Порядок реєстрації філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав [19, 145]. Порядок реєстрації філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні регулюється Положенням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 145 із змінами і доповненнями. Реєстрація філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні здійснюється Міністерством юстиції.
Для реєстрації структурного вічка, окрім представництва представники громадської організації зарубіжної держави подають заяву в Мін'юст.
До заяви додаються [19, 145]:
1) документ, який підтверджує легалізацію громадської організації зарубіжної держави;
2) статут (положення) громадської організації зарубіжної держави;
3) вирішення про створення структурногоосередку;
4) статут (положення) структурногоосередку;
5) відомості про склад керівництва найвищих статутних органів структурного осередку (з вказівкою прізвищу, імені, по батькові, року народження, місця постійного мешкання, посади (заняття), номера телефону);
6) документ про сплату реєстраційного збору.
Термін розгляду заяви Заява про реєстрацію структурного осередку за наявності всіх необхідних документів розглядається в двомісячний термін. У необхідних випадках Мін'юст проводить перевірку відомостей, які містяться в представлених документах.
При розгляді питання про реєстрацію структурної ланки можуть бути присутніми представники суспільної організації зарубіжної держави.
Якщо статутні документи структурного осередку або інші документи, представлені на реєстрацію, протиречать законодавству України, Мін'юст приймає рішення про відмову в реєстрації структурногоосередку. Рішення про відмову в реєстрації структурного осередку в 10-денний термін присилається заявникові. Збір за реєстрацію Збір за реєстрацію структурних осередків громадських організацій зарубіжних держав в Україні встановлений у розмірі 500 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України по курсу Національного банку на час сплати.
За реєстрацію структурних осередків громадських організацій інвалідів розмір реєстраційного збору знижується на 50 відсотків.
Структурні осередки дитячих громадських організацій від сплати реєстраційного збору звільняються.
За видачу структурному осередку громадської організації зарубіжної держави в Україні дубліката свідоцтва про реєстрацію встановлюється плата у розмірі 50 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України по курсу Національного банку на час сплати.
Засоби, отримані від сплати зборів за реєстрацію структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні, а також за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні, зараховуються до державного бюджету.
При визначенні типології громадських організацій потрібно врахувати те, що поняття „Громадські організації” взагалі дуже часто пов'язують з поняттям „Третій сектор”, тобто недержавними і некомерційними суспільними структурами. У визначеннях ООН є чіткі критерії, які дозволяють віднести ту або іншу структуру саме до цього „третього сектора”. Це п'ять критеріїв, кожен з яких мають бути в наявності.
По-перше, йдеться про організованій структурі самостійної організації яка має статут, організаційну структуру, певні напрями роботи, цілі і тому подібне.
По-друге - приватний характер, тобто інституційне відособлення від держави. Такі організації мають бути в структурному, управлінському і кадровому відношенні відокремленими від будь-яких державних органів, установ, і не повинні виконувати функцій державного суверенітету (які ним, зокрема, могло б делегувати державу).
По-третє – автономність, тобто самостійність в управлінні непідконтрольність ні державі, ні комерційним структурам.
Четвертий критерій – неприбутковість. Це не означає заборону на комерційну діяльність взагалі, але весь прибуток повинен інвестуватися на досягнення статутних цілей.
І, врешті-решт, добровільність [50, 217]. Б. Хлебников піддає критиці такий підхід за жорсткість і в той же час розпливчатість окремих ознак [50, 218]. Тут, зокрема, не враховуються організаційно недооформленні або тимчасові структури, нечітко формулюється поняття неприбутковості і тому подібне І взагалі підхід, який категорично розділяє політичну, економічну, соціальну сферу, є непродуктивним. Адже в сучасному суспільстві ці сфери взаємопроникаючі. Зокрема, соціальна сфера. Це характерно і для політичного життя, оскільки їй тепер властиві всі форми соціальності - від неформальних мереж через соціальні рухи, політичні партії і, врешті-решт, формалізовані державні структури. Не можна не відзначити, що існування громадських організацій цілком можливо і за умов несформованості цивільного суспільства. В цьому випадку суспільна ініціатива прямо або опосередковано ініціюється державною владою і, відповідно, суспільні об'єднання (і навіть і трудові колективи, як це було закріплено в Конституції СРСР) включаються в політичну систему як „гвинтики” партійно-державного механізму. Безперечно, за своєю суттю подібні об'єднання дуже відрізняються від об'єднань цивільного суспільства, хоча не можна відкидати і можливості їх поступової трансформації. Принаймні, можливість існування подібних перехідних форм потрібно враховувати при аналізі типології суспільних установ так званих перехідних суспільств, до яких належить нині і Україна [22, 179].
Громадські організації - це формалізовані самостійні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, направлені на реалізацію всіляких колективних інтересів і захист колективних прав. У такому широкому значенні в розряд громадських організацій потрапляють досить різні по суті установи - політичні партії, власне громадські організації, організації по інтересах, добродійні фонди і тому подібне. Очевидно, ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку, не можна не бачити їх загальної суті як організацій цивільного суспільства. Вкажемо в зв'язку з цим, що Закон України „Про об'єднаннях громадян” (1992 р.) [3] вважає таким об'єднанням „добровільне суспільне формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод” (ст. 1). Під це визначення потрапляють як політичні партії, так і громадські організації. Громадською організацією у вузькому сенсі закон рахує „об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів” (ст. 3). Окрім цього, існують професійні союзи, релігійні, кооперативні організації; об'єднання громадян, основною метою яких є здобуття прибутку; комерційні фонди; органи місцевої і регіональної самоврядності (у тому числі ради і комітети мікрорайонів, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети); інші об'єднання громадян. Вся ця різноманітність взагалі підпадає під категорію об'єднань громадян (хоча, через їх специфіку, в правовому відношенні їх діяльність регулюється різними законами).
Слід зазначити, що детальна класифікація громадських об'єднань практично не розроблена - у відмінність, скажімо, від класифікації політичних партій (правда, і в останньому питанні існує значна розбіжність думок). Пояснити це можна, з одного боку, величезною різноманітністю цих інститутів суспільного життя як усередині країн, так, особливо, між різними країнами. Скажімо, існує значна відмінність між американською практикою, яка ґрунтується на принципах плюралізму і визначена історично тим, що нові жителі американських штатів були об'єктивно вимушені об'єднуватися в асоціації для досягнення як абстрактних політичних, так і щоденних практичних цілей поза будь-яким впливом або контролем держави, і це виробило певні звички самоорганізації для вирішення політичних і суспільних питань; і європейською корпоративістською або неокорпоративістською практикою, яка визнає велику роль держави як регулювальника соціальних стосунків [7, 260].
З іншого боку, причиною може бути їх менша порівняно до політичних партій задействованность в політичному житті, яке, природно, не стимулює увагу до них. Специфічним моментом є також те, що в нашій країні характер і статус цих організацій принципово змінюється останніми роками, але це зміна (тобто перетворення одержавлених громадських організацій в організації цивільного суспільства) ще далеко недостатньо усвідомлюється навіть самими практиками цього процесу і не отримало ще достатнього теоретичного обґрунтування.
Класифікація громадських організацій можлива по декількома критеріями [23, 180].
1. По рівню політизованості або місцю в політичній системі (політичні партії, суспільно-політичні організації, громадські організації по інтересах).
2. По рівню комерціалізації (некомерційні і неприбуткові організації, добродійні фонди, кооперативи).
3. По характеру організованості (партії, рухи, організації).
4. По мірі ієрархії (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації або їх об'єднання, асоціації).
5. По напряму діяльності, сфері інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні і тому подібне).