За походженням і призначенням сюзеренітет мав подвійний характер:
а) слугувати «перехідною політичною формою при розпаді різноплемінної держави на складові частини»;
б) виступати як один із засобів «підкорення слабких держав сильними».
На відміну від «сюзеренітету» який є даниною минулому «інкорпорацію» можна розглядати і як явище сьогодення. Показовим прикладом у цьому відношенні може слугувати «возз’єднання» за формою, а поглинання по суті в 90-і роки Німецької Демократичної Республіки, Федеративною Республікою Німеччини.
Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин.
Форма державного устрою знаходить свій вияв в особливостях політико-територіальної організації держави та її адміністративно- територіального устрою.
Федерація – це держава, територія якої складається з території її членів – суб’єктів (штати – Австралія, Бразилія, Індія, Венесуела, Мексика, Нігерія, США; проавінції – Аргентина, Канада, Пакистан; землі – Австрія, ФРН; республіки – Росія, Югославія; кантони – Швейцарія тощо).
Вітчизняні дослідники зазначали, що дев'ята частина держав світу - 21 держава є федераціями. Серед федеративних держав є високо розвинуті країни (США) і малі індустріальні країни (Бельгія, що стала федерацією згідно з конституційними поправками 1993 p.), великі держави (Бразилія) і невеликі держави (нова Союзна республіка Югославія), різні країни, що були колоніями в минулому (Індія, де проживає близько мільярда населення та мала Ісламська Федеративна Республіка Коморських Островів), країни зі значною питомою вагою патріархальних порядків (Танзанія в Африці, Папуа - Нова Гвінея в Океанії). Вони різні за характером соціальної напруги, пов'язаної, зокрема, з недосконалістю федеративної структури (наприклад, у Канаді), з точки зору державних, правових характеристик, структурність яких утворює певну модель федералізму як особливої форми державного устрою.
Кожна з моделей має як позитивні, так і негативні сторони, і це є об'єктивним. На відносно широку розповсюдженість ітеративної форми держави вказують і зарубіжні автори, підкреслюючи, що федералізм розповсюдився по території п'яти континентів», охоплюючи, наприклад, такі країни, як країни Північної і Південної Америки; Канаду як «найбільш децентралізовану федерацію», Німеччину в Європі; Північну Африку, як єдину на Африканському континенті та ін.
Складність, важливість і відносно широка розповсюдженість федерації як форми державного устрою викликає постійний інтерес в усьому світі. Не випадково тому, що питанням федерації у спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі приділяється дедалі більше уваги. Про це свідчить ряд видань, присвячених різним аспектам, даної проблематики.
Коло питань, присвячених федералізму, досить широке і різнобічне. Це, зо¬рема, питання сутності, змісту і призначення федералізму, його функцій, місця і ролі в житті суспільства і держави. Це питання, що стосується характеру . взаємовідносин центра і суб'єктів федерації, діяльності судових органів в умовах федералізму, активності політичних партій, різних громадських організацій і ЗМІ. Важливими є питання, присвячені самій проблемі федералізму, встановленню основних форм його прояву, виявленню загальних і специфічних рис, його ролі і призначенню.
Досить часто вчені дискутують з приводу того, чи можна говорити про федералізм як такий, чи тільки про його окремі прояви: американський, російський, югославський тощо. Конкретної відповіді на це запитання не існує. Представники одного напряму загострюють увагу тільки на загальному положенні федералізму, інші - навпаки на «особливому» уявленні про федералізм в тій чи іншій країні. ,
Правильною, на наш погляд, є та точка зору, згідно з якою пропонується дослідження в рамках порівняльного аналізу правових систем Росії та США з обов'язковим розглядом загального поняття федералізму. Тобто слід використовувати загальне й особливе, що надасть можливість всебічного уявлення про певні категорії та поняття.
Крім того, досить важливо в методологічному плані розуміння того, що-порівняльний аналіз окремих сторін, аспектів розвитку окремих федерацій He-"; обхідно передбачає аналіз процесу їх виникнення і розвитку9.
При виникненні питання про визначення федерації можливо і необхідно вражати ті визначення цього поняття, що вже існують у сучасній правовій науці аналіз специфічних рис та ознак цієї категорії.
Деякі вчені вважають, що федерація - це єдина держава, що складається з декількох державних утворень, які об'єдналися для вирішення центральною владою загальних для всіх членів федерації завдань.
