує вже згаданий роман про сучасність. Саме він міг найінтен$ сивніше вбирати в себе основну (передовсім — соціальну) пробле$ матику епохи. Окрім того, саме цей жанр давав змогу найповніше відтворити та найдетальніше дослідити найрізноманітніші (як по$ зитивні, так і негативні, як «високі», так і «низькі») теми, проблеми й аспекти реального життя людини та суспільства. Тож зовсім не випадково майстер соціально$психологічної прози ХІХ ст. Стен$ даль назвав роман дзеркалом, «з яким ідемо великою дорогою. То воно віддзеркалює синь небосхилу, то брудні калюжі й вибоїни». Автор «Червоного і чорного» вимагав від письменників неухильно$ го підкорення «залізним законам реального світу», дослідження яких якраз і було одним із головних завдань реалізму.

Отже, доба реалізму була періо$ дом домінування реалістичного соціа$ льно$психологічного роману. Причо$ му, саме в цьому своєму різновиді жанр роману (який має тисячолітню історію) до середини ХІХ ст. досяг такої досконалості, такої класичної довершеності, що цей час іноді нази$ вають «золотою добою» класичного роману.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ
Романтизм	Реалізм
Загальні параметри
Неприйняття буденності, утеча від неї (зокрема, наявність «двох світів»)	Детальне зображення реального життя, до$ слідження закономірностей його розвитку

Продовження табл.

Абсолютизація творчої уяви митця	Домінування наукових методів підходу до зображуваного: дослідження та пояснення явищ і закономірностей реального життя
Заперечення раціоналізму, прагнення до всього ірраціо$ нального, містичного; звеличен$ ня «життя духу», культ почуттів	Логічність, «раціоцентризм», детальне до$ слідження та майже науковий аналіз зобра$ жуваного
Романтична умовність, ідеалі$ зація, надмірне згущення фарб	Принцип життєподібності, аналіз суспіль$ них, зокрема економічних, аспектів і їх роль у розвитку особистості
Історизм романтизму (істо$ ричний та місцевий коло$ рит) — це переважно пишна декорація, розкішне тло твору	Історизм реалізму (чітке усвідомлення плинності, мінливості часу) — це засіб до$ слідження першовитоків та історичних коренів певних суспільних явищ
Романтизація минулого	Увага до проблем сучасності
Ігнорування буденності, есте$ тизація усього екзотичного, незвичайного, ексклюзивного	Естетичне «узаконення» раніше «неестетич$ них» тем, образів, мотивів: описів буденної праці, жахливих умов життя нижчих про$ шарків суспільства, потворних у своїй тупос$ ті та ницості людей різних суспільних станів
Акцент на всьому ексклюзивно$ му, несхожому, неповторному	Пошук спільного й типового навіть у непо$ дібному
Домінування естетико$гедо$ ністичної (естетична насоло$ да) функції мистецтва	Домінування когнітивної (пізнавальної) і дидактичної (виховної) функцій мистецтва
Герой літературного твору
«Винятковий характер у виняткових обставинах»	«Типовий характер у типових обставинах»
Загадковий одинак$індивідуа$ ліст, який перебуває в полоні фатальних пристрастей	Людина конкретної професії, яка займаєть$ ся своєю буденною роботою: селянин, робіт$ ник, чиновник, лихвар, слідчий
Носій однієї незмінної пристрасті	Складна суперечлива особистість, яка постійно змінюється («діалектика душі»)
Самотня людина, вигнанець суспільства	Взаємодія людини і суспільства; роль при$ родно$історичного середовища у формуван$ ні і розвитку людини та суспільства
Герой має загадкове минуле, часто це людина без минулого	Життя персонажа описане надзвичайно детально
Художній час і простір
Зображення далеких епох (пе$ редовсім доби Середньовіччя)	Зображення добре знайомої читачам навіть банальної сучасності

Продовження табл.