Смекни!
smekni.com

Державно-правовий механізм протидії корупції (стр. 4 из 7)

- юридичних осіб – у визначених законом випадках.

Беручи до уваги масштаби корупції у нашій країні, а також враження нею практично усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань вважаємо, що відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, щодо переважної більшості категорій осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки, приймають владні і особливо юридично значимі управлінські рішення є обґрунтованим. Щодо відповідальності Голови Верховної Ради України та його заступників, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то вони підпадають під категорію „депутати”, а Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати під категорію – „державні службовці”.Щодо відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією Президента України, то варто зазначити, що згідно з Конституцією Президент України користується недоторканістю на час виконання повноважень і може бути притягнутий до відповідальності лише після його усунення з посади шляхом процедури імпічменту. Отже, особа, що займає посаду Президента, може бути притягнута до відповідальності лише після усунення з посади і відповідно позбавлення статусу Президента.

У ст. 4 Закону України „Про боротьбу з корупцією” визначено суб’єктів, які ведуть боротьбу з корупцією, в якій зазначено, що боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

а) Міністерства внутрішніх справ України;

а-1) податкової міліції;

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України;

г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

д) інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством [5].

Значно ширший перелік суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції, визначено у ст. 3 проекту Закону України „Про засади запобігання та протидії корупції” від 13.04.2009, в якій усіх їх об’єднано у шість груп:

1) Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи прокуратури України, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами;

2) органи державної влади, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні в межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами;

3) які здійснюють координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції (Кабінет Міністрів України);

4) які формують державну антикорупційну політику, здійснюють реалізацію антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;

5) спеціально уповноважені суб’єкти, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом);

6) суб’єкти, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері (уповноважені підрозділи органів державної влади; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою) [11].

Погоджуючись із переліком зазначених у цій статті суб’єктів протидії корупції, не можемо прийняти запропонований розробниками проекту підхід щодо визначення окремих груп, оскільки переважна більшість із них переплітаються (дублюються). Зокрема, це стосується Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та органів прокуратури, які поміщені до різних груп.

В Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, суб’єкти боротьби з корупцією поділяються на такі основні групи:

- суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і розслідування;

- суб’єкти, які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні діяння;

- суб’єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення попереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням;

- суб’єкти, які здійснюють координацію боротьби з корупцією [8].

Більш обґрунтованою вважаємо класифікацію суб’єктів протидії корупції, запропоновану М.І. Мельником, який поділяє їх на такі основні групи:

1) суб’єкти визначення і забезпечення реалізації антикорупційної політики держави;

2) суб’єкти законодавчого забезпечення протидії корупції;

3) суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності в сфері протидії корупції;

4) суб’єкти здійснення правосуддя у справах про корупційні правопорушення (суд);

5) суб’єкти запобігання корупції;

6) суб’єкти координації антикорупційної діяльності;

7) суб’єкти контролю та нагляду за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності в сфері протидії корупції;

8) суб’єкти поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь;

9) суб’єкти фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, науково-методичного та іншого забезпечення протидії корупції [2, с. 237-238].

Але і поданій класифікації властиві певні вади, оскільки такі класифікаційні групи, як „суб’єкти визначення і забезпечення реалізації антикорупційної політики держави” та „суб’єкти законодавчого забезпечення протидії корупції”, є схожими, оскільки йдеться про Верховну Раду України, Президента та Кабінет Міністрів. Теж саме стосується „суб’єктів здійснення правосуддя у справах про корупційні правопорушення (суд)” та „суб’єктів поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь”. Такою, що кореспондує з багатьма іншими групами, є група суб’єктів контролю та нагляду за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції.

На нашу думку, суб’єктів протидії корупції доцільно об’єднати у такі групи:

1) суб’єкти, які визначають антикорупційну політику держави (Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України);

2) суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності в сфері протидії корупції, а також суб’єкти здійснення правосуддя у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією;

3) суб’єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення попереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням (міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, трудові колективи, засоби масової інформації, окремі громадяни);

4) суб’єкти координації антикорупційної діяльності (прокуратура).

До елементів державно-правового механізму протидії корупції ми відносимо відповідні заходи та засоби, які фрагментарно отримали законодавче визначення. Так, окремі розділи Закону України „Про боротьбу з корупцією” присвячено регламентації попереджувальних (профілактичних) заходів протидії корупції; окремими його розділами регламентовані такі засоби протидії корупції, як контроль та нагляд, а також відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією [5].

У Національній програмі боротьби з корупцією, затвердженій Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. №319, заходами протидії (боротьби) з корупцією названі: профілактичні, організаційно-правові та інформаційно-аналітичні [9].

В Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, наголошується на тому, що боротьба з проявами корупції має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загально-соціального і спеціально-кримінологічного спрямування. Заходи запобігання та протидії корупції поділяються на невідкладні, короткострокові, в тому числі надзвичайного характеру, довгострокові та постійного характеру [8]. Натомість у цій Концепції заходи протидії корупції об’єднано у такі групи: політичні; економічні та організаційно-управлінські [8].

В Концепції подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності”, затвердженій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року №742, заходи протидії корупції класифіковано за суб’єктами вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією [10]. Наприклад, з метою посилення ролі інститутів громадянського суспільства у протидії корупції Концепцією пропонується: