Тривалість – це певний період існування об’єкта або його елементів, збереження їх існування. Зазначалось про наявність часових відносин одночасності або послідовності між тривалістю різних явищ або різних елементів явищ [6, с. 11; 16, с. 189]. Соціальний напрямок досліджень часу передбачав вивчення цієї категорії з позицій її значення в діяльності суспільства та індивіда. Як результат – сформульовано поняття “соціальний час” і розкрито його зміст [15, с.12].
Соціальний час у онтологічному значенні визначався як необхідна форма суспільного буття, що характеризує реальні процеси життєдіяльності людей, фіксуючи їх тривалість [6, с.12]. У соціальному напрямку досліджень К. Лєбєдєва виділяє психоаналітичний підхід, який передбачав уявлення про час як найважливішу складову свідомості людини. Вчена характеризує сутність психоаналітичного підходу щодо сприйняття часу таким чином. Час виведений з кола об’єктів об’єктивної реальності та його існування сприймається як суб’єктивне переживання людини. Третій напрямок дослідження категорії часу заснований на постулатах сінергетики. З таких позицій час сприймався як категорія, пов’язана зі складністю системи, і доведено, що поза системою вона не існує.
Було доведено іманентний зв’язок простору і часу, на підставі якого стверджувалось про наявність такої характеристики часу, як об’єктивність [15, с.12-13]. Як висновок, що узагальнює здобутки всіх трьох напрямків наукових досліджень, К. Лєбєдєва зазначає таке. Час визначається в якості первинно присутнього в зовнішньому середовищі явища або у свідомості людини [15, с. 13].
Серед наведених філософських підходів щодо визначення сутності категорії “час” може бути виділено підхід, за яким доведено належність до елементів часу тривалості і моменту. З правової точки зору такий підхід дозволяє зазначити про такі моменти, як початок спливання певного часу і закінчення спливання, а також про тривалість спливання часу. У зв’язку із зазначеним можна навести точку зору С. Вишновецької, яка вказувала про відсутність жодної галузі права, норми якої не були би пов’язані зі спливанням часу та не обмежували б існування суб’єктивних явищ і обов’язків певною тривалістю часу [9, с. 226]. Таким чином, категорію “час” з юридичної точки зору можна сприймати як об’єктивно існуюче явище, до елементів якого належать момент і тривалість. Співвідношення категорій “час” і “строк” характеризують з позицій філософії як “загальне” і “окреме” (А. Баб’як, К. Лєбєдєва).
А. Баб’як зазначає про сприйняття строку як відрізку часу або його певного моменту, що характеризується основними якостями часу. З іншого боку, строк установлюється людиною і слугує способом урегулювання суспільних відносин на основі виміру об’єктивного часу, який спливає. Вчений погоджується із науковцями, які оцінюють співвідношення часу і строку як об’єктивне і суб’єктивне [6, с.16]. К. Лєбєдєва доводить протилежну точку зору про те, що строк не може розглядатись у відриві від загального потоку часу. Як аргумент, вчена зазначає, що потік часу характеризується об’єктивністю і безперервністю, а тому не може бути розділений з волі людини [15, с. 24].
А. Баб’як, аналізуючи надбання вчених, які вивчали проблему розвитку процесуальних відносин та їх правового регулювання, зазначав таке. У кримінальному процесі строк сприймався як різновид правових засобів (А. Гуляєв), час для виконання певних процесуальних дій (С. Фомін). При цьому підкреслюється обов’язковість дотримання кримінально-процесуальних строків як їх іманентна властивість [6, с. 17; 11, с. 7-8; 21, с. 26]. У цивільно-правовій літературі строк розглядався як юридичний факт або як один з елементів фактичного складу, з яким закон пов’язує настання певних юридичних наслідків (А. Жгунова, Б. Черпахін, В. Луць). Аналогічний підхід відзначається і у трудовому праві (П. Жигалкін), де строк сприймається як певний проміжок часу, визначений законом або відповідно до вимог закону вольовими діями людей, із закінченням або настанням якого норми права пов’язують визначені юридичні наслідки [6, с. 18-19]. Статтею 251 Цивільного кодексу України [22] надано зміст дефініцій “строк” і “термін”.
Строком визначено певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Однак розмежування строку і терміну навряд постає доцільним, зважаючи на їх синонімічне значення, коли строк є одним із значень слова “термін” [8, с.1241]. На підставі проведеного вище аналізу різних наукових підходів щодо сутності категорій “час”, “строк”, можна зазначити, що поняття процесуального строку в адміністративному судочинстві можна сформулювати, враховуючи три положення: а) категорію “час”; б) наявність таких елементів часу як момент, тривалість; в) наявність зв’язку факту настання чи спливання із юридичними наслідками. Таким чином, процесуальний строк можна визначити як установлений законом або судом проміжок часу початок чи закінчення спливання якого або настання якого тягне юридичні наслідки та в межах якого вчиняються процесуальні дії. Це визначення доцільно закріпити в нормі ч.1 ст. 101 КАС України, замінивши чинну редакцію.
