регистрация / вход

Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: “Конституційне право України” на тему: “Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України” План Вступ.

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

“Конституційне право України”

на тему:

“Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України”

План

Вступ.

1. Конституція – основний Закон держави.

1.1. Поняття і основні властивості Конституції України.

1.2. Форма та структура Конституції України.

2. Правова охорона Конституції України.

2.1. Поняття та необхідність здійснення правової охорони Конституції України.

2.2. Форми здійснення правової охорони Конституції України.

2.3. Суб’єкти правого захисту Конституції України.

3. Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України.

3.2. Функції та повноваження Конституційного Суду України.

3.3. Форми і види звернень до Конституційного Суду України.

4. Порядок здійснення провадження справ у Конституційному Суді України.

Висновок

Додатки

Список використаної літератури


зміст

Вступ.…………………………………………………………………………………………………………………………………..… 5

1. Конституція – основний Закон держави. …………………………………………………………………. 6

1.1. Поняття і основні властивості Конституції України.………………………………….. 7

1.2. Форма та структура Конституції України. ………………………………........................... 9

2. Правова охорона Конституції України.……………………………………............................................. 13

2.1. Поняття та необхідність здійснення правової охорони

Конституції України.……………………………………………………..................................................... …. 13

2.2. Форми здійснення правової охорони Конституції України.………………… 13

2.3. Суб’єкти правого захисту Конституції України.…………………………………….. 16

3. Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції

в Україні. ………………………………...………………………………...………………………………...……………………... 19

3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України.………..… 22

3.2. Функції та повноваження Конституційного Суду України. ………………… 27

3.3. Форми і види звернень до Конституційного Суду України. …………..…... 29

4. Порядок здійснення провадження справ у Конституційному Суді

України. ………………………………...………….…………………...………………………………...…………………………… 32

Висновок. ………………………………...………………………………...………………….…………...…………………………37

Додатки. ………………………………...………………………………...………………………...………………………… 39, 40

Список використаної літератури. ………………………………...………………………………...…………. 41


Список використаних абревіатур

РСР – Радянська Соціалістична Республіка.

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік.

АРК – Автономна Республіки Крим.

ВРУ – Верховна Рада України.

КСУ – Конституційний Суд України.

КМУ – Кабінет Міністрів України.

ПУ – Президент України.

КУ – Конституція України.

ЗУ – Закон (Закони) України.

ФРН – Федеративна Республіка Німеччина.

КС – Конституційний Суд.

МДА – Місцева державна адміністрація.

Ст. – стаття.


Вступ

Моя курсова робота має назву “Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України”.

Робота складається з:

- вступу;

- основної частини;

- висновку;

- додатків;

- списку використаної літератури.

У даній курсовій роботі я намагатимусь розкрити суть правової охорони КУ та статус Конституційного Суду України, зв’язок між цими двома поняттями.

Отже, правова охорона КУ, тобто захист Конституції, полягає в наступному: в жорсткій процедурі внесення змін до КУ; у чіткому визначенні тільки єдиного органу, що може вностити до неї зміни у правовому порядку; визначення змістом самої КУ органів, які забезпечують виконання Основного Закону (наприклад: місцеві державні адміністрації), що найголовніше Конституція визначає одну особу, гаранта її додержання. Цією особою згідно п.2. ст. 102 КУ є глава держави – ПУ.

Стосовно Конституційного Суду України, то він визначається єдиним органом конституційної юрисдикції України.

Існує точка зору, що КСУ є єдиним органом, що здійснює правову охорону КУ. В цьому і полягає зв’язок між цими двома поняттями. Однак ця точка зору ще не знайшла свого письмового закріплення. Проте законодавство постійно удосконалюється. Отже даних змін слід сподіватись у майбутньому.

Для написання роботи були використані такі джерела: КУ, ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 року , спеціалізовані підручники з конституційного права. Конституційне право В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького, тощо.


1.Конституція України - основний закон держави

До останнього часу вважалося, що термін “конституція” походить від латинського слова “constitutio”, що в перекладі означає установа, установлення, устрій.

Проте походження самого терміну “constitutio” ще точно не встановлено, тому існує думка, що він бере початок із звороту “ remrepublikymconstituire” , яким починалися акти римських імператорів. У середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо).

В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали незалежну організацію державної влади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.[1]

Крім терміну “конституція” для означення того самого інституту на початкових етапах його становлення застосовувалося й найменування “lesfundamentales” – “Основний Закон”.

Отже, Конституція – це основний закон держави, який регулює суспільні відносини у відповідності із волею і інтересами пануючого класу, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства та держави.


1.1. Поняття і основні властивості Конституції України.

Конституція (Основний Закон держави або система правових актів) – це нормативно правовий акт, що має юридичні властивості, за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, закріплюють права і свободи людини і громадянина, основи громадянського суспільства, які охороняються державою, утверджують основні засади устрою суспільства і держави, визначають суб’єктів влади та механізм її організації й здійснення.[2]

В науці конституційного права при визначенні поняття «конституції», слід враховувати два підходи: західної (європейської) концепції і марксистсько-ленінської.

