Зарубежная литература 10 класс Ковбасенко академ, профиль (стр. 5 из 9)

Отже, у ХІХ ст. захоплення величчю науки, щира віра в неод$ мінний прогрес у всіх сферах життя ставали домінуючими, тож не могли не вплинути на зміну мистецьких орієнтирів і вподобань. Не випадково О. де Бальзак зазначив, що «перемога реалізму над ро$ мантизмом зумовлена торжеством науки над фантазією».

Кожна мистецька доба, крім основного, до$ мінуючого напряму чи стилю, має інші, супровідні, супутні, а літературні епохи не$ наче «заходять одна в одну». Саме така си$

туація «естетичного двовладдя» склалася у світовій культурі при$ близно до 1830$х років, коли на естетичному олімпі перебували одночасно два напрями — романтизм і реалізм. До того ж це саме та хронологічна межа, якою позначений поступовий перехід пальми першості від романтизму до реалізму. Якими ж були основні при$ чини зміни володаря літературного олімпу?

За періодом згаданих вище бурхливих соціальних і політич$ них потрясінь і катаклізмів початку ХІХ ст. настала доба нехай і не абсолютної, але все$таки стабільності. Звісно, вона була від$ носною, оскільки боротьба націй, класів і навіть окремих особис$ тостей за якісь ідеали, інтереси та цілі остаточно не вщухає ніко$ ли: попереду ще була «весна народів» 1848–1849 рр., бурхливі події Громадянської війни у США (1861–1865), Паризька комуна 1871 р., ціла низка воєнних конфліктів. Однак в Європі приблиз$ но до 1840–1850$х років склалася нова, не така буремна, як на початку століття, політична й духовна ситуація. Проте зміна цієї ситуації, нехай не відразу і не прямо, впливає на зміну ситуації мистецької.

До середини ХІХ ст. поривання романтиків до всього екзотич$ ного та ексклюзивного, їхнє прагнення занурити читача у світ своєї безкрайньої уяви та фантазії широкому освіченому загалу вже поча$ ли дещо надокучати. Тим часом навколо вирувало реальне динаміч$ не життя, зі своїми невигаданими, але від того не менш гострими проблемами, конфліктами та суперечностями. А в ньому, за влуч$

	ІЗ «ДОСЬЄ» РЕАЛІЗМУ У сфері художньої діяльності значення реалізму дуже складне й суперечливе. Його межі мінливі й невизначені; стилістично він багатоликий і поліваріативний. Термін «реалізм» уперше вжив Ж. Шанфльорі для позначен3 ня мистецтва, що протистоїть романтизму й симво3 лізму. Народження реалізму найчастіше пов’язують із творчістю французького художника Г. Курбе (1819–1877),
Г. Курбе. Автопортрет	який відкрив у 1855 р. в Парижі свою персональну вистав ку «Павільйон реалізму».

Доки класицизм і роман тизм воювали один з одним, поруч виростало щось значно сильніше і могутніше; воно пройшло поміж ними, а вони не впізнали повелителя за владним виглядом його; це «щось» оперлося одним лік тем на класицистів, а дру гим — на романтиків і зроби лося вищим за них, — як «володар», воно визнало і перших, і других, а потім зрек лося їх обох… Мрійливий ро мантизм почав ненавидіти но вий напрям за його реалізм.

О. Герцен

ним висловом Еміля Золя, «буває все: прекрасне й огидне, низьке й високе, квіти, бруд, ридання, сміх — одне сло$ во, увесь потік життя, який кудись не$ впинно несе людство». З одного боку, романтики залюбки зображували су$ перечливості життя, його різкі кон$ трасти, тому антитези «прекрасного й огидного, низького й високого, квітів і бруду» їх якраз і не лякали. А з іншо$ го — вони рішуче заперечували все буденне, «неромантичне». І письмен$ ники$реалісти вчасно відчули, що зображення й дослідження буднів теж може захопити читача, воно також може бути художнім і стати темою літературного твору.

Тож і не дивно, що приблизно до середини ХІХ ст. інтерес до реального життя («реальне сильніше за уявне»), до гострих повсяк$ денних проблем, а також прагнення розв’язати найболючіші з них у мистецькому процесі почали переважати. І мистецтво реалізму ста$ ло блискучою відповіддю на всі згадані й не згадані виклики часу, поступово відтісняючи романтизм із центру суспільної уваги. Вод$ ночас це аж ніяк не означає, що романтизм зник остаточно — він існував протягом усього ХІХ ст., а на його схилку виникло таке цікаве мистецьке явище, як неоромантизм.

