Смекни!
smekni.com

Загальні положення про фізичну особу (стр. 2 из 6)

Енциклопедичні юридичні джерела також містять ряд визначень поняття «фізичної особи». Так, фізична особа визначається в літературі як «людина, що є учасником цивільних відносин» або як «людина в розумінні біологічної істоти, що є суб’єктом цивільного права.

Інститут цивільної правосуб’єктності пов’язується з наявністю у осіб таких якостей як правоздатність, дієздатність і в деяких джерелах визначається деліктоздатність. Існує думка, що правосуб’єктність «представляє собою єдність її правоздатності і дієздатності». С.С. Алексєєв вважає за доцільне використовувати узагальнююче поняття праводієздатність.

А.В. Міцкевич вважає, що поняття правосуб’єктності має бути розширене і не обмежуватися інститутами правоздатності і дієздатності. До нього також мають бути включені і самі права і обов’язки, які випливають із дії законів (наприклад, конституційні права громадян).

Найбільшого визнання отримало трактування правосуб’єктності у працях С.Н. Братуся, на думку якого поняття «правосуб’єктність» співпадає за змістом з поняттям «правоздатність». «Правоздатність – це право бути суб’єктом прав і обов’язків. Правоздатність і правосуб’єктність – рівнозначні поняття». Аргументами цієї точки зору є констатація того, що для визнання громадянина суб’єктом більшості цивільних прав, достатньо володіти правоздатністю. З цим важко погодитись, зважаючи на те, що при такому підході володіння однією лише правоздатністю досить для визнання недієздатної дитини суб’єктом цивільного права. При цьому не беруться до уваги заміна недієздатності дитини дієздатністю її законних представників.

Таку позицію підтримуються і багато інших авторів. Недосконалість викладеної позиції полягає в тому, що вона призводить до логічного висновку про зайвість категорії «правосуб’єктність, оскільки вона цілком співпадає з категорією «правоздатність», то її вживання є зайвим і непотрібним.

Я.Р. Веберс цінність категорії «правосуб’єктність» вбачає у тому, що правосуб’єктність виражає факт визнання громадянина в якості суб’єкта правовідносин взагалі, а також кваліфікацію його в якості суб’єкта чи можливого суб’єкта конкретних суб’єктивних прав і обов’язків.

В енциклопедичних джерелах цивільна правоздатність визначається як здатність мати цивільні права і обов’язки. Поняття дієздатності у літературі пов’язується із здатністю фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки; окрім того, як здатність самостійно виконувати обов’язки та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Таким чином, трансформуючи надані вище визначення у зміст правосуб’єктності фізичних осіб як учасників цивільних відносин, можливо зробити висновок, що правоздатність – це здатність мати цивільні права і нести обов’язки, дієздатність – це здатність власними діями набувати цивільних прав, створювати для себе цивільні обов’язки, виконувати їх. Якщо правоздатність визнається у рівній мірі за всіма громадянами з моменту їх народження і припиняється зі смертю, то дієздатність виникає, як правило, з моменту досягнення певного віку, а в повному обсязі – з 18-ти років, тобто з досягненням повноліття. Такий розрив у часі виникнення правоздатності і дієздатності має місце лише стосовно громадян, оскільки саме вони можуть дорослішати і поступово набувати певних вольових і психічних якостей. Окрім того, дієздатність фізичної особи набувається поступово із досягненням певних вікових рівнів або певної події (одруження тощо), починаючи з часткової до неповної та, відповідно, до повної дієздатності. Отримання повної дієздатності здійснюється шляхом поступового збільшення обсягу правомочностей із настанням певного віку або події.

В якості узагальнюючої категорії цивільна правосуб’єктність означає єдність право- і дієздатності, оскільки громадянин, який володіє лише правоздатністю і не досяг віку настання дієздатності, не може бути повноцінним суб’єктом цивільного права. Окрім того, правосуб’єктність має суб’єктивний характер, тобто являє собою узагальнену можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді набору чи комплексу окремих суб’єктивних прав.

Іншою категорією, що складає систему правосуб’єктності, деякі автори визначають деліктоздатність, яка характеризується як можливість суб’єкта нести юридичну відповідальність, тобто бути притягненою до юридичної відповідальності у випадку порушення прав або законних інтересів інших суб’єктів.

Продовжуючи наукове дослідження правового статусу фізичної особи варто окремо зупинитися на характеристиці феномену правоздатності і дієздатності, що складають основні елементи правосуб’єктності фізичної особи. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплена законом рівність громадян. Рівність громадян передбачена конституційними нормами та означає рівність правоздатностей громадян. Це положення випливає із ст. 25 Цивільного кодексу України, відповідно до якої здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільна правоздатність) мають усі фізичні особи. Таким чином, відповідно до закону всі громадяни володіють рівною за змістом правоздатністю, ніхто не має ніяких привілеїв і переваг у здатності володіти правами. Громадяни України визнаються повністю рівноправними незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, майнового і службового положення, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до громадських об’єднань, а також інших обставин.

У п. 1 ст. 26 Цивільного кодексу України закріплено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права і обов’язки. Разом з тим, слід підкреслити, що не всі розглянуті права, що характеризують рівність цивільної правоздатності можуть реалізовуватися у повному обсязі. Так, право громадянина вільно обирати місце проживання, що входить у зміст правоздатності, не можна розуміти в тому сенсі, що кожний громадянин може оселитися у будь-якому місці України, оскільки існують території, де діє особливий режим (прикордонна смуга, знаходження військової частини). Для прикладу можливо навести і іншу ситуацію, коли право громадянина займатися підприємницькою діяльністю за прямою вказівкою закону обмежується прямою забороною займатися деякими видами підприємницької діяльності.

В юридичній літературі існує думка, що відхилення від принципу рівності правоздатності не можна бачити в тому, що деякі громадяни фактично чи за прямою вказівкою не можуть (не здатні) володіти окремими правами і обов’язками (неповнолітні, психічно хворі). У таких випадках мова іде про неможливість володіти деякими правами, які розповсюджуються в однаковій мірі на всіх громадян, відповідно, принцип рівності правоздатності не порушується, не містить виключень. Зазначимо, що це знайшло своє відображення у п. 3 ст. 25 Цивільного кодексу України, згідно з якою у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Окрім того, важливою ознакою правоздатності є її невідчужуваність. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону фізична особа не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її, тобто громадянин не може нею розпоряджатися. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Пункт 1 ст. 27 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є незаконним.

Цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється зі смертю фізичної особи. Народження – це момент, з якого бере початок фізична особа, початок самостійного буття людини, разом з тим це є початковим моментом її юридичного життя. Однак у змісті ст. 25 Цивільного кодексу України закріплено, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Тим самим, поруч із інститутом правоздатності вводиться поняття «охорона прав фізичної особи», що пов’язано із необхідністю забезпечення інтересів зачатої дитини ще до її народження.

Зі смертю фізичної особи припиняється і її правоздатність (п.4 ст. 25 Цивільного кодексу України). Доки людина жива – вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування фізичної особи як суб’єкта права.

1.2 Загальна характеристика цивільної дієздатності

громадян

фізична особа дієздатність підприємницький

Іншим елементом цивільної правосуб’єктності фізичної особи є її цивільна дієздатність, яка у ст. 30 Цивільного кодексу України визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Здійснення прав і свобод, а також виконання обов’язків, у значній мірі залежить від можливості громадян як суб’єктів права проявляти активність, від їх здатності приймати рішення, здійснювати вільний вибір поведінки.

Володіти дієздатністю означає особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності, вчиняти інші правочини. Цікавою є думка Л.Г. Кузнєцової, яка вважає, що категорія дієздатність охоплює чотири здатності: правонабувну; правоздійснювальну і правовиконавчу; праворозпорядчу; деліктоздатність. Враховуючи вказане, зміст дієздатності можливо визначити як здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки (правонабувна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов’язки (правоздійснювальна та правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).