Західна (європейська) концепція характерна тим, що представники різних філософсько-правових шкіл неоднозначно ставляться до змісту конституції. Так, представники природної школи права під конституцією розуміють суспільний договір, який виражає волю народу.

Нормативіська школа права вважає конституцію вираженням вищої правової норми. Інституціоналісти вважають, що конституція – це статут не лише держави, а й нації.

Зміст Конституції – це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином. [3]

Розрізняють 2 види змісту Основного Закону:

- суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання;

- правовий, за основу беруться норми, з яких складається конституція (норми, інститут).

Зміст Конституції виявляється в її формі і являє собою спосіб організації матеріалу, який у ній міститься.

Незважаючи на те, що конституційні норми відображають політику держави, Конституція, перш за все, є правовим актом. Тому важливо визначити її місце і роль в системі національного права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дути відповідь висвітлення юридичних властивостей Конституції як юридичного нормативного правового акта.

Отже, як і все, що є у цьому світі має свої властивості. Конституція теж має такі юридичні властивості.

Однак ці властивості особливі, бо саме вони визначають КУ Основним Законом держави, що виражає у своєму змісті всі сфери суспільного та державного життя.

Насамперед, слід відзначити, що КУ є елементом системи нормативно-правових актів. Її не можна винести за межі чинного права, оскільки вона є його складовою і в той же час – специфічним законодавчим актом.

КУ – це особливий нормативно-правовий акт – Основний Закон Української держави.

За радянського періоду в юридичній науці внаслідок розширення меж правого регулювання за рахунок тільки “державної сфери” був зроблений висновок, що Конституція – це Основний Закон не тільки держави, а й суспільства. Справді Конституція звернута і до суспільства.

КУ – це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою, людиною і громадянином.

Норми КУ сприяють погодженню всього правового розвитку країни, систематизації права. КУ, з одного боку, є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у країні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а з другого – вона є основною для вдосконалення права у майбутньому.

Говорячи про найвищу юридичну силу КУ, в Основному Законі, зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і у відповідності до КУ.

КУ – це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвердження, як правило, у повному обсязі без жодних обмежень, але положення КУ реалізується далеко неоднаково.

Дія ряду статей КУ ефективна тільки у єдиному комплексі з іншими нормами, що закріплені в звичайних законах. Ось чому в самій Конституції передбачено закони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція є базою діючого законодавства. Тому саме вона стимулює подальший розвиток та оновлення законодавства, приведення його у відповідність з КУ.

КУ є юридичним виразом обмеження державної влади, оскільки саме вона визначає межі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.[4]

Властивістю КУ є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни, завдяки чому забезпечується правова охорона самої Конституції.

1.2. Форма і структура Конституції України.

Форми КУ – це спосіб вираження і організація конституційних норм та інститутів.

Для визначення форми КУ слід визначитись із тим, які ж бувають Конституції.

Традиційно за формою конституційна доктрина поділяла конституції на писані і неписані.

Писаними є Конституції: України, Франції, ФРН.

Неписані – конституції Великої Британії, Нової Зеландії, Ізраїля.

Проте в сучасний період така класифікація не використовується, всі основні закони - писані.

Сучасна наука конституційного права використовує термін “конституція” у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.

Отже, юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.

Залежно від способу викладення цих норм, юридичні конституції можуть мати формальний або матеріальний характер.

Формальна конституція становить закон (або кілька законів). Це наприклад, конституцію Швеції складають три акти – “Акт про престолонаслідування” (1810 р.), “Форма праління” (1974 р.) та “Акт про свободу друку” (1974 р.).

Матеріальна конституція являє собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють їх взаємовідносини з державною владою. Акти, які складають зміст матеріальної конституції, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

Фактична та соціальна конституція – ці терміни застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони визначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини.

Існує ще й формально-юридичне значення Конституції, яке полягає у наступному: Основний Закон держави, приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

Крім всіх цих зазначених форм конституції розрізняють кодифіковані та некодифіковані (неконсолідовані конституції). Кодифікована – це конституція, що складається з багатьох актів, які в сукупності складають її зміст.

Некодифіковані (неконсолідовані)[5] складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, тому потрібно чітко орієнтуватися, які закони є основні, а які – неосновні.

Підбиваючи підсумок усім цим визначенням, слід сказати, що КУ є насамперед писаною, юридичною формальною і кодифікованою.

Структура КУ має сталий вигляд і включає низку елементів: преамбулу основну частину, заключну частину (прикінцеві положення) та перехідні положення.

Преамбула, її значення досить важливе для подальшого тлумачення усіх положень Конституції і прийняття на її основі закону.

Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті.

Прикінцеві положення визначають момент набуття чинності КУ введення в дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового закону.

Норми розділу “Прикінцеві положення” регулюють порядок реалізації нової Конституції. Відповідно до ст. 160 КУ набула чинності в день її прийняття ВРУ – 21 червня 1996 р. на п’ятій сесії[6]

Моментом набуття чинності КУ є час оголошення результатів голосування за проект КУ в цілому на пленарному засіданні ВРУ.

Перехідні положення. У них закріплено порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних та призначених посадовців до набуття чинності новим.

Діюча КУ складається з преамбули, 15 розділів, які об’єднують 161 статті, і 14 Перехідних положень та 2 статті Прикінцевих.

