Смекни!
smekni.com

Украинская литература 10 класс Авраменко стандарт, академ (стр. 4 из 12)

За найактивнішої підтримки І. Фран' ка й М. Павлика виходять друком часопис Товариство «Просвіта».

«Громадський друг», збірники «Молот», м. Львів


«Дзвін», журнали «Житє і слово», «Світ». У Женеві видатний науковець, профе' сор Михайло Драгоманов видає п’ять випусків збірника «Громада» (1878–1882) і два номери журналу з такою ж назвою. Це були перші українські позацензурні видання.

У Східній Україні з величезними труднощами вдалося дістати дозвіл на публі' кацію лише кількох альманахів: «Луна», «Рада», «Нива», «Степ», «Складка». Твори українських письменників також з’являлися в журналі «Киевская старина».

Літературний процес 70–90'х років ХІХ ст. характеризується інтенсивним розвитком прози. У цей період розквітає талант Івана Нечуя'Левицького й Па' наса Мирного, збагачують українську літературу своєю творчістю Михайло Ста' рицький, Борис Грінченко, Олександр Кониський, Олена Пчілка, Наталя Коб' ринська, Михайло Павлик, а наприкінці 70'х років ХІХ ст. заявляє про себе як прозаїк Іван Франко.

На поетичній ниві найпомітнішими ліриками були Іван Франко, Павло Гра' бовський, Яків Щоголів. У 1887 р. побачила світ збірка громадянської лірики І. Франка «З вершин і низин», вона стала після «Кобзаря» Т. Шевченка другим найвизначнішим явищем в українській поезії.

Від початку 80'х років ХІХ ст. знову пожвавилося театральне життя: у Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці з ініціативи Михайла Кропивницького й Миколи Садовського було дано кілька українських вистав акторами російської трупи Г. Ашкаренка. А 1882 р. Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді українську професійну трупу, до складу якої ввійшли Марія Заньковецька, брати Тобілевичі — Микола Садовський, Іван Карпенко'Карий, Панас Саксаганський, а також їхня сестра Марія Садовська'Барілотті. Ця професійна трупа дістала назву Театр корифеїв[3]. До цієї справи багато сил доклав і відомий український драматург Михайло Старицький, який за власний кошт придбав гардероб і деко' рації для театру.

Література 70–90х років ХІХ ст.

На зміну романтизму (П. Гулак'Артемовський, Є. Гребінка, В. Забіла, М. Пе' тренко, М. Шашкевич) у художній літературі, малярстві й інших видах мистецтва приходить реалізм. Хоча попередній напрям «здавався» неохоче: у письменстві аж до 90'х років XIX ст. продовжувала існувати, щоправда в затінку, школа «пізніх» романтиків: Я. Щоголів, Л. Глібов, С. Руданський, О. Стороженко. Крім того, майже в усіх реалістів знаходимо щиро романтичні твори або мотиви: опо' відання «Максим Гримач» Марка Вовчка, роман «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя'Левицького, історичні драми М. Старицького, Б. Грінченка тощо. Зрештою, уже та обставина, що митець, попри всі перешкоди, писав українською, засвідчувала його національну романтику.

До речі, зауважимо: коли у Франції ще наприкінці 20'х років ХІХ ст. реалізм був започаткований Бальзаком, у Росії досягнув розквіту вже в другій половині 40'х років, то в Україні він з’явився лише на межі 50–60'х років ХІХ ст.

1 НечуйЛевицький І. Сьогочасне літературне прямування // Історія української літера' турної критики та літературознавства: Хрестоматія. Книга друга. — К., 1998. — С. 215.