2. Види процесуальних строків в адміністративному процесі
процесуальний строк адміністративний судочинство
Одним із перших адміністративістів [23, 181], який зробив спробу класифікувати строки провадження в справах про адміністративні правопорушення, був Д.М. Бахрах, який вважав, що серед великої різноманітності строків необхідно розрізняти загальні і спеціальні. Найважливішим є поділ строків за їх юридичним значенням на: процесуальні, строки давності, примусового діяння [24, с. 315].
Досить цікаву класифікацію строків запропонував О. С. Дугенець, який досліджував процесуальні строки провадження у справах про адміністративні правопорушення. Автор виділяє такі види строків [25, с. 36]:
1. За характером спрямованості: а) спрямовані на забезпечення оперативності провадження у справах про адміністративні право порушення; б) спрямовані на захист прав і законних інтересів учасників провадження.
2. За змістом здійснюваних юридичних дій: а) строки реалізації суб'єктивного права; б) строки реалізації юридичного обов'язку.
3. За характером юридичних наслідків, що настають у разі не виконання визначених процесуальних дій: а) що тягнуть нові юридичні дії; б) що тягнуть припинення юридичних дій; в) що не тягнуть юридичних наслідків.
4. За характером обов'язковості: а) основні; б) додаткові.
5. За способом застосування: а) загальні; б) спеціальні.
6. За суб'єктом встановлення: а) встановлені чинним законодавством; б) встановлені правозастосовним органом на основі і в межах чинного законодавства.
7. За можливістю змінення: а) незмінні; б) змінні.
8. У свою чергу, змінні строки можна поділити на: а) об'єктив но змінні; б) суб'єктивно змінні.
9. За характером визначення тривалості: а) визначені; б) невизначені.
10. За характером обчислення визначені строки, у свою чергу, можна поділити залежно від одиниці виміру часової тривалості процесуальних дій.
11. Залежно від тривалості: а) строки-періоди; б) строки-моменти.
12. За особливостями додержання тривалості: а) тривалість яких у встановлених законом рамках самостійно визначає орган (посадова особа) без будь-яких погоджень і повідомлень; б) тривалість яких в установлених законом рамках визначає орган (посадова особа), але з обов'язковим повідомленням третьої сторони; в) тривалість яких в установлених законом рамках може бути визначена на основі санкції прокурора.
На думку Л. В. Коваля, строки бувають двох видів: строки процесуальних дій і строки давності.
Перший вид - це періоди часу, точно визначені законом, з плином яких учасники адміністративно-деліктних відносин вправі або зобов'язані вчинити процесуальні дії щодо розгляду справи, виконання постанови на подання скарги. До другого виду, на думку автора, належать встановлені законом строки, після закінчення яких унеможливлюється притягнення винної особи до відповідальності або застосування до неї призначеного покарання [26, с. 175].
З точки зору Л. В. Коваля, строки можна класифікувати, грунтуючись на змісті конкретної процесуальної дії, завершеної в їх межах, а саме: а) строки підготовки адміністративних матеріалів для розгляду; б) строки направлення матеріалів справи правозастосовному органу; в) строки розгляду справи; г) строки вручення копії постанови; г) строки виконання постанови; д) строки подання скарг; е) строки для накладення адміністративних стягнень у справах, які перебувають у провадженні прокурорсько-слідчих та судових установ і придатні до вирішення в адміністративному порядку. Автор намагається, крім класифікації строків залежно від утримування конкретної процесуальної дії, поділити строки за характером обчислення [26, с. 176-178].
Класифікацію строків провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснила І. В. Панова.
За юридичним значенням: 1) процесуальні; 2) строки давності; 3) примусової дії.
Процесуальні строки поділяються на такі види: а) для юрисдикційних органів; б) для інших учасників адміністративно-юрисдикційного провадження; в) для осіб, які не беруть участі у провадженні.
Строки давності включають такі види: а) строки притягнення до адміністративної відповідальності; б) строк погашення накладення стягнення; в) виконання постанови.
Достатня кількість заходів адміністративного примусу дозволила класифікувати строки примусової дії на такі провадження, як: а) контрольно-превентивне; б) адміністративно-припиняюче; в) процедурно-забезпечувальне; г) відновлюване; д) провадження щодо застосування адміністративних санкцій. Автор класифікує строки на: загальні і спеціальні. Передбачено загальний строк та спеціальні строки давності притягнення до адміністративної відповідальності.