Преамбула

Розділ І. Загальні засади.

Розділ ІІ. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина.

Розділ ІІІ. Вибори. Референдум.

Розділ ІV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VІ. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

Розділ VІІ. Прокуратура.

Розділ VІІІ. Правосуддя.

Розділ ІХ. Територіальний устрій України.

Розділ Х.Автономна Республіка Крим.

Розділ ХІ. Місцеве самоврядування.

Розділ ХІІ. Конституційний Суд України.

Розділ ХІІІ. Внесення змін до КУ.

Розділ ХІV. Прикінцеві положення.

Ось такий вигляд має КУ – Основний Закон нашої держави.

Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільство та державний лад України. Проте, все ж таки переважна більшість принципів та норм Конституції, спрямована на закріплення саме державного ладу України, що ще раз і ще раз доводить: взагалі будь-яка конституція (в тому числі КУ) насамперед характеризує державу, сутність, спрямування її діяльності та діяльності її органів, організацію державного апарату. Ось чому КУ є такою необхідною для кожного істинного українця.


2.Правова охорона КУ.

2.1. Поняття та необхідність здійснення правової охорони Конституції України.

Правова охорона КУ – неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції – необхідний атрибут (ознака) правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

У наш час, коли буквально все піддається змінам, не завжди законним, правовим; актуальною проблемою стала потреба у здійснені правової охорони Основного Закону нашої держави.

Важливо знати, які існують форми здійснення правової охорони КУ.

Все це детальніше висвітлено у наступних питаннях роботи.

2.2. Форми здійснення правової охорони Конституції України.

Правова охорона здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Основна відмінність між ними – в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовуючи чи призупиняючи незаконні акти.[7]

Основне призначення органів конституційного нагляду – повідомити про неконституційність прийнятого правового акту.

Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон “Про зміни і доповнення Конституції Української РСР” від 24 жовтня 1990 року передбачив створення конституційного нагляду.

В останні роки існування Радянського Союзу робились спроби вирішити цю проблему шляхом створення особливого органу, який би здійснював охорону Конституції СРСР – Комітету конституційного нагляду СРСР, який поєднував функції конституційного контролю і конституційного нагляду. Цей комітет був запроваджений у грудні 1988 року, реально сформований у квітні 1990 року і припинив свою діяльність у грудні 1991 року.

Світова практика знає кілька варіантів організації конституційного контролю. В одних випадках цю роль виконують спеціальні конституційні суди (Німеччина, Італія), в інших – загальні суди, особливо верховні (США, Японія). Який із варіантів найкращий – важко визначитись, це залежить від умов життєдіяльності конкретної країни. Зарубіжна теорія і практика надає перевагу судовим органам конституційного контролю, тобто конституційній юстиції і конституційній юрисдикції. Це цілком узгоджується з ідеєю поділу влад, з ідеєю панування права, що виключає або зменшує не тільки політичний, а й парламентський вплив на конституційну юстицію.

Але проблема цим не вирішується, бо йдеться про творення права органами конституційної юстиції.

Деякі вчені вважають, що суперечка про конституційність того чи іншого закону або нормативно-правового акта є винятково юридичною, а отже повинна розглядатись органом, який має достатньо повноважень для цього; право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність законодавчої влади випливає з принципу поділу влад; незалежність і неупередженість характерні для представників судової влади в силу їх специфіки. Вони звільняють закони чи інші нормативно-правові акти від впливу будь-яких політичних сил і є гарантією того, що рішення по справі дійсно базуватимуться на правовій основі. Правила судочинства, передбачають винесення мотивованого рішення, забезпечують повний та всебічний розгляд справи про конституційність заперечуваного закону чи іншого нормативно-правового акта.

Оцінкою правових актів займається тільки Конституційний Суд України, при поданнях або зверненнях до нього. Цей суд зобов’язаний видавати юридичні обов’язкові акти для їхнього виконання на всій території України. Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю; додаток [1]:

· попередній – тобто, коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив у законну силу;

· наступний контроль – коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути:

-обов’язковим;

-факультативним.

За формою виділяють:

-Абстрактний контроль – питання про відповідність певного акта Конституції розглядаються поза конкретними обставинами застосування даного акта. В цьому випадку орган конституційного контролю підтверджує конституційність акту або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути і попереднім, і наступним.

-Конкретний контроль – може бути тільки наступним, бо пов’язаний він з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акту.

В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акту, оспорює таке рішення, підтвердивши це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд не відповідає Конституції. Зазвичай такий контроль здійснюється при розгляді справи у суді.

Суть Конституційної юстиції – в перевірці законів і інших нормативно-правових актів на відповідність їх Конституції України, спеціальними або загальними судами, що наділені повноваженнями скасовувати чи призупиняти неконституційні положення цих актів, - обов’язковий атрибут правової держави, на шлях розбудови якої стала Україна.