Романтизм і реалізм становлять два етапи,

Романтизм і реалізм: дві доби художнього процесу ХІХ ст. Од$

подібні риси нак їх не можна розглядати суто послідов$

но і стверджувати, що, мовляв, коли закінчився романтизм, тоді почався реалізм. Це зовсім не так, оскільки як романтизм, так і реалізм розвивалися в першій половині ХІХ ст. в спільній для них історичній та естетичній ситуації. Іноді їх розвиток ішов послі$ довно, іноді — паралельно, а іноді вони переплітались. Не за$ буваймо, що «європейський романтизм першої половини ХІХ ст. багато в чому формувався як напрям у межах загальноромантич$ ного потоку» (Д. Затонський). Тож і не дивно, що спочатку ці напрями досить «мирно співіснували», взаємозбагачуючись художніми відкриттями та здобутками. Та й сам термін «реалізм» виник у 1850$х роках, тоді як перші реалістичні твори з’явилися двома десятиліттями раніше (наприклад, перша редакція реаліс$ тичної повісті О. де Бальзака «Гобсек», яка тоді називалася «Не$ безпеки безпутства», побачила світ ще в 1830 р.).

Реалізм (латин. realis — ре човий, дійсний) — напрям у літературі й мистецтві, що на був розвитку в 1830х роках спочатку у Франції, а в ХІХ ст. поширився по всій Європі та Америці. Основоположним для реалізму стає принцип відповідності мистецтва реа льній дійсності. Ключовою є проблема взаємовпливу людини й середовища, а також впливу конкретної со ціальноісторичної ситуації на формування особистості.

Окрім того, багато письменників (Г. Гейне, О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь, Т. Шевченко та ін.), які згодом стали тяжіти до реалізму, по$ чинали свій творчий шлях саме як романтики, отримавши в ранній (ро$ мантичний) період своєї творчості добрий «мистецький вишкіл».

У багатьох творах письменників$ реалістів (М. Гоголь, Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс) очевидно від$ чутний вплив романтизму. Прига$ даймо, наприклад, що в реалістичній повісті М. Гоголя «Шинель» присут$ ній яскравий романтично$фантастич$ ний елемент — з’ява привиду Акакія

Акакійовича Башмачкіна. А в романі Ч. Діккенса «Пригоди Оліве$ ра Твіста» образ старого бандита Фейгіна є своєрідним уособлен$ ням загадкових потойбічних сил зла або навіть і самого сатани

(наприклад, «зморшкувате бридке обличчя його набуває воістину сатанинського виразу», а «хитрий, жадібний вираз його обличчя був достоту наче в диявола»). Подібну манеру персоніфікації містич$ них сил англійський письменник$реаліст успадкував безпосеред$ ньо від романтиків.

До того ж реалісти не змогли б так переконливо й точно опису$ вати час і місце дії своїх творів, якби не запозичили в романтиків розробки історизму та відтворення місцевого колориту («кульор локаль»). Адже для реалістів, як і для романтиків, принципово важливою залишилися, з одного боку, правдоподібність і точність деталей, а з іншого — вірогідність «обличчя епохи» в цілому.

Як мовилося, реалісти приділяли надзвичайно велику увагу до$ слідженню ролі природно$історичного середовища і спадковості у формуванні та розвитку людини та суспільства. Тому в реалістично$ му творі характер, учинки та й, зрештою, доля персонажа були чітко вмотивовані, обумовлені (науковці кажуть «детерміновані») його по$ ходженням, освітою, професією, колом друзів, умовами життя і, що дуже важливо, — конкретною історичною ситуацією, у якій він живе. І тут письменникам$реалістам знадобився художній досвід романти$ ків щодо відтворення колориту конкретних націй або епох (згадаймо майстерність «шотландського чарівника» В. Скотта в зображенні ко$ лориту cередньовічної Англії в історичному романі «Айвенго»).

Водночас історизм реалістів суттєво відрізнявся від романтич$ ного. У романтиків він був значною мірою, сказати б, «антикварно$ декоративним».

Натомість історизм реалістичних творів був «прагматичнішим», науковішим, оскільки він мав сприяти глибшому дослідженню істо$ ричних коренів і першовитоків певних суспільних явищ.

Десь від середини ХІХ ст. реалісти почали щораз активніше за$ являти про свої розходження з традиціями романтизму. Однак попри це реалізм ніколи повністю не відкидав доробку романтиз$ му. Наприклад, якщо письменників$реалістів не влаштовувала ро$ мантична ідеалізація художнього образу або наявність у творах ро$ мантиків «двох світів» (згадаймо світ філістерів і світ ентузіастів у Е. Т. А. Гофмана), то улюблене романтиками зображення постійної мінливості світу реалізм не лише запозичив, а й суттєво поглибив.