На наш погляд, найбільш вдалим в цьому випадку протокол буде мати назву «протокол передачі витребуваного предмета (документа)».
При складанні протоколу передачі витребуваних предметів (документів) слід керуватися загальними вимогами, викладеними у ст. 85 КПК України. Окрім даних про особу, що передає предмет або документ, у протоколі повинні знайти своє закріплення характеристика витребуваних об’єктів з зазначенням їх найменування, кількості, якості, індивідуальних ознак, що дозволило б виключити всі сумніви з приводу того, що саме цей предмет або документ був представлений. Також, у протоколі повинні бути зазначені й обставини виявлення наданих об’єктів (предметів і документів). У заключній частині протоколу повинна бути зроблена відмітка про ознайомлення з його змістом всіх учасників (у тих випадках, коли при провадженні вказаної процесуальної дії беруть участь поняті або спеціаліст), зроблені ними заяви, клопотання або внесені зауваження з приводу провадження даної дії і правильності складання протоколу. Вказаний протокол складається у двох примірниках: перший примірник залишається у кримінальній справі, а другий - передається особі, яка надала витребуваний об’єкт (предмет або документ).
Спірним також залишається питання чи всі випадки передачі (доставляння) витребуваних предметів чи документів повинні бути зафіксовані шляхом складання протоколу.
Вирішення цього питання, на нашу думку, повинно залежати від того, що пред’являється: документ, у якому викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи, або «потенційний» речовий доказ – предмет чи документ. Одержані предмети і документи досліджуються з позицій можливості сприяти в установленні істини і можуть бути визнані в майбутньому речовими доказами або ж документами, тобто процесуальними джерелами доказів. У загальних рисах вкажемо основні характеристики зазначених джерел доказів.
Кримінально-процесуальний закон у ст. 83 визначає, що документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи.
Для документів, як процесуального джерела доказів є характерними такі ознаки: 1) Документ може виходити від установ, підприємств, організацій, посадових осіб чи окремих громадян; 2) Документ є джерелом доказів, якщо відомості про факти, які викладені в ньому, мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню; 3) В письмовому документі відомості про ті чи інші обставини виражені у вигляді описання цих обставин і фактів особами, від яких документ виходить; 4) Для викладення в документі відомостей про обставини і факти можуть бути використані різні способи передачі інформації і різні матеріальні об’єкти, придатні для нього; 5) Документ набуває значення джерела доказів в тому випадку, коли він одержаний з дотриманням процесуальної форми, встановленої законом.
Отже, документ у кримінальному судочинстві – це письмовий акт чи інший матеріальний об’єкт, який містить відомості про факти, що мають значення для справи, надходить від посадової особи чи громадянина і одержаний органом розслідування чи судом в установленому закономпорядку [6, с. 249].
Звичайно, при отриманні і дослідженні документів необхідно звертати увагу на їхнє походження, наявність у посадових осіб чи державних органів права щодо видачі вказаних документів, відповідність форми та змісту документа встановленим правилам. З цього приводу можуть бути зроблені запити до органів, що видали ці документи, а також допитані особи, які мають відношення до складання певних документів.
Визначаючи допустимість письмових актів як інших документів, слідчий чи суддя повинні встановити чи є наданий документ за своєю юридичною природою оригіналом чи підробкою. Якщо виникають певні сумніви, слід призначити відповідну експертизу. Вивченню підлягають також реквізити як офіційних, так і особистих документів, компетентність особи, яка склала цей документ, можливість внесення змін до документа та шляхи його одержання [4, с. 239].
Злочинна подія завжди залишає ті чи інші зміни (сліди)в оточуючій дійсності. Значне місце тут займають матеріальні, або як їхще називають речові сліди. Виявлені та досліджені в установленномупорядку, вони можуть надати в розпорядження органу розслідуванняінформацію, яка буде сприяти розкриттю злочину. Інформація одержана від об’єктів матеріального світу має свою форму. Дана інформація може виступати у кримінальному судочинстві як докази, і міститись в такому процесуальному джерелі, котре має назву речові докази.
Речові докази займають самостійне місце в системі процесуальних джерел доказів, а їх використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов’язано з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості і значення різних об’єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів.
