Украинская литература 10 класс Семенюк профиль (текст) (стр. 6 из 8)

Високий авторитет, яскрава громадська позиція народо& любця Левицького не могли не дратувати місцеве начальство, зокрема директора гімназії, який систематично писав на Івана Семеновича доноси в поліцію. Критичною точкою в стосунках директора і викладача став офіційний виклик з погрозами, описаний у повісті «Над Чорним морем»: «Ви прочитали в однім класі уривок з української думи про Хмельницького, ви пишете в галицькі журнали... Ви не на місці в нашій гімназії. Переходьте на північ, а як ні, то вас силою переведуть на Біле море... Ви чо ловік талановитий, ваше слово має вплив, і цим ви небезпечні».

Політично забарвлений конфлікт прискорив вихід гімна& зійного викладача на пенсію. У віці 47 років Нечуй&Левицький переїхав до Києва, де прожив майже піввіку й написав такі високохудожні твори, як «Невинна» (1886), «Над Чорним морем» (1890), «Скривджені і нескривджені» (1892), «Поміж ворогами» (1893), «Гетьман Іван Виговський» (1895), «Князь Єремія Вишневецький» (1897). Читаючи, осмислюючи минуле й сучасне, багато хто уявляв собі автора широкоплечим, повним життєвої сили й енергії козарлюгою. Насправді митець був невисоким, худорлявим, слабосилим чоловіком, який, за словами Івана Франка, «говорив теплим і щирим, але сла беньким голосом, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці».

Незважаючи на кволість, письменник сумлінно трудився над перекладом Біблії, клопотався про вихід україномовного журналу «Промінь», що так і не побачив світу через дію ва& луєвського циркуляру. Нечуй&Левицький був одним із найеру& дованіших тогочасних людей. Він цікавився прозою Оноре де Бальзака, Еміля Золя, Жорж Занд, поезіями Шарля Бодлера і Поля Верлена, драматургією Вільяма Шекспіра, про кожного з митців маючи свою думку, що інколи суперечила моді. Високо оцінював Іван Семенович романи «Батьки і діти» Івана Тургенєва, «Що робити?» Миколи Чернишевського, однак у власних романах про інтелігенцію не став епігоном цих митців. Його герої завжди виявлялися носіями національної ідеї, а головними принципами української літератури Нечуй&Ле& вицький вважав «реальність, народність і національність».

На час початку Першої світової війни Іванові Семеновичу виповнилося 76 років, тож він потребував опіки, тим більше в тяжкий воєнний час, проте сестра і небіж, яким письменник матеріально допомагав усе своє життя, знехтували родинними обов’язками. Нечуй&Левицький сам мусив стояти в чергах під дощем чи снігом і не раз застуджувався, занепадав духом. Коли ж письменник зовсім зліг, родичі віддали його в будинок для перестарілих і не навідували. Страдницький шлях письмен& ника обірвався 2 квітня 1918 року в Києві.

Саме тут, на Байковому кладовищі, Іван Семенович знай& шов вічний спочинок.

Нечуй&Левицький започаткував новий етап розвитку націо& нальної прози. Іван Франко відзначив уміння митця спостеріга& ти й художньо моделювати життя, називав його «колосальним, всеобіймаючим оком» Правобережної України. «Те око обхапує не маси, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у яких бачить їх само».

Підсумуйте прочитане. 1. Які чинники зумовили формування характеру Івана Левицького? 2. Проаналізуйте поданий у статті уривок з повісті «Хмари», з’ясуйте відмінності в світоглядах стар& шого і молодшого поколінь. 3. Чому передові погляди Івана Не& чуя&Левицького гімназійне начальство осуджувало? 4. Яким ви уявляєте Івана Семеновича? Яким його побачив Іван Франко? Опишіть художній портрет митця. 5. Чим вас вразив останній період життя Нечуя&Левицького? Чи зазнав він родинне щастя? 6. Чому Іван Франко назвав Нечуя&Левицького «колосальним все обіймаючим оком» України?

Поміркуйте. 1. Чому Іван Семенович не продовжив династію свя& щеників? 2. З якої причини митець приховував свої ранні твори від ровесників та батьків? У чому полягали життєві ідеали моло& дого письменника? 3. Чи вважаєте ви Нечуя&Левицького новато& ром у літературі? Свою відповідь належно обґрунтуйте. 4. Як ви розцінюєте той факт, що Нечуй&Левицький написав ряд історич& них романів? Яку роль відіграють подібні твори для національної самоідентифікації? 5. Прочитайте висновок Івана Франка про об& раз Миколи Джері з повісті Івана Нечуя&Левицького. Хто з героїв прочитаних вами творів інших авторів також відповідає такій характеристиці? Чому ви так вважаєте?