Íîâèé íàïðÿì — ïîñë³äîâíà ïðîòèëåæí³ñòü ðîìàíòèçìó. Íà êîæíó òåçó ïîïåðåäíüîãî ñòèëþ â³í â³äïîâ³â àíòèòåçîþ. Ïèñüìåííèêè-ðåàë³ñòè çîñåðåäèëèñÿ íà íàéçëîáîäåíí³øèõ (õî÷ ³ ïðîçà¿÷íèõ) ïðîáëåìàõ ïîâñÿêäåííÿ, äîñèòü ãëèáîêî é ð³çíîá³÷íî äîñë³äèëè ìàòåð³àëüíó ãðàíü ñâ³òó òà ëþäèíó ÿê ñóñï³ëüíó é á³îëîã³÷íó ³ñòîòó, àëå é âèÿâèëè òðàäèö³éíå âïàäàííÿ â êðàéíîù³, âóçüêå ñâ³òîðîçóì³ííÿ. ßêùî ðîìàíòèê çîñåðåäæóâàâ îñíîâíó óâàãó íà âíóòð³øíüîìó ñâ³ò³ ëþäèíè (à â³äòàê — ³ íà ³íòèìíîìó, ðîäèííîìó, äóõîâíîìó, ì³ñòè÷íîìó), òî äëÿ ðåàë³ñòà ñòຠâèçíà÷àëüíîþ ïðîáëåìà âçàºìèí ëþäèíè é ñóñï³ëüíîãî ñåðåäîâèùà, âïëèâó ñîö³àëüíî-åêîíîì³÷íèõ îáñòàâèí íà ôîðìóâàííÿ õàðàêòåðó îñîáèñòîñò³.

Çâ³äñè âèçíà÷àëüí³ îçíàêè ðåàë³çìó: • ï³çíàâàëüíå, àíàë³òè÷íå ñïðèéíÿòòÿ é ðîçóì³ííÿ ñâ³òó (ä³éñíîñò³) çàì³ñòü ³íòó¿òèâíî÷óòòºâîãî, õàðàêòåðíîãî äëÿ ðîìàíòèê³â; • ïîÿñíåííÿ ôîðìóâàííÿ õàðàêòåðó, â÷èíê³â ãåðîÿ íàñàìïåðåä ÷åðåç éîãî ñîö³àëüíå ïîõîäæåííÿ òà ñòàíîâèùå, à òàêîæ ÷åðåç óìîâè ïîâñÿêäåííîãî æèòòÿ; • óâàãà äî âèâ÷åííÿ ëþäñüêî¿ äóø³, àëå çàãëèáëåííÿ â ïñèõîëîã³þ îáìåæåíå, îñê³ëüêè ðåàë³ñòè ââàæàëè äóøåâíèé ñâ³ò ãåðîÿ íàñë³äêîì éîãî ïîõîäæåííÿ, âèõîâàííÿ, ñóñï³ëüíî-ïîáóòîâîãî îòî÷åííÿ; • ïðàãíåííÿ äî îá’ºêòèâíîñò³ é äîñòîâ³ðíîñò³ â³äîáðàæóâàíîãî, à çâ³äñè — ïðàâäèâ³ñòü ó çîáðàæåíí³ äåòàëåé, ïåðåâàãà åï³÷íèõ, ïðîçîâèõ æàíð³â ó ë³òåðàòóð³, îñëàáëåííÿ íàòîì³ñòü ë³ðè÷íîãî ñòðóìåíÿ ìèñòåöòâà; • ïðèíöèï òî÷íî¿ â³äïîâ³äíîñò³ ðåàëüí³é ä³éñíîñò³ óñâ³äîìëþºòüñÿ â öüîìó ñòèë³ çà êðèòåð³é õóäîæíîñò³, çà ñàìó õóäîæí³ñòü; • òèï³çàö³ÿ, òîáòî çíàðÿääÿì äîñë³äæåííÿ é â³äòâîðåííÿ ñâ³òó ñòຠòèï (ó ðîìàíòèçì³ íèì áóâ ñèìâîë). Òèï — öå îáðàç, ó ÿêîìó ïîºäíàíî íàéõàðàêòåðí³ø³ âèÿâè ïåâíî¿ ãðóïè ÿâèù. Äî íàéâèäàòí³øèõ çàðóá³æíèõ ïèñüìåííèê³â-ðåàë³ñò³â íàëåæàòü: ôðàíöóçè Î. äå Áàëüçàê, Å. Çîëÿ, Ð. Ðîëëàí; àíã볺öü ×. ijêêåíñ; ðîñ³ÿíè Ô. Äîñòîºâñüêèé, Ë. Òîëñòîé; àìåðèêàíåöü Ìàðê Òâåí òà ³í.

ßê³ ñòèëüîâ³ ðèñè ðåàë³çìó âè ïîì³òèëè íà êàðòèíàõ Ï. Ìàðòèíîâè÷à «Ó âîëîñíîãî ïèñàðÿ» ³ Ï. Ëåâ÷åíêà «Ñåëî âçèìêó»?