· існування меншини, що не визначає державну політику, і тому не несе за неї відповідальність, в функцію якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку та ін.;
· наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, вуличні демонстрації, мітинги і т.п.), за допомогою яких суверенні суб’єкти громадянського суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.
Реалізація названих передумов і робить політичний режим демократичним. Головне в політичному режимі – порядок і умови формування державної влади. Інакше кажучи, демократичний режим робить можливим послідовно – визначаючий зв’язок населення з партіями, партій через періодичні збори з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Вважається, що такий порядок – і в цьому ми бачимо головну перевагу демократичного політичного режиму – забезпечує систематичну зміну правителів мирним шляхом.
Політичний режим тоталітарного типу такої переваги не має. Для нього характерно насильницьке нав’язування населенню суспільних порядків, моделі яких розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається посередністю монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою. Ідеологічна та організаційна єдність досягається політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. В її руках знаходяться засоби масової інформації, друк. В методах управління переважає політичне й фізичне насилля, політичний і жандармський терор.
Такі властивості, здавалося б, виключають можливість ненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід Чехословаччини, Венгрії, Польщі і, можливо СРСР, тоталітарний політичний режим здатний до самозмінювання з поступовим і відносно мирним переходом до посттоталітарного, а потім, мабуть, і до демократичного. Такий перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чілі, які відмовились від фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку. Можна виділити також політичний режим авторитарного типу – проміжний між тоталітарним і демократичним, перехідний від одного до другого.
Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає “розмитість”, нечіткість багатьох його властивостей. В ньому можна спостерігати риси й тоталітаризму, і демократизму. Основна його особливість у тому, що державна влада не має тоталітарного характеру і не досягає повного контролю над усіма сферами економічного, політичного і культурного життя. В ньому немає єдиної державної обов’язкової для всіх ідеології, яка заміняється ідеологічними конструкціями типу теорії національного інтересу, ідеями патріотизму і т.п. Управління здійснюється не такими жорсткими, як при тоталітарному режимі, засобами.
Авторитарні політичні режими з’являються тоді, коли влада готова приступити до корінних реформ суспільного устрою і здійснювати “революцію зверху” (наприклад, перехід в Іспанії від фашистського ладу до демократичного, перебудова в СРСР в 1985 р. проходили в умовах авторитарних режимів).[9, 83-87]
Висновок
Категорія форми держави дає загальне уявлення про особливості організації державної влади, порядок утворення державних органів і специфіку їх відносин між собою і населенням, про особливості методів, прийомів, що використовуються державною владою у відносинах з суспільством і його різноманітними інститутами. Особливості організації влади історично мінливі і залежать від багатьох чинників. Таким чином, поняття «форма держави» відбиває єдність, універсальність модельного уявлення про різноманітні прояви загальнополітичної, структурної, територіальної сторін діяльності держави, про юридичну визначеність усіх аспектів організації державної влади.
Аналіз тривалого процесу існування держави дає можливість вирізнити три основних аспекти її організації: юридичне визначений порядок створення державних органів і їх відносини між собою і з населенням країни (форма державного правління); правове закріплення устрою державної влади, легітимність прийнятих у даній державі методів і прийомів здійснення влади, вибори стовуваних нею ресурсів (форма державного режиму), її територіальної організації (форма державного устрою).
Під час написання курсової роботи були висвітлені основні ознаки всіх форм держави.
Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утворення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади; способи легітимації державної влади та її підстави.
В загальному випадку форми державного правління можна поділити на республіканські (парламентська, президентська та змішана)та монархічні (абсолютна, обмежена).
Форма державного устрою являє собою внутрішній поділ держави на складові елементи - адміністративно-територіальні одиниці, автономні, культурні, політичні утворення чи суверенні держави. Вона відображає також характер співвідношення держави в цілому та окремі її частини.
За формою державного устрою країни можна розділити на прості (унітарні) та складні (федерація, конфедерація, союз, імперія тощо).
Політичний режим – це характеристика не тільки держави, але й всієї політичної системи: відносини між людьми з приводу державної влади й відносини людей з державною владою, які формують зміст політичного режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи. Оскільки остання є одним із рівнів громадянського суспільства, то корінні соціально-економічні й культурні основи цього суспільства зумовлюють характер держави не безпосередньо, а втілюючись в особливостях політичного режиму. Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму
Державні режими можуть бути демократичними й антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські), тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади.
Список використаної літератури
1. Бур’ян М.С., Грицьких І.В.Держава та демократія : зовнішньоекономічні аспекти становлення держави //Вісник ЛІВС МВС України ,спец. випуск 2001
2. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.
3. Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002.
4. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.
5. Кельман М.С. Теорія держави. –Тернополь,1997
6. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя (проблеми теорії і практики) //Право України. – 2001. - № 11.
7. Корнієнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві. //Право України – 2001- № 2.
8. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження. //Право України - 2001 - № 8.
9. Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001.
10. Скрипник О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму. // Право України - 2001 - № 5
11. Супруненко В.І Форма державного устрою//Вісник академії правових наук №2 2005