1. Участь захисника в кримінальному судочинстві є найбільш вагомим засобом реалізації особою права на захист, та сьогодні реальна реалізація цього права поставлена в залежність від матеріальної спроможності громадян оплатити участь адвоката в справі як захисника. Назріла потреба створити державну чи муніципальну адвокатуру з метою забезпечення захисниками підозрюваних, обвинувачених, підсудних, які через матеріальну неспроможність не мають змоги скористатися платними послугами адвоката.
Остання частина ст.48 КПК України закріплює положення,
згідно з яким у випадку коли особа через малозабезпеченість не в змозі запросити захисника, то він має бути їй призначений. Але це положення закону на практиці не дотримується через те, по-перше, що обвинувачені не знають цього положення закону, а по-друге, через те, що нема механізму, який би дозволяв примусити адвоката виконувати свої обов'язки не за договором, а за призначенням.
2. Належне відправлення правосуддя, здійснення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист значною мірою залежить від організаційного забезпечення участі захисника у кримінальному судочинстві та відповідного професійного рівня здійснюваного адвокатами захисту.
Одним із шляхів вирішення важливої проблеми забезпечення захисту прав людини у кримінальному судочинстві є утворення єдиної організаційної структури адвокатури. Тому заслуговує уваги ідея створення Національної професійної асоціації адвокатів України, яка б забезпечувала координацію діяльності розрізнених адвокатських об'єднань, здійснювала належне організаційне забезпечення захисту прав громадян, зокрема, за призначенням у порядку ст.4" КПК України- а також сприяла б підвищенню професійного рівня надаваної адвокатами юридичної допомоги.
3. Реалізація конституційних засад права на захист підозрюваного-обвинуваченого, підсудного вимагає розширення права захисника на збирання доказового матеріалу, вирішення порядку визнання їх доказами, надання захиснику права самостійного збирання доказів тошо. Ст.48 КПК надає захисникові право "збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі". Проте їх збирання обмежується правом одержувати документи або їх копії від юридичних і фізичних осіб,
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, отримувати письмові висновки фахівців. Це надто обмежене збирання доказового матеріалу, яке не може забезпечити рівність прав сторін у судочинстві. Захисник має бути наділений правом самостійно збирати докази. Необхідно визначити форми і межі збирання ним доказового матеріалу. Це слід робити зважено, щоб не змішувати функцію захисту з оперативно-розшуковою діяльністю.
4. Значно розширити права захисника в стадії перегляду вироків, ухвал і постанов суду в порядку судового нагляду. В зв'язку з цим. слід було би закріпити в законі перелік випадків обов'язкової участі захисника при перегляді справи в порядку судового нагляду у відповідності з положеннями, що закріплені в ч.2 ст.46 КПК України.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА І.Законодавство.
1. Конституція України. К., 1996.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. К., 1997.
3. Закон України "Про адвокатуру". Відомості Верховної Ради України. 1993. №9, ст.62.
4. Закон України "Про внесення змін і доповнень до окремих статей кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного". Відомості Верховної Ради України. 1994, №11, ст.49.
5. Основні положення про роль адвокатів. // Адвокатура України, К.. 1997.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. №10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист". 7. Правовісник, №1, 1996. 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. К., 1995.
II. Спеціальна література
1. Адаменко В. Д. Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск, 1991.
2. Варфоломеева Т. В. Криминалистика й профессиональная деятельность защитника. К., 1987.
3. Михеєнко М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі. / Право України. 1995. Х°11.
4. Макарова 3. В. Участие адвоката-зашитника на предварительном следствии. Куйбьішев. 1978.
5. Мартьінчик Е. Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции. Кишинев, 1975.
6. Царев В. М. Зффективность участия защитника в доказьівании на предварительном следствии. Красноярск, 1990.
7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Юрінком, 1995.
8. Посполітак В. Особливості участі адвоката в розгляді кримінальних справ касаційною інстанцією. // Радянське право, 1976, №2.
9. Перлов Й. Д. Право на защиту. М., 1969.
10. Резник Г, Славин М. Конституционное право на защиту, М., 1980.
11. Савицкий В. М. Право обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе, М.- 1974
12. Саркисянц Г. П. Участие защитника на предварительном
следствии. Ташкент. 1966.
13. Святоцький О. Д.. Михеєнко М. М. Адвокатура України. К..
1997.
14. Стецовский Ю. Й. Советская адвокатура. М.. 1989.
15. Стецовский Ю. Й. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. М., 1982.
16. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса, М. 1968,Т.1.