• визначити наявність інших методів встановлення обставин кримінальної справи.
Під час формулювання питань з метою досягнення точності, логічності та грамотності використовують допомогу спеціаліста.
Крім первинної експертизи можуть призначатися додаткова та повторна. Додаткова експертиза призначається у випадках, коли необхідно встановити факти (обставини) щодо нових джерел інформації, які ще не досліджувалися. Наприклад, при встановленні виконавця підпису з'являються нові підозрювані (обвинувачені), від яких відбираються зразки на дослідження та призначається додаткова експертиза, яку звичайно проводить той самий експерт.
Повторна експертиза проводиться у випадках, коли:
а) висновок експерта суперечить основним матеріалам справи, які добуті іншими засобами доказування;
б) у дослідженні застосовувалися методи, які не відповідають досягненням сучасної науки;
в) експертом досліджувались не всі пред'явлені дже
рела (неповнота дослідження);
г) у експерта відсутні спеціальні знання для дослідження пред'явлених об'єктів (некомпетентність).
Повторна експертиза досліджує матеріали первинної експертизи, тому вона доручається комісії експертів, до складу якої може належати експерт, що проводив першу
експертизу.
За кількістю спеціальних знань, які використовуються під час провадження експертиз, останні поділяють на комплексні та комісійні.
Комплексна експертиза призначається у разі, коли для вирішення питання (питань), що поставлено слідчим, дослідження джерела інформації необхідно проводити різними методами та засобами, спеціалістами різних галузей знань. Наприклад, з метою визначення механізму дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), аварії на авіатранспорті, залізниці необхідно дослідити джерело події спеціалістами різних галузей знань (криміналістики, медицини, хімії, фізики, організації служби руху тощо).
Комісійна експертиза - це дослідження об'єктів групою спеціалістів однієї галузі знань. Наприклад, дослідження потерпілих у авіакатастрофі комісією судмед-експертів. Комісію експертів, як правило, призначає керівник експертної установи для швидкого проведення дослідження великої кількості об'єктів (документів, слідів пальців рук тощо). Склад експертної комісії визначає слідчий за консультацією керівника експертної
установи.
Призначення та організація судових експертиз в Україні здійснюється згідно з Законом України «Про судову експертизу» (1994) та Інструкцією про організацію провадження судових експертиз у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України (1988).
Використання висновку експертизи потребує від слідчого перш за все оцінки його як рівноправного доказу в системі збирання доказів у справі. Оцінка наукової обґрунтованості та достовірності висновків - одне із важливих завдань діяльності слідчого.
Існують два способи оцінки наукової достовірності висновку:
а) аналіз умов і методів проведення дослідження;
б) зіставлення висновків експерта з іншими доказами, які містять відомості стосовно предмету дослідження, тобто перевіряється відповідність висновку дійсності.
Під час аналізу умов і методів дослідження слідчий. аналізує:
1) компетентність експерта, який проводив експертизу;
2) повноту дослідження об'єктів експертизи;
3) достатність представлених експерту порівняльних зразків;
4) обгрунтованість вихідних наукових положень, прийнятих експертом;
5) наявність протиріччя у висновках експерта;
6) форму висновків експерта, відповідність форми ре;
зультатам дослідження.
При порівнянні висновків експерта із зібраними у справі доказами використовуються методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку експерта з іншими доказами. У випадку встановлення протиріччя призначають додаткову, повторну або комплексну експертизу.
Контрольні запитання та завдання
1. Сформулюйте поняття судової експертизи.
2. Дайте визначення судової експертизи.
3. Який порядок підготовки і призначення судової екс' пертизи?
МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
Розділ 1
НАУКОВО-МЕТОДОЛОПЧНА ОСНОВА МІЖНАРОДНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
ПЛАН (логіка викладу)
1. Місце міжнародна-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права.
2. Поняття міжнародного екологічного права.
3. Принципи міжнародного екологічного права.
1.1. Місце міжнародно-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права
Поняття міжнародного права
Як самостійний нормативний комплекс воно представляє собою сукупність юридичних норм, які створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відношень та інших відношень у сфері їх загальних
інтересів.
