Якщо правопорушник не відшкодував майнової шкоди у строк, установлений ч. 3 ст. 329 КУпАП, постанова направляється юрисдикційним органом до державної виконавчої служби для стягнення шкоди у порядку виконавчого провадження, передбаченого Законом України “Про виконавче провадження”.
У всіх інших випадках, коли громадянину заподіяна моральна або фізична шкода, участь потерпілого в процесі виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення нормативно не урегульована. З огляду на викладене було б, на наш погляд, цілком правомірним більш чітко закріпити право потерпілого і його законних представників на участь у провадженні щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, що у більшій мірі відповідало б законним інтересам потерпілого і сприяло б посиленню контролю за реалізацією обов’язків і прав суб'єктів в даному провадженні.
Другу кваліфікаційну групу складають суб'єкти, які сприяють здійсненню виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення. До них слід віднести виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, адміністрації підприємств та організацій, на яких використовується праця осіб, підданих адміністративному арешту, а також в окремих випадках – поняті, експерти та перекладачі. Умовно їх можна розділити на дві підгрупи:
а) органи (посадові особи), що створюють необхідні умови для виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень;
б) особи, що засвідчують факт вчинення певних виконавчих дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 КУпАП організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних та міських рад. Роль цих органів заключається в тому, щоб створити необхідні умови для трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту шляхом визначення підприємств та організацій де вони мають працювати. Такі функції, на наш погляд, можна назвати координаційними, де використовуються виконавчо-розпорядчі можливості даних органів щодо найбільш раціонального використання трудових ресурсів, надання допомоги тим підприємствам, організаціям, що потребують гострої необхідності таких ресурсів виробництва.
До цієї категорії слід віднести і адміністрацію підприємств та організацій, на яких використовується праця осіб, підданих адміністративному арешту.
У цю ж підгрупу входять: спеціаліст - оцінювач (експерт), що може призначатися для оцінки вартості оплатно вилученого предмета, а також перекладач, процесуальне положення яких закріплено відповідно в ст. 273, 274 КУпАП.
Поняті беруть участь в адміністративно-процесуальних виконавчих відносинах у двох випадках:
1. Відповідно до ч. 1 ст. 327 КУпАП при виконанні постанови про застосування адміністративного арешту, арештовані піддаються особистому огляду (ч. 2 ст. 264 КУпАП), який проводиться в присутності двох понятих.
2. При проведені опису майна правопорушника державним виконавцем (при виконанні постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, що стягується в примусовому порядку шляхом накладення арешту на особисте майно правопорушника або на його частку в загальній власності) відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження”.
Ці суб’єкти беруть участь у виконавчому провадженні з метою засвідчення факту вчинення виконавчих дій.
Третю класифікаційну групу складають суб'єкти, що володіють правом здійснення нагляду і контролю за законністю виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. У цю групу слід включити прокурора, голову вищестоящого суду і керівника вищестоящого органу державного управління.
Голова вищестоящого суду незалежно від наявності протесту прокурора по зазначеній в ч. 1 ст. 294 КУпАП категорії справ, може скасувати або змінити постанову нижчестоящого суду про накладення адміністративного стягнення, що спричиняє припинення або зміну основних правовідносин. Проте участь даного суб'єкта цим не обмежується, він може перевірити діяльність державних виконавців, що виконують постанови про зазначені в законі адміністративні стягнення, і застосовувати заходи щодо усунення допущених порушень.
Судовий контроль, як відомо, постійно відігравав і відіграє значну роль у забезпеченні законності в цілому і в процесі здійснення виконавчого провадження зокрема. Особливої ваги це питання набуває останнім часом у контексті запровадження в Україні інституту адміністративної юстиції, з початком функціонування адміністративних судів, відповідно до Закону України “Про судоустрій України” від 21 червня 2001року.
Значні права має і керівник вищестоящого органу. Наприклад, начальник вищестоящого органу внутрішніх справ вправі скасувати або змінити постанову начальника підпорядкованого органу внутрішніх справ про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Наслідки тут будуть такими ж, як у попередньому випадку. Даний суб'єкт має право перевірки діяльності підпорядкованих органів і підрозділів (їх посадових осіб), які здійснюють функції виконання постанов в справах про адміністративні правопорушення, якщо виявить порушення при виконані цих дій. Подібні права керівників органів внутрішніх справ закріплені у відомчих нормативних актах і відносяться до сфери внутрішнього контролю.