2.3. Суб’єктами правового захисту Конституції України є:

- сама Конституція, в якій передбачено жорстку процедуру внесення змін до неї. Прикладом такої процедури є розділ ХІІІ КУ, де йдеться про те, що законопроект про внесення змін до Основного Закону може бути поданий до ВРУ ПУ або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Такий законопроект схвалюється більшістю від конституційного складу ВРУ, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу ВРУ на наступній черговій сесії. Крім вище зазначених дій, даний законопроект може, відповідно до ст. 156 КУ, затверджуватися всеукраїнським референдумом.

КУ не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України.

КУ не може змінюватися в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ і закон не був прийнятий може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

ВРУ за час своєї діяльності не може змінювати двічі одні і ті ж положення КУ.

Законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку Конституційного Суду України, щодо відповідності вищезазначеним вимогам КУ цього законопроекту.

- Глава держави – Президент України, котрий згідно п.2. ст. 102 КУ є гарантом її додержання.

- ВРУ – єдиний законодавчий орган державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції (ч.1. ст 85 КУ).

- Центральні і місцеві органи виконавчої влади: наприклад, згідно ст.119 КУ місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання КУ і ЗУ, актів ПУ, КМУ, інших органів виконавчої влади.

- Правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура.

Згідно ст. 2 ЗУ “Про судоустрій України” суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, що гарантовані КУ і законами[8] .

Прокуратура в особі своїх представників – прокурорів здійснює прокурорський нагляд за додержанням законів. Тобто діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, КУ, зміцнення правопорядку.

Відповідно до статті 4 ЗУ “Про прокуратуру” завдання останнього визначають її роль у здійсненні правової охорони КУ, а саме:

- прокуратура захищає від неправомірних посягань закріплені КУ – незалежність республіки, суспільного та державного ладу, прав національних груп і територіальних утворень;

- захищає гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.[9]

Досить важливу роль серед суб’єктів правого захисту КУ відіграє адвокатура – добровільне професійне громадське об’єднання, яке покликане згідно з КУ сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Це положення закріплене в статі 1 ЗУ “Про адвокатуру”.[10]

КСУ, який згідно своїх повноважень вирішує питання про відповідність Конституції, законів і інших правових актів ВРУ, актів ПУ, КМУ, ВР АРК та офіційне тлумачення Конституції і законів України (п. 1, п.4. ст. 13 Закону України “Про Конституційний Суд України”) і (ст. 150 КУ).[11]


3. Конституційній Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

Це визначено в ст. 147 КУ та ст. 1 ЗУ “Про Конституційний Суд України.”[12] та у ст. 3 п. 2. ЗУ “Про судоустрій”.[13]

Згідно з КУ (ст. 127) судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. Завданням КСУ є гарантування верховенства КУ як Основного Закону держави на всій території України.

Інститут конституційного правосуддя існує у переважній більшості сучасних країн. Це пов’язане з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис, якої є верховенство права і його головного джерела – конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий конституційний контроль.

Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя: американську і європейську.

При американській системі, конституційність законів і інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Така система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішувати питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює тільки Верховний Суд. Основна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя виділено із загального правосуддя.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Це ж стосується і України, адже як уже зазначалось КУ визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що КСУ разом із судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу.

В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору стосовно правової природи КСУ. Зокрема КСУ розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, тому останніми роками у світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що має існувати і четверта влада – контрольна.

У багатьох країнах контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудсмени). Інститути контрольної влади посідають самостійне місце, і організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Ограни контрольної влади не встановлюють загальних правих поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються державним управлінням, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових, та ін. справ, що становить сферу діяльності судової влади.

Органи контролю, і зокрема КСУ, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ й не мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств і установ. Звичайно вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які й застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у тому числі КСУ, зазвичай, ніяких покарань призначати не можуть.

КСУ посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це підвереджується наступним:

- незважаючи на те, що про КСУ йдеться у розділі VІІ КУ, від не є складовою, а ні загальних, а ні спеціалізованих апеляційних судів;

- правовий статус КСУ визначено в окремому розділі ХІІ “Конституційний Суд України”, цим і підкреслюється значення КСУ як спеціального органу конституції юрисдикції.

- система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від КСУ тим, що: КСУ не має власної системи; порядок призначення судів загальної і спеціальної юрисдикції дуже відрізняється від порядку формування КСУ; вимоги, що пред’являються до судів КСУ відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціальної юрисдикції, на діяльність КСУ не поширюються норми процесуальних кодексів України; КСУ має власну, притаманну лише йому процедуру розгляду питань своєї компетенції, КСУ приймає специфічні і властиві тільки йому акти; до суддів цього Суду пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню; судді КСУ призначаються на суворо визначений строк і вони не входять до складу Вищої ради юстиції.

Отже, Конституційно-правовий статус КСУ визначається у розділі ХІІ КУ і ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 КУ визначає сутність КСУ і його призначення, яким є:

- вирішення питань про відповідність законів і ін. правових актів КУ;

- офіційне тлумачення КУ і ЗУ Конституційним Судом України.

Згідно п.2. ст. 3У “Про КСУ” такий Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.[14]

Принципами на яких ґрунтується діяльність КСУ є:

- принцип верховенства права;

- принцип незалежності;

- принцип колегіальності;

- принцип рівноправності суддів;

- принцип гласності;

- принцип повноти і всебічності розгляду справ;

- принцип обґрунтованості прийнятих КСУ рішень.