Також можна розглянути дефініцію, згідно з якою «федералізм - це така форма організації уряду, яка намагається примирити регіональне різноманіття з певним рівнем колективної єдності і роблять це таким чином, що регіональні уряди відіграють цілком конкретну роль»". Або визначення, згідно з яким федерація; розглядається як такий «устрій політичної системи держави, де суверенна воля і народу дістає своє втілення в конституційному чи договірному створенні єдиної держави, де гармонічно поєднуються інтереси всієї федеративної держави, її і суб'єктів і громадян цієї держави». -
Другий шлях вирішення питання про визначення поняття федерації за допомогою вирізнення й аналізу її специфічних ознак та рис є більш продуктивним. Насамперед тому, що він допомагає уникнути тієї плутанини, яка створюється вже тому, що є досить різноманітним саме тлумачення «федерація». Внаслідок цього деякі західні теоретики пропонують взагалі відмовитися від загальних визначень федерації і підходити до її ідентифікації за допомогою більш чітких і визначених критеріїв.
Визначення федерації шляхом вирізнення й аналізу її ознак і рис, певна річ, може мати і свої недоліки. Деякі з них полягають у тому, що при такому підході,
Що ж є типовим для федератизму як такого, що відрізняє його від інших форм державного устрою - від конфедерації і унітаризму? Насамперед те, що будь-яка федеративна система, незалежно від її специфічних рис та особливостей, виступає як єдина союзна держава, що складається з двох чи більше відносно самостійних держав і державних утворень, кожна з яких, як суб'єкт федерації, має власний адміністративно-територіальний поділ13.
Поряд з федеративними, має власні вищі органи державної й управління, судові, правоохоронні та інші органи. Має свою конституцію і чинне законодавство, може мати свої військові формування і громадянство.
Основоположними принципами утворення і функціонування федеративної системи слід вважати такі: а) вільний вияв волі об'єднання держав чи державних
Всі суб’єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені установчою владою – можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди залишається за федераціями.
Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.
Конфедерація часто розглядається як проміжків етап на шляху держав до утворення федерації. У наш час конфедерацією у формально-юридичному значенні вважається Швейцарія, хоча фактично вона являє собою федерацію. Ознаки конфедерації є і СНД. Як конфедерація іноді розглядається і Євросоюз.
У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі конфедерація як форма державного устрою не завжди сприймається однозначно. Традиційно дискусії виникають не тільки з приводу її ознак та відмінностей, а й здебільшого, з приводу її формально-юридичної природи і характеру. Одні правознавці сприймають конфедерацію виключно як форму державного устрою, інші - як міжнародно-правове об'єднання, як суб'єкт міжнародного права.
Порівнюючи конфедерацію з федерацією, ще на початку XX ст. Ф. Кістяківський намагався відповісти на запитання - чим відрізняється союзна держава (федерація) від союзу держав (конфедерації)?
Відповідаючи на нього, автор виходив з таких посилань19: по-перше, з того, що конфедерація заснована «на міжнародних зобов'язаннях об'єднаних держав, які випливають з договору», федерація - «на об'єктивному праві, встановленому шляхом загальної угоди, закону чи звичаю»; по-друге, держави, які входять до складу конфедерації, зберігають суверенітет, водночас як члени федерації втрачають суверенітет і підкоряються суверенній владі «складного цілого, яке вони утворюють»; по-третє, федерація є держава, «юридичне уособлення публічного права», тоді як конфедерація - суб'єкт права «лише в міжнародному житті, але не має публічних прав влади»20; по-четверте, за членами конфедерації визнається право виходу із союзу, тоді як у суб'єктів федерації таке право відсутнє. Члени федерації, пояснює автор, «не можуть актом своєї однорідної волі припинити свій зв'язок з цілим». Відокремлення їх розглядається юридичне як акт бунту чи повстання проти федеральної влади і може спричинити для них репресії, окрім тих, якими супроводжується війна»21.
Таких поглядів на конфедерацію як на виключно міжнародно-правове об'єднання притримувалися, крім Ф. Кістяківського, й деякі інші автори і це можна зрозуміти, враховуючи наявність у конфедерації як ознак союзної держави, так і рис союзу держав. Це слід взяти до уваги, оскільки конфедерація визначається як «об'єднання незалежних суверенних держав, утворене на основі договору чи пакту для досягнення визначених, специфічних цілей».