У ст. 78 КПК зазначено, речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності.
Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити йогозв’язок зі злочином. Відсутність в кримінальній справі відомостей пропоходження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюгпричинно-наслідкового зв’язку, який дозволяє зробити висновок проналежність даного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв’язку даного матеріального об’єкта і вчиненого суспільно-небезпечного діяння.
Підставами для віднесення матеріального об’єкта до числа речовихдоказів можуть служити:
а) відображення на ньому ознак, що характеризують особистість злочинця, події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (наприклад, зброя), що застосовувались злочинцями; б) відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події); в) наявність на ньому (в ньому) змін, пов’язаних з подією; г) належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи; д) використання учасниками події; е) виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи [3, с. 6].судочинство доказ витребування документ
Як бачимо зв’язок того чи іншого предмета зі злочином встановлюється за різними підставами. В той же час слід пам’ятати, що окремі предмети можуть стати речовими доказами по причині зв’язку не тільки з кримінальною подією, але й обставинами, які дозволяють переконатися у невинуватості особи.
Отже, розглянувши основні характерні ознаки таких процесуальних джерел доказів, як документи і речові докази, спробуємо висвітлити найбільш оптимальні шляхи введення їх до кримінального процесу.
Кримінально-процесуальний закон не визначає порядку залучення документів до справи на відміну від речових доказів. Як свідчить практика, документи, які мають ознаки, викладені у ст. 83 КПК України, у оригіналі або їх завірені копії приєднуються до справи без винесення спеціальної постанови.
Аналіз змін, внесених до КПК України 25.12.2008 р., які набрали чинності 13.01.2009 р., показав, що законодавець має дещо іншу позицію з цього приводу. Так, відповідно до нової редакції ст. 83 КПК України, документи, які є джерелами доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини і які мають значення для справи, мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі [8]. У ході інтерв’ювання слідчих ОВС, працівників органу дізнання та співробітників прокуратури, яке проводилось з метою з’ясування їхньої позиції щодо прийнятих змін до кримінально-процесуального закону, а також вирішення яким чином вони трактують вказані норми, було встановлено, що більшість респондентів висловились негативно з приводу зазначених змін і вважають, що вони не є доцільними та занадто ускладнюють роботу у ході розслідування кримінальних справ. Ми також приєднуємось до думки більшості практичних працівників. Спробуємо пояснити свою принципову позицію. Не зрозуміло, що законодавець розуміє під терміном «досліджені» – мається на увазі піддані огляду, або вивчені, або досліджені у сукупності з іншими доказами? Якщо цей термін тлумачити як необхідність проведення огляду, то у даному випадку обов’язково потрібно складати протокол огляду. Але, виникає питання – що саме може бути зафіксовано у цьому процесуальному акті – переписаний зміст документу, перелічені особи, які склали і підписали цей документ, описаний відтиск печатки? Все це видно і зрозуміло з самого документу. Тим більше, що офіційні документи мають певні обов’язкові реквізити, складаються уповноваженими посадовими особами і засвідчуються їхніми підписами. У разі виникнення якихось питань, особи, які склали документ можуть бути допитані, а сам документ направлений для проведення експертизи. Тому, вважаємо, проводити огляд документів, за результатами проведення якого необхідно складати протокол є зайвим. На нашу думку, законодавець говорячи про дослідження документів, мав на увазі необхідність вивчення документів та їх дослідження у сукупності з іншими доказами по справі, зокрема, документами. Стосовно приєднання документа до справи шляхом винесення спеціальної постанови, треба зазначити, що для цього необхідно буде витрачати багато часу і збагачувати матеріали справи процесуальними актами, які не мають ніякого змістовного навантаження. Це пояснюється тим, що на даних, викладених у певних документах, ґрунтується обвинувачення, окрім цього, зазначені документи вказуються у обвинувальному висновку, як такі, що підтверджують винність особи у вчиненні злочину, або, як такі, що характеризують особистість обвинуваченого. Отже, при винесенні окремої постанови з приводу приєднання кожного документа до справи, буде відбуватися дублювання документів і значно збільшуватися обсяги матеріалів кримінальної справи.