3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України.

В склад КСУ входять постійні і тимчасові комісії.

Постійні комісії КСУ утворюються з числа суддів КСУ, вони є допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності.

Очолюють постійні комісії Голови постійних комісій, що призначаються Головою КСУ на строк своїх повноважень.

Тимчасові комісії КСУ утворює на своїх пленарних засіданнях для додаткового дослідження питань, що пов’язані з конституційним правосуддям у справі; у них беруть участь фахівці з відповідних галузей права.

КСУ для збереження матеріалів своєї діяльності утворює Архів КСУ та Бібліотеку КСУ – для забезпечення КСУ нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою.

Очолює КСУ Голова КСУ, який має двох заступників.

КСУ має свій друкований орган, яким є “Вісник КСУ”. Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності КСУ здійснює Секретаріат КСУ на чолі з його керівником, який призначається КСУ за поданням Голови КСУ з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді.

Керівник Секретаріату КСУ не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Керівник та інші посадові особи КСУ є державними службовцями.

КСУ складається з вісімнадцяти суддів (ст. 14 КУ) та (ст. 5 ЗУ “Про КСУ). Чисельність спеціалізованих органів конституційного правосуддя, як правило, визначається конституціями. Це має важливе політичне значення, бо при зміні політичного курсу це досить утруднює можливість відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати кількість членів КС, оскільки для цього потрібно спершу внести зміни до Конституції.

Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді КСУ не можуть належати до політичних партій і профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім планової, викладацької та творчої.

Суддя КСУ призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

КУ (ст. 148) визначає такий порядок формування КСУ: ПУ, ВРУ та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ.

Порядок призначення суддів КСУ Президентом України - ст. 6 ЗУ “По КСУ”.

Президент України проводить консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром юстиції України, щодо кандидатур на посади суддів КСУ.

Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано указ ПУ, що скріплюється підписами ПУ, Прем’єр-Міністра України та Міністра юстиції України.

У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався ПУ, ПУ у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Порядок призначення суддів КСУ ВРУ - ст. 7 ЗУ “Про КСУ”.

ВРУ призначає суддів КСУ таємним голосування шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів КСУ вносить Голова ВРУ, а також може вносити не менш як ¼ народних депутатів України від конституційного складу ВРУ.

При цьому депутат має право поставити пропозицію про висунення лише одної кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються.

Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, тобто більше половини голосів депутатів від конституційного складу ВРУ. У випадку, коли кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів - проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався ВРУ, остання у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Головою ВРУ підписуються постанови ВРУ про призначення суддів КСУ.

Порядок призначення суддів КСУ з’їздом суддів України - ст. 8, ЗУ “Про КСУ”.

З’їзд суддів України за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду визначає кандидатури на посади суддів КСУ для включення їх у бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді КСУ вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посаду суддів КСУ, призначеними вважаються кандидати, які за умов таємного голосування, набрали більшу кількість голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі призначення повноважень судді КСУ, який призначався на посаду з’їздом суддів України, останній у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Рішення з’їзду суддів України про призначення суддів КСУ підписує головуючий і секретар з’їзду суддів.

Суддя КСУ вступає на посаду з дня складання присяги судді КСУ на засіданні ВРУ, яке проводиться за участю ПУ, Прем’єр-Міністра України, Голови Верховного Суду не пізніше як через місяць після призначення суддею КСУ.

Зміст присяги наведено у додатку [2].

Голова КСУ обирається на спеціальному пленарному засіданні КС зі складу суддів КСУ лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів будь-яким числом кандидатур, що запропоновані суддями КСУ.

Обраний Головою КСУ вважається кандидат за якого проголосувало більше половини складу суддів КСУ.

Два заступники Голови КСУ обираються за пропозицією останнього КСУ тільки на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Судді КСУ при здійсненні своїх повноважень, а саме:

- здійснення попередньої підготовки питань для їх розгляду Колегією суддів КСУ, чи безпосередньо КСУ;

- приймання участі у розгляді справ;

- вони також мають право витребувати від ВРУ, ПУ, Прем’єр-Міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду колегією суддів КСУ, чи безпосередньо КСУ.

- судді КСУ мають право публічно висловлювати свою думку, з питань що стосуються провадження у КСУ лише щодо тих справ, у яких КСУ прийнято рішення чи дано висновок;

Є незалежними і підкоряються тільки КУ та керуються ЗУ “Про КСУ”, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, які є предметом розгляду КСУ.

Кожний суддя має наукового консультанта і помічника, які виконують доручення судді КСУ зі справ конституційного провадження. Науковий консультант і помічник судді КСУ є державним службовцем.

Судді КСУ, виконуючи свою діяльність на посаді судді КСУ, отримують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення.

Особа судді КСУ є недоторканою. Суддя КСУ не може бути затриманий чи заарештований без згоди на це ВРУ до винесення обвинувального вироку суду.

Що стосується відповідальності, то судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у КС та у його колегіях, крім відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийняття рішень, дачі висновків КСУ.