Розвиток законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища обумовлено проблемами екологічної кризи, яка наростає:
• посилюється парниковий ефект;
• слабкий розвиток технологічної переробки відходів;
• виснаження озонового шару;
• забруднення світового океану.
Міжнародно-правові норми охорони навколишнього природного середовища чітко виділилися зараз у загальній системі міжнародного права як самостійна, специфічна сфера регулювання.
Виникнення нових сфер взаємодії людини та навколишнього природного середовища розширює предмет міжнародно-правового регулювання по захисту навколишнього природного середовища.
1.2. Поняття міжнародного екологічного права
Міжнародне право навколишнього середовища - це сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які регулюють на загальноприйнятих принципах та нормах міжнародні права, міждержавні суспільні відношення по збереженню, раціональному використанню міжнародних екологічних ресурсів, навколишнього природного середовища та його раціонального використання та відновлення з метою забезпечення сприятливих для життя людини якостей екосистеми.
Має самостійний предмет правового регулювання -міжнародні екологічні відношення, котрі за своїм змістом відрізняються від інших відношень у галузі міжнародного співробітництва, від аналогічних відношене внутрішнього екологічного права.
1.3. Принципи міжнародного екологічного права
Кожна держава, здійснюючи право на проведення по відношенню до національної системи охорони середовища, виконує загальнопризнані принципи та норми сучасного міжнародного права:
Основні принципи:
• повага державного суверенітету, суверенна рівність держав;
• територіальна недоторканність та цілісність, співробітництво;
• мирне рішення міжнародних спорів;
• міжнародно-правова відповідальність. Спеціальні принципи:
• неприпустимість заподіяння трансграничної шкоди;
• екологічно обґрунтоване раціональне використання природних ресурсів;
Його характеризують такі елементи:
а) раціональне планування та керівництво відтворюваними та невідтворюваними ресурсами землі в інтересах нинішнього та майбутнього поколінь;
б) довгострокове планування екологічної діяльності із забезпеченням екологічної перспективи;
в) оцінка можливих наслідків діяльності держави в межах Своєї території;
г) підтримання природних ресурсів, що використовуються, на оптимально допустимому рівні тощо. недопущення радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища;
• захист екологічних систем Світового океану;
• заборона військового або іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище в концентрованому вигляді;
• забезпечення екологічної безпеки;
• міжнародно-правова відповідальність.
Контрольні запитання та завдання
1. Визначте місце норм міжнародного екологічного права в загальній системі міжнародного права.
2. Сформулюйте поняття міжнародного екологічного права.
3. Назвіть принципи міжнародного екологічного права.
Розділ 2
МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ
ПЛАН (логіка викладу)
1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права.
2. Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища.
3. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища.
2.1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права
Розрізняють акти двосторонніта багатосторонні. До багатосторонніх відносяться:
• конвенції;
• договори;
• угоди;
• резолюції Міжнародних організацій:
Наприклад, Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (17 вересня 1979 р. м. Берн), Україна приєдналася до Конвенції Законом України від 29 жовтня 1996 р. чим підтвердила своє прагнення до співробітництва з іншими державами в галузі охорони природи.
Конвенція про захист Чорного моря від забруднення- прийнята 21 квітня 1992 р. (м. Бухарест). Ратифікована Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р., де крім загальних положень і зобов'язань були прийняті ст. 6. Забруднення небезпечними речовинами;
ст. 7. Забруднення з джерел, що перебувають на суші;
ст. 8. Забруднення з суден; ст. 9. Співробітництво у боротьбі з забрудненням у надзвичайних ситуаціях; ст. 10, Забруднення, викликане похованням; ст. 11. Забруднення, викликане діяльністю на континентальному шельфі;
ст. 12. Забруднення з атмосфери або через неї; ст. 13. Захист живих морських ресурсів; ст. 14. Забруднення небезпечними відходами під час їх транскордонного переміщення. Що дозволить максимально забезпечити охорону і захист Чорного моря в цілому.