Словникова робота. 1. Пригадайте, що таке епіграф і яка його функція. Прочитайте епіграф до статті про Нечуя&Левицького, розкрийте його зміст. 2. Пригадайте визначення повісті й роману. Якими ознаками повість відрізняється від роману? 3. Які риси притаманні історичному роману? Який роман вважають першим українським історичним романом? Хто його автор?

Мистецька скарбниця. За повістю Івана Нечуя&Левицького «Микола Джеря» було створено фільм, у якому головну роль зіграв Амбросій Бучма. Знайдіть у пошуковій програмі Google.com.ua мережі Інтернет відомості про фільм і підготуйте реферат.

Робота у групах. У групах (по 3—5 осіб) підготуйтеся до обгово& рення теми: «Іван Нечуй&Левицький — автор творів про пригноб& лене селянство чи генератор нових тем у красному письменстві?».

Сміх крізь сльози

Повість «Кайдашева сім’я» 1879 року було опубліковано у львівському часописі «Правда». Вдруге автор видав її у 1887 році в Києві, дещо змінивши початок і зробивши розв’язку щас& ливою: груша всохла, брати помирилися й, нарешті, в сім’ї запа& нувала злагода. Проте кожен читач усвідомлював штучність та& кого примирення, адже за характерами члени одіозної сім’ї аж ніяк не придатні для безконфліктного співіснування. Причиною змін у творі стало те, що митець не намагався показати українців дріб’язковими, сварливими, чим йому несправедливо дорікали окремі сучасники. Уважний читач розумів, що сім’я Кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викли& кає закономірний осуд односельців. Проте в таких явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм і відсталість селян& ства, письменник вбачав загрозу для української нації мораль& ного й духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціаль& но&побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи вплинути на мораль сучасників. Повість написано в річищі реалізму.

Реалізм (лат. realism — дійсний) — мистецький напрям ХІХ століття, що зображував типові характери в типових об& ставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях. Його основні ознаки: соціальна зумовленість характеру людини, змалю& вання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю героїв; історизм у відтворенні явищ дійсності (бачення історичної перспективи, взаємодія минулого, теперішнього і майбутнього ); психологізм, відтворення внутрішнього світу героїв; гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення людини.

Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя& Левицького, в яких він показав змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок і матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, які б давали широкий простір думкам і почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було НечуємЛевицьким як велика загроза людській індивідуальнос ті» (Ростислав Міщук). У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговорив не тільки про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не тільки показав зло, яке оселилося в людському серці й дало страшні плоди, не лише вдався до зма& лювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а й, попри сатиричність худож& нього тексту, показав, за словами літературознавця Володимира Панченка, «людей, які не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично нема: «Твір «на селений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря й Кайдашиха якщо й сміються, то хіба що зі злістю. Їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родиннопобутової війни, якій не видно кінця».

Звісно, Нечуй&Левицький разом з художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад і духовну деградацію поневоленого народу.

Віктор Полтавець. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім’я»

У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добре знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів з цього села, знав багатьох місцевих тіток і дядьків, не раз зустрічався з членами сім’ї Мазурів, які проживали на кутку Солоному біля церкви і стали прототипами літературних персонажів у побутово&сатиричній повісті. Запозичив з реального життя письменник злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалював& ши швидку на розправу Мотрю, та ще й для увиразнення прим& хливої вдачі наділив її «серцем з перцем».

Повість «Кайдашева сім’я» не тільки соціальнопобутова, а й сатирична. Як зауважує Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені НечуємЛевицьким з теплою, співчутли вою посмішкою, ніби «зсередини», з самого добре знайомого і близького селянського середовища... Головне ж для письменни ка не «сміх заради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин». Митець виявився неабияким знавцем стосунків у патріархальній селянській родині, тонко помітив наслідки панщини в характерах Омелька Кайдаша і його дружини Марусі, зробивши їх на старість ущербними людьми: шинок для голови сімейства в силу його все більшої горілчаної залежності став єдиним місцем, де він почувався комфортно, а спроби його дружини «стати панею» бодай у власній сім’ї й перетворити невісток на безправних наймичок призвели до ганьби на все село. Яскрава цитата засвідчує жорстокість Кайдашихи та її прагнення до влади: «Вона стоя ла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Ще в молодості перейняла Маруся від панів лицемірність і улесливість, показну манірність і чванливість. Називаючи спочатку Мотрю «медовими слова ми» — серденьком, золотцем, дитям, свекруха швидко скидає облудну маску, люто лається, «полум’ям дише», обзиває невістку кобилою, занозою тощо. Мотря скалічила стару матір. Згодом морально здеградували колись поетичні натури Лаврін та Мелашка, що спричинило ущербне виховання внуків.