Повноваження судді КСУ припиняються у разі:

1. закінчення строку повноваження;

2. досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

3. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4. порушення суддею вимог ЗУ “Про КСУ” про заборону політичної діяльності та виконання іншої оплачуваної роботи;

5. порушення суддею присяги;

6. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7. припинення його громадянства;

8. визнання його безвісно відсутнім, або оголошення померлим;

9. подання суддею заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням;

10. у разі смерті судді.

Рішення про припинення повноважень судді КСУ у випадках, передбачених пунктами 1-3, 6-9, приймається на засіданні КСУ, а у випадках, передбачених пунктами 4,5 – ВРУ.


3.2.Функції та повноваження КСУ.

Основним функціями КСУ є: вирішенням питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і офіційне тлумачення КУ та ЗУ.

Визначенню повноважень КСУ присвячені статі 150, 151 КУ та стаття 13 ЗУ “Про КСУ”

Отже до повноважень КСУ належить прийняття рішень та дача висновків у справах щодо:

1) конституційності законів і інших правових актів ВРУ, актів ПУ; актів Кабінету Міністрів України, правових актів ВР АРК;

2) відповідності КУ чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 КУ.

4) Офіційного тлумачення КУ і Законів України.

До повноважень КСУ не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, також інші питання що віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

З питань своїх повноважень КСУ приймає рішення й дає висновки. Рішення КСУ приймає за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів Кабінету Міністрів, правових актів ВР АРК.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС рішення про їх некомпетентність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку. (стаття 152 КУ).

Підставами для прийняття КС рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в її окремих частинах є їхня невідповідність КУ, порушення встановленої КУ процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Висновки КС дає у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голосуванням шляхом опитування суддів КСУ. Судді КС не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями КС, які голосували за їх прийняття не пізніше семи днів після прийняття рішення. Висновки офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання (стаття 67 Закону України “Про КСУ”)[15] .

Окрема думка судді КС, який підписав рішення або висновок, викладається ним у письмовій формі та додається до рішення чи висновку КСУ. Все це разом публікується у “Віснику КСУ” та в інших офіційних виданнях України.

При виявленні нових обставин по справі, що не були предметом розгляду і прийняття рішення або дачі висновку у справі, КСУ може відкрити нове провадження у справі. Рішення і висновки КСУ рівною мірою є обов’язкові для виконання. У разі необхідності КСУ може визначити у своєму рішенні, висновках, порядок і строки їх реалізації, та покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку, невиконання рішення та недодержання висновків КСУ тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що КСУ надано досить широкі повноваження, які стосуються захисту загальних засад конституційного ладу, основних прав і свобод людини й громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії норм КУ на всій території країни.

3.3. Форми і види звернень до КСУ

Формами звернення до КС є конституційне подання і конституційне звернення.

Отже, конституційне подання – це письмове клопотання до КСУ про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення неконституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення КУ та Законів України.[16] Конституційним поданням є також звернення ВРУ про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні вказуються:

1) повне найменування органу, які направляють конституційне подання згідно з правом наданим КУ та ЗУ “Про КСУ”;

2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

4) правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік матеріалів та документів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб’єктами права на конституційні подання з питань прийняття рішень КСУ стосовно відповідності КУ, законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів КМУ, правових актів ВР АРК, є ПУ, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, уповноважений ВРУ з прав людини, ВР АРК.

А суб’єктами права на конституційні подання з питань дачі висновків КСУ по справах щодо:

- відповідності КУ чинних міжнародних договорів України або тих, міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість є – ПУ, КМУ;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту – ВРУ;

- офіційного тлумачення Конституції та Законів України є – ПУ, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, уповноважений ВРУ з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, ВР АРК, органи місцевого самоврядування.

Наступною формою звернення до КСУ є конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення КУ та ЗУ метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, та прав юридичної особи.

У конституційному звернені зазначається:

1) прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса за якою особа проживає, або повна назва місця знаходження юридичної особи;

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

3) статті (окремі положення)КУ чи Закону України, тлумачення яких має бути дано КСУ;

4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положення КУ або ЗУ;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів та матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи і матеріали до нього подаються у трьох примірниках, які й у випадку із конституційним поданням.

Стаття 43 ЗУ “Про КСУ” визначає суб’єктів права на конституційне звернення з питань дачі висновків КСУ по справах офіційного тлумачення КУ і ЗУ.[17] Згідно з цією статтею суб’єктами є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання чи конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив до КСУ, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні КСУ, на основі чого КСУ виносить процесуальну ухвалу про припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, які відкликаються.


4.Порядок здійснення провадження справ у КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ УКРАЇНИ.

Як уже зазначалось, у складі КСУ утворюються колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.

Колегія суддів КС у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, що входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в КС або про відмову у такому провадженні. У разі прийняття Колегією суддів ухвали про відкриття провадження у справі в КС ця справа вноситься Головою КС на розгляд пленарного засідання КС. У випадку прийняття ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, секретар Колегії суддів направляє матеріали Голові КСУ для розгляду справи на засіданні КС.

У аналогічному порядку проводиться процедура прийняття процесуальної ухвали про відкриття провадження у справах за конституційним зверненням чи процедура відмови у відкритті такого провадження.

