Підвищена матеріальна відповідальність застосовується і в деяких інших випадках. Так, при розкраданні, недостачах і понаднормативних витратах коштовних матеріалів, дорогоцінних каменів та інших валютних цінностей працівники відповідають у підвищеному розмірі. Особи, винні у розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней, що належать державним і колективним сільськогосподарським підприємствам, також відшкодовують збитки у підвищеному розмірі.
Підвищену матеріальну відповідальність несуть працівники і в інших випадках, коли це прямо передбачено чинним законодавством.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження. Примусове стягнення заподіяних збитків здійснюється в такому порядку. Відшкодування збитків працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, здійснюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження про утримання з заробітної плати має бути видане не пізніше двох тижнів від дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернене до виконання не раніше семи днів від дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згідний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку вирішення трудових спорів.
У решті випадків покриття шкоди проводиться шляхом подання власником позову до районного {міського) суду протягом 1 року від дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора. Збитки відшкодовуються незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством, — 50 % заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
Відповідно до чинного трудового законодавства, усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. та інші нормативні акти покладають на власника матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Відшкодування здійснюється у повному роз- мірі втраченого заробітку, а також сплачується потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразова допомога. При цьому пенсії та інші доходи, одержані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).
При встановленні у потерпілого відповідно до медичного висновку - стійкої втрати працездатності ця допомога повинна бути не меншою від суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не меншим від п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.
Якщо нещасний випадок стався з вини потерпілого, що встановлено комісією по розслідуванню нещасного випадку, розмір одноразової допомоги може бути зменшено, але не більш як на 50 %. Власник також відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, догляд за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, надає інвалідам праці допомогу у вирішенні соціально-побутових питань.
За працівниками, які втратили працездатність через нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи. Працевлаштування таких осіб може здійснюватись державною службою зайнятості населення. Власник при цьому зобов'язаний відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб.
Крім матеріальної відповідальності законодавство передбачає відщкодування власником працівникові моральної шкоди, причому таке відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Моральною втратою потерпілого вважаються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок, бажань та ін.
Виплата сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування збитків та одноразової допомоги, здійснюється із фонду соціального страхування.
2. Принципи юридичної відповідальності
Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності і захисти порушених прав і свобод громадян і інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців. Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючи які держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якої реакція на правопорушення з'являється новим правопорушенням.
Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.
У числі основних принципів юридичної законності найчастіше називають наступні принципи.законності;
-обґрунтованості;
-справедливості;
-невідворотності юридичної відповідальності;
-презумпції невинності;
-права на захист особи, притягнутого до відповідальності;
-неприпустимості залучення до відповідальності за те саме правопорушення два і більш рази.
Принцип законності юридичної відповідальності означає, що діяльність державних органів і посадових осіб по застосуванню юридичної відповідальності ведеться в повній відповідності з вимогами діючого законодавства і не виходить за межі його вимог, змісту і мети.
Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об'єктивного зобов'язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь зроблених до набуття його законної сили. Додання зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.[1; с.345]
Відповідальність застосовується компетентним чи органом посадовою особою. При цьому всі кримінальні справи і значна частина адміністративних провин розглядаються тільки судами. Важливою гарантією захисту прав і воль людини є закріплений ст. 47 Конституції РФ принцип, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тім суді і тім судді, до підсудності яких воно віднесено законом. Чинне законодавство детальне регламентує питання компетенції судових органів, їх територіальної і персональної підсудності. І ці положення повинні неухильно дотримуватися. Конституція України також закріплює право обвинувачуваного на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів. Однак цим конституційним правом значна частина обвинувачуваних поки що скористатися не може через відсутність відповідного закону і названих судів у більшій частині України.
Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкції здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об'єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.
Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижчої межі. Однак більш суворіше покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.
Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об'єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що: