Про дію функції захисту в стадії попереднього розслідування, але до появи обвинуваченого свідчать права, якими наділяється підозрюваний. Він може давати показання, заявляти клопотання і відводи- мати захисника, подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, вимагати перевірки прокурором правомірності затримання ( ст. 43-1 КПК), обраний стосовно підозрюваного запобіжний захід може бути оскаржений прокурору. В ряді випадків підозрюваний не стає обвинуваченим в зв'язку з тим, що він енергійно здійснював свій захист, використовуючи надані для цього законом права.
1 Адамененко В.Д., Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск, 1991, с.17
2 Строгович М.С., Курс советского уголовного процесса, М., 1968, Т.1, с.192
В повному об'ємі проявляються функції захисту при розгляді справ про застосування заходів медичного характеру до осіб. які вчинили суспільне небезпечні діяння. Відомо, що здійснення тут функції захисту не пов'язано з появою обвинуваченого. Згідно ч.З ст.44 КПК України захисник допускається при розслідуванні даної категорії справ з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння. Це свідчить, що функція захисту здійснюється незалежно від наявності обвинувачення і виникає значно раніше появи обвинувачення.
Наглядне вираження функції захисту проявляється в наданні права оскарження ухвал (постанов) суду про порушення кримінальної справи щодо нових осіб, щодо свідків, потерпілих, експертів, які дали завідомо неправдиві показання або завідомо неправдиві висновки. В таких випадках ще обвинуваченого немає, однак такі рішення судів в силу ст.355 КПК можуть бути оскаржені особами, стосовно яких порушена справа, і їх скарги повинні бути розглянуті судом другої інстанції, причому з метою захисту їх прав повинен допускатися захисник.
Захист виникає не тільки з появою обвинувачення, пред'явленого у встановленому законом порядку. Він не перестає діяти і після вступу вироку в законну силу. Суд виніс виправдувальний вирок, однак функція захисту продовжує діяти, так як мотиви виправдувального вироку можуть бути оскаржені виправданим. Функція захисту проявляється і в слідуючих стадіях:
при виконанні вироку, судового нагляду7 і перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вирок вступив в законну силу, засуджений не оспорює його правильність, але необхідно вирішити питання, пов'язані з усуненням непорозумінь, які виникли при
виконанні вироку. Ось чому в засідання суду, як правило, викликається засуджений, який наділяється рядом прав для захисту своїх інтересів.
Викладені міркування дозволяють зробити слідуючі висновки. Роль захисту значно ширше забезпечення інтересів обвинуваченого, акт пред'явлення обвинувачення є лише однією із умов прояву захисту в кримінальному процесі. Багатогранність форм його прояву, різноманітність процесуальних засобів захисту законних інтересів учасників процесу не дозволяє розглядати функцію захисту лише як функцію, яка протистоїть обвинуваченню, як функцію, яка захищає інтереси тільки особи, якій пред'явлено обвинувачення. Протистояння обвинуваченню - це лише одне із завдань функції захисту. Не менш значна її роль в забезпеченні такого режиму діяльності слідчих і судових органів, коли ні один невинний не буде притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений.
Таким чином, захист є реакцією на кримінальне переслідування і існує там, де воно виникло.
2.Предмет захисту в кримінальному процесі.
Предметом захисту є інтереси і права обвинуваченого, підозрюваного (далі - обвинуваченого). Причому панівне положення в структурі предмету захисту займають інтереси обвинуваченого. Після затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого у нього виникають різні інтереси. В першу чергу сюди потрібно віднести прагнення уникнути кримінальної відповідальності і покарання. При доведеності і обґрунтованості обвинувачення у особи появляється інтерес бути притягнутим до
кримінальної відповідальності справедливо і понести покарання мінімальне з врахуванням пом'якшуючих відповідальність обставин. Матеріальний його інтерес може полягати в повному або частковому спростуванні обвинувачення в матеріальному смислі і невизнанні обвинуваченим всіх чи деяких пунктів обвинувачення. У всіх випадках обвинувачений бажає найбільш повно реалізувати свої інтереси в судочинстві, використовуючи ті чи інші засоби і способи захисту. Предметом захисту охоплюються інтереси не абстрактні, а інтереси суб'єктивні, інтереси конкретного обвинуваченого. Предметом захисту є не будь-яке право обвинуваченого. Непорушене суб'єктивне право не буде предметом захисту, бо захищати його немає від чого і немає від кого. Стосовно непорушених суб'єктивних прав обвинуваченого у суб'єктів захисту виникає лише проблема реалізації. Предметом захисту є порушені суб'єктивні права, які повинні бути спочатку поновлені і тільки потім реалізовані. Захист їх необхідний. Таким чином, предметом захисту будуть суб'єктивні інтереси і порушені суб'єктивні права обвинуваченого1.
Порушення прав може бути уявним і реальним. Уявним порушення буде в тому випадку, коли обвинувачений вважає порушення його прав таким, що мало місце, а в дійсності такого порушення не було. Уявні порушення включаються в предмет захисту у зв'язку з необхідністю перевірки їх реальності, що обумовлено презумпцією невинності. Реальні порушення процесуальних прав обвинуваченого входять складовою
1 Адаменко В.Д., Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск,1991, с.15
частиною в предмет права на захист, бо держава зобов'язана поновити порушене право і потім надати можливість суб'єкту реалізувати його.
Захищаючись від пред'явленого обвинувачення, обвинувачений відстоює на попередньому слідстві і в суді свої особисті інтереси. Чи всі інтереси обвинуваченого підлягають захисту в кримінальному процесі? Питання це не таке просте, як може здатися на перший погляд.
Інтереси обвинуваченого можуть співпадати з кінцевими завданнями правосуддя і можуть їм протирічити. Повністю співпадають із завданнями правосуддя інтереси тих обвинувачених, які не вчиняли злочинів і хочуть звільнитися від кримінальної відповідальності, виправдатися. Цілком відповідає завданням правосуддя інтерес обвинуваченого, який виражається в тому, щоб не бути засудженим за більш тяжкий злочин, ніж той, який він в дійсності вчинив. Відстоює свій інтерес, який являється одночасно завданням правосуддя, також той обвинувачений, який захищається від несправедливого покарання.
Інтереси обвинуваченого, однак, можуть вступати в протиріччя із завданнями правосуддя. Це має місце тоді, коли обвинувачений, який вчинив злочин, прагне уникнути відповідальності, применшити ступінь своєї вини, уникнути справедливого покарання.
Висновок, здавалось би, напрошується сам собою: інтерес обвинуваченого, який співпадає із завданнями правосуддя, є законним інтересом, а який не співпадає - незаконним, тому захисту
має підлягати тільки перший з них.
Проте більш ретельний розгляд проблеми приводить до трохи інших висновків.
Закон дійсно сприяє тому, щоб інтереси обвинуваченого і кінцеві завдання правосуддя не розходились між собою. З цією метою в перелік обставин, які пом'якшують кримінальну відповідальність включені щире розкаяння, явка з повинною, активне сприяння розкриттю злочину (ст.40 КК).
Але якщо обвинувачений не бажає розкаятися і займе в процесі розслідування позицію повного заперечення своєї, здавалось би, безспірної вини, його право на захист все рівно не може бути ні в чому ущемлено. По дуже простій причині: до закінчення провадження по справі, до вступу вироку в законну силу неможливо визначити, який же інтерес відстоював обвинувачений -такий, що співпадає з інтересами правосуддя, чи протирічить йому. Виявити це можна тільки заднім числом.
Наприклад, не визнав себе винним, просив про виправдання, а суд визнав його вину доведеною і виніс обвинувальний вирок. Тим самим з'ясувалось, що позиція обвинуваченого протирічила об'єктивній істині і, отже, кінцевим завданням правосуддя. Але як незаконну її кваліфікувати не можна. Допустим, вирок скасували, а обвинуваченого реабілітували. Тому незалежно від того, чи буде обвинувачений визнаний винним чи виправданим, його інтерес — захищатися від пред'явлених обвинувачень — це законний інтерес.
За загальним правилом процесуальні інтереси обвинуваченого законні, якщо вони регулюються нормами права. Неправові процесуальні інтереси можна віднести до законних тоді. коли вони
не протирічать нормам права, моральним засадам суспільства1. Незаконними процесуальними інтересами обвинуваченого є:
бажання вчинити втечу з-під варти, підмовити свідків до дачі неправдивих показів, сфальсифікувати докази і ін.
1 Резник Г, Славин М., Конституционное право на защиту, М., 1980, с.22
II. Правовий статус захисника в кримінальному процесі
Процесуальний статус будь-якого учасника судочинства визначається виконуваною ним функцією, його правами і обов'язками, а також тими правовідносинами, які виникають в процесі реалізації останніх. На захисника покладена функція захисту; йому надані широкі права і він зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу ( ч. 1 ст.48 КПК).