Формою діяльності КСУ є засідання, на яких КСУ розглядаються всі питання, що потребують вирішення КС, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях.

Засідання КС є повноважним, якщо на ньому присутні не менше одинадцяти суддів КСУ. Рішення КС приймаються на засіданнях КСУ, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали учать у засіданні.

Для забезпечення повноти розгляду справи Колегія суддів КС в процесі провадження у справі мають право витребувати від ВРУ, ПУ, Прем’єр-Міністра, Генерального прокурора, суддів, місцевих органів державної влади, органів вдали АРК, посадових осіб, підприємств, організацій, політичних партій, об’єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, що стосуються справи. Крім того КС має право викликати посадових осіб, експертів, свідків, громадян, участь яких повинна забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи.

Розгляд справи на пленарному засіданні чи на засіданні КСУ може бути підставою відкладення розгляду справи, якщо учасник конституційного провадження відсутній з поважних причин.

У разі повторної неявки з поважної причини учасника конституційного провадження КС може прийняти рішення про розгляд справи за його відсутності. У разі неявки без поважної причини КС приймає рішення за відсутності учасника.

ЗУ “Про КСУ” регулює першим порядок проводження у справах щодо конституційності законів та ін. правових актів ВРУ, ПУ, Кабміну, правових актів ВР АРК.

Суб’єкти права на конституційне подання з цих питань направляють до КСУ конституційні подання, в яких викладаються аргументи і стверджується неконституційність відповідних актів, визначають до 3 представників для участі у розгляді справи. КСУ обов’язково до участі в провадженні у справі залучає представників органів влади, акти яких оспорюються щодо їх конституційності. Якщо ці акти чи їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають КУ, то вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття КСМ рішення про їх неконституційність.

КСУ розглядає провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України органів влади АРК та органів місцевого самоврядування.

Підставою для такого конституційного подання є наявність спору стосовно повноважень уже вказаних органів, якщо один із суб’єктів права на конституційне подання, що визначені у ст. 40 ЗУ “Про КСУ”, вважає, що правові акти, якими встановлено повноваження зазначених органів, не відповідають КУ.

По даному провадженню справи КСУ приймається рішення, в резолютивній частині якого Судом дається висновок щодо конституційності оспорюваного правового акту.

КС розглядає також справи щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в АРК. Конституційне подання з питань дачі висновків щодо конституційності зазначених актів може бути направлено до КС в строк не пізніше місяця від дня офіційного оголошення дати призначення, відміни чи відстрочення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в АРК.

Предметом розгляду КС при цьому поданні є питання щодо конституційності правових актів ВРУ, ПУ, правових актів ВР АРК про призначення виборів, всеукраїнського чи місцевого референдуму в АРК.

Якщо КСУ такі акти визнає неконституційними своїм рішенням, то у останньому зазначається про припинення діяльності всіх органів, які були створені для проведення цих виборів чи референдумів, про знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів і про припинення фінансування заходів щодо проведення виборів чи референдумів та повернення державі перерахованих, але не використаних коштів.

КС розглядаються також такі види справ, як провадження у справах щодо відповідності законів та інших, правових актів ВРУ, ПУ, Кабінету Міністрів України, ВР АРК конституційним принципом і нормам стосовно прав і свобод людини і громадянина. Підставами для порушення питання про відкриття провадження у даній справі є наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених законів, інших правових актів, виникання спірних питань щодо конституційності правових актів, які виявлені в процесі загального судочинства.

Провадження по такій справі зупиняється і відкривається конституційне провадження, а сама справа розглядається Судом невідкладно.

КС розглядає справи і дає висновки щодо конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість.

Питання щодо конституційності чинного міжнародного договору вносяться ПУ, КМУ для розгляду КСУ. Якщо КСУ дасть висновки про невідповідність міжнародного договору КУ, то він у цьому ж провадженні вирішує також питання щодо неконституційності цього договору чи його окремих частин.

Питання щодо конституційності тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР для надання згоди на їх обов’язковість, розглядаються КСУ за конституційним поданням ПУ, КМУ до прийняття ВРУ відповідного закону. При відкритті провадження у цих справах розгляд ВРУ питання щодо надання згоди та їх обов’язковість призупиняється.

Підставою для відкриття конституційного провадження у справі щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту є конституційне подання ВРУ з даного питання.

КСУ на підставі аналізу документів і матеріалів, поданих ВРУ дає відповідний висновок.

Практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні КУ, її положень і ЗУ підставою щодо офіційного тлумачення КУ.

Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України є наявність неоднозначного застосування положень КУ і ЗУ судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на таке звернення вважає, що це може спричинити або спричинило порушення його конституційних прав і свобод.

Тоді КСУ, приймаючи у даній справі рішення, у його резолютивній частині наводить офіційне тлумачення положення КУ та ЗУ, щодо яких й подавалося конституційне звернення чи конституційне подання.

Найважливішою з проблем у практичному плані є проблема виконання рішень КСУ, без вирішення якої не можна говорити не лише про гарантування КУ, а й про наявність судової влади як такої. Проте практика свідчить, що в деяких випадках інші гілки влади не вважають для себе обов’язковими рішення Суду, прийнятими в межах його компетенції. Прикладом цього є суміщення перебування депутатів на посадах голови ради та голови МДА або міського голови, народного депутата України.


