Відповідно до ст. 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно із вказаним положенням чинного законодавства України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. В даному випадку законодавець взяв до уваги положення, яке було обґрунтоване в працях згаданих вище вчених-цивілістів, які довели положення про те, якщо за фізичною особою визнається здатність набувати для себе права і створювати обов’язки, то за нею не можна не визнати здатність своїми діями здійснювати права і обов’язки.
Варто зазначити про те, що дієздатність як можливість самостійно здійснювати права і обов’язки не є змістом поведінки особи. Дієздатність вказує на можливість, допустимість дії, яким може бути конкретне право чи обов’язок, що належить громадянину. Дієздатність – це визнана державою можливість, завдяки якій свобода особистості знаходить свій конкретний прояв. Дієздатність фізичної особи визначає її можливість самостійно діяти в сфері, що регулюється правом, можливість набувати права, обов’язки і відповідати за свої вчинки.
В юридичній літературі справедливо зазначається про те, що дієздатність означає можливість вільної правомірної поведінки для самого громадянина, який володіє дієздатністю, і разом з тим цьому праву відповідає обов’язок усіх оточуючих громадянина осіб не допускати його порушень.
Категорії право- і дієздатність, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що:
- передбачає свідому діяльність громадянина – володіння ним свідомою і самостійною волею, тобто здатністю бажати що-небудь, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними;
- правоздатна особа може особисто здійснювати ті чи інші дії правового характеру (правоздатна особа, що не володіє дієздатністю, також може набувати цивільних прав і обов’язків, але не особисто своїми діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів);
- виникає в повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття.
Цінність дієздатності як юридичної категорії полягає у тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особистості в економічному обороті, підприємницькій та іншій діяльності, реалізації своїх майнових прав, в першу чергу права власності, а також особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обігу завжди можуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатного суб’єкта, що порушив зобов’язання чи спричинив майнову шкоду.
В залежності від вольової зрілості і здатності фізичної особи розуміти значення своїх дій і керувати ними чинне законодавство України визначає різну за структурою і за змістом юридичну здатність вчиняти правомірні юридичні акти і створювати для себе обов’язки, в тому числі і у вигляді деліктної відповідальності за правопорушення.
На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, потрібно розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості залежать від віку громадян, їх цивільного стану, стану психічного здоров’я тощо. Враховуючи вказані обставини (фактори), закон розрізняє декілька різновидів дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена, факт визнання громадянина недієздатним.
Діюче законодавство в залежності від віку знає повну, неповну і часткову дієздатність. Повна дієздатність, яка включає здатність фізичної особи здійснювати юридично значимі дії в повному об’ємі, настає з досягненням повноліття – вісімнадцяти років (п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України). Законодавством встановлений випадок автоматичного набуття повної цивільної дієздатності особою, яка не досягла повноліття, що пов’язується із моментом реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п. 2 с. 34 Цивільного кодексу України).
Стаття 35 Цивільного кодексу України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Повна цивільна дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її в якості підприємця. При цьому у разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Чинним законодавством України встановлено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.
Враховуючи вік особи, яка не досягла повноліття (18 років) Цивільний кодекс України диференціює обсяг дієздатності осіб до 14 років та від 14 до 18 років. Малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років мають право укладати дрібні побутові правочини, що визначаються в цивільному законодавстві України як правочин, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Однак, можливо зауважити про те, що надаючи визначення поняттю «дрібні побутові правочини» законодавець надає відносно абстрактне формулювання, залишаючи на розсуд органів правозастосування поняття побутових потреб особи та розміру невисокої вартості предметів.
Окрім того, малолітня особа має право здійснювати особисті майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Особи, які не досягли 14-ти років, не є деліктоздатними в цивільному праві, тому не мають обов’язку відшкодовувати завдану майнову (матеріальну) шкоду.
Іншою категорією (рівнем) цивільної дієздатності є неповна цивільна дієздатність осіб віком від 14 до 18 років, яка має значно ширший порівняно із малолітніми особами обсяг дієздатності.
Неповнолітні віком від 14-18 років також можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Окрім того, фізична особа, яка володіє неповною цивільною дієздатністю, може розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, здійснювати майнові права на результати інтелектуальної власності. Певні права неповнолітніх передбачені і в інвестиційній сфері, зокрема особа віком від 14-18 років може бути учасником (засновником) юридичних осіб. Неповнолітні можуть самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися внесеними ними грошовими коштами. Грошовими коштами, внесеними іншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, він може розпоряджатися за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Особа віком від 14 до 18 років, розпоряджаючись своїм заробітком стипендією може самостійно укладати правочини. Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою, отриманої від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. Цивільний кодекс України окремо встановлює вимогу до форми правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, укладеного за участю неповнолітнього. Згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника в цьому випадку має носити письмову, нотаріальну форму посвідчення.
У випадку, коли неповнолітній розпоряджається заробітком, стипендією на шкоду своїм інтересам, суд за позовом батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування може позбавити його цього права або обмежити в його здійсненні. Якщо зазначені обставини відпали, то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення права розпоряджатися власним заробітком або стипендією.
У зв’язку із вищевказаним можливо зробити висновок про те, що дієздатність неповнолітніх за якісним змістом складається з двох елементів, перший з яких відображає можливість самостійних дій неповнолітнього, а другий, – можливість дій самих неповнолітніх, але за згодою їх батьків (усиновителів) піклувальника або органу опіки і піклування.