Внутрішній (внутрівідомчий) контроль за законністю виконання постанов про накладення адміністративних стягнень має свої переваги, які заключаються в наступному: по-перше, він носить у більшості випадків систематичний, цілеспрямований, безперервний характер; по-друге, він характеризується найбільшою оперативністю, дає можливість отримати постійну інформацію про реальний стан справ у підконтрольній сфері у найкоротші строки; по-третє, вимагає мінімальних матеріальних витрат, пов’язаних із залученням до контрольного процесу інших суб’єктів здійснення контрольної діяльності.
Певними наглядовими функціями щодо здійснення виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення наділений прокурор. Зокрема, згідно з положенням ст. 20 Закону України від 05 грудня 1991 року “Про прокуратуру” та ст. 250 КУпАП прокурор здійснює нагляд за виконанням постанов; сприяє виконанню постанов; реагує на порушення законодавства; зупиняє виконання постанов [11, с. 14]. Причому такими повноваженнями прокурор наділений незалежно від підвідомчості справ про адміністративні правопорушення та підпорядкованості органів (посадових осіб), що здійснюють виконавче провадження.
На жаль, слід зазначити, що механізм здійснення наглядових повноважень прокурора за законністю в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, а також у виконавчому провадженні, на даний час не достатньо нормативно врегульований.
В аспекті реформування інституту прокуратури, зокрема її функцій нагляду, доцільно удосконалити правовий та процесуальний статус прокурора у провадженні щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а саме передбачити для нього такий арсенал процесуальних засобів, який дозволив би йому зайняти активну позицію для підтримки режиму законності в даному проваджені. В цілому ж потрібно було б більш детально регламентувати процесуальний статус прокурора в КУпАП. Деякі спроби такої регламентації ми намагатимемося відобразити при більш ретельному досліджені порядку виконання окремих адміністративних стягнень в наступному розділі роботи.
Найбільший інтерес для даного наукового дослідження являє група домінуючих суб’єктів виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення. До цієї групи належать суб’єкти, уповноважені вирішувати задачі виконавчого провадження. Домінуючі суб’єкти поділяються на такі, що:
а) наділені повноваженнями здійснювати процесуальні дії та дії матеріально-технічного характеру щодо виконання постанови про накладення адміністра-тивного стягнення на всіх стадіях виконавчого провадження – від вступу постанови в законну силу до завершення виконавчого провадження;
б) наділені повноваженнями розпочинати виконавче провадження та здійснювати його лише частково (завершенням такого провадження займається уповноважений на те орган або посадова особа), та здійснювати контроль за завершенням такого провадження;
в) наділені повноваженнями розпочинати виконавче провадження, звертати до виконання постанову про накладення адміністративного стягнення та здійснювати контроль за виконанням даної постанови;
г) наділені спеціальними повноваженнями щодо здійснення виконавчого провадження відносно окремих видів стягнень;
д) посадові особи, які безпосередньо займаються виконанням постанов про накладення того чи іншого виду стягнення.
До першої групи домінуючих суб’єктів згідно з ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 299, ч. 1 ст. 300 та ст. 306 КУпАП слід віднести юрисдикційні органи (їх посадові особи), які наділені правом приводити до виконання постанову про винесення попередження. Стадії виконавчого провадження тут чітко не виражені (так би мовити, зливаються). Виконує таку постанову та посадова особа, яка її винесла. Вказаним правом по суті наділені всі юрисдикційні органи (їх посадові особи). До таких суб’єктів слід віднести і працівників ОВС, які згідно ч. 3 ст. 306, ст. 258, ч. 1 ст. 309 КУпАП на місці скоєння правопорушення наділені повноваженнями не тільки винести постанову про накладення попередження і оголосити її, але і стягнути з порушника накладений ними адміністративний штраф з одночасною видачею квитанції встановленого зразка.