Висновок.

Написавши курсову роботу на тему “Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України”, використавши та проаналізувавши необхідні літературу, я розкрила зміст питань роботи, пізнала багато цікавої та необхідної інформації.

Зокрема, про Основний Закон нашої держави – КУ, про її форму, властивості, структуру; визначилась із поняттям “правова охорона КУ”, із формами та суб’єктами такої охорони; поняттям Конституційного Суду України, його структурою, завданням, повноваженнями, сферою діяльності.

Завданням Конституційного Суду України є виконання ролі чинника стримувань і противаг між різними гілками влади, насамперед між законодавчою і виконавчою, унеможливлення протистояння між ними.

Функціям Конституційного Суду України цілком відповідає укорінена в свідомості народу формула "суд - розгляд спору". Проте якщо у цивільному і арбітражному судочинстві е позивач та відповідач, у кримінальному процесі - обвинувачений та обвинувач, то сторонами в конституційному судочинстві е заявник - орган чи особа, яка подала до Конституційного Суду України подання чи звернення, та орган чи посадова особа, що видали чи підписали правовий акт, конституційність якого оспорюється.

Наведене вище не дає підстав включати Конституційний Суд України до єдиної системи судової влади. Незважаючи на те, що йому притаманні деякі ознаки судів загальної юрисдикції, він має й специфічні відмінності.

Конституційний Суд України є спеціальним органом правосуддя і водночас органом державної влади нарівні з такими конституційними органами, як Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

І ще б хотілося відзначити один практичний момент - виходячи з обов'язковості рішень Суду представницькими, виконавчими та судовими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, громадянами та їх об'єднаннями, а також можливості перегляду актів, рішень, що ґрунтуються на положеннях законів та інших правових актів, які визнані неконституційними, або на неправильній інтерпретації відповідними органами чи посадовими особами своєї компетенції тощо, яка не відповідає офіційному тлумаченню Конституційного Суду України, є нагальна проблема у виданні збірника рішень та ухвал Суду.

Взагалі питання, які стосуються Конституційного Суду України ще далеко не вичерпані і потребують свого розгляду, але вони мають стати предметом уваги не лише Конституційного Суду України, а й вчених-правознавців.


Додаток 1

Види та форми конституційного контролю



Додаток 2

Присяга

судді Конституційного Суду України

“Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина”.


Список використаної літератури.

1. Конституція України, 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України 1996 р. № 30.

2. Закон України “Про прокуратуру” від 5 лютого 1991 р. / Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003р.

3. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1999 р. / Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003р.

4. Закон України “Про прокуратуру” від 5 лютого 1991 р. / Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003р.

5. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р./ Організація судочинства в Україні, Київ, 2002р.

6. Погорілко В.Ф. Конституційне право України, Київ, Наукова думка, 2002 р., с. 126-131, 555-573.

7. Федоров М.П. Історія держави і права зарубіжних країн, Київ, 1998 р., с. 211-213.

8. Фрицький О.Ф. Конституційне право України, Київ, Юрінком Інтер, 2002 р., с. 79-83; 470-484.

9. Чиркин В.Е. Конституционное право. Россия, Зеркало, 1998 г., с.29.


[1] Федоров М. П: Історія держави і права зарубіжних країн, Київ, 1998, с. 221.

[2] Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Київ, Юрінком інтер 2002 р., с. 75-76.

[3] Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Київ, Юрінком інтер 2002 р., с. 73.

[4] Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Київ, Юрінком інтер 2002 р., с. 81.

[5] Чирким В.І. Конституционное право. Россия, Зеркало, 1998, с. 29.

[6] КУ з 1996 р., Прийнята на п’ятій сесії ВРУ, 22 червня 1996 р.// Відомості ВРУ, 1996 р., № 30, с. 74

[7] Погорілко В.Ф.: Конституційне право України, Київ, Наукова думка, 2002, с. 127.

[8] ЗУ “Про судовий устрій в Україні” від 7 лютого 2002 р. // Основні чинні кодекси та закони України, Київ, Махаон 2003 р. с. 810.

[9] ЗУ “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003р. с. 727.

[10] ЗУ “Про адвокатуру” від 19 грудня 1999 р. // Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003 р. с.735.

[11] КУ, 1996 “Прийнята на 5 сесії ВРУК 28 червня 1996 р. /Відомості ВРУ, 1996 р., с74.

[12] Закон України “Про КСУ від 16 жовтня 1996 р.// Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003 р. с. 833.

[13] Закон України “Про судоустрій від 7 лютого 1996 р.// Організація судочинства в Україні, Київ, Махаон, 2003 р. с. 833.

[14] Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., //Основні чинні кодекси і Закони України, Київ, Махаон, 2003 р., с.833.

[15] Закон України “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р. //Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003 р., с. 839.

[16] Фрицький О.Ф. Конституційне право України, Київ, Юрінком Інтер 2002 р., с. 478.

[17] Закон України “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р.// Основні чинні кодекси та Закони України, Київ, Махаон, 2003 р., с. 837.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему