Смекни!
smekni.com

Адміністративне право України 2 (стр. 15 из 18)

83.Проходження державної служби

Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій, здійснюється на
конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законамиУкраїни. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду
України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної службиокремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:
"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Тривалість робочого часу державних службовців визначаєтьсявідповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та
неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.
За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному
службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.


З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати заосновним місцем роботи.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

84.Публічне управління

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта на поведінку керованого об’єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

  1. державного управління, де суб’єктом виступа\ держава в особі відповідних структур.
  2. громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Субєкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Субєктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

85.Реалізація норм адміністративного права

Реалізація норм – це практичне використання правил поведінки , що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Способи реалізації адміністративно – правових норм:

  • Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків.
  • Використання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав.
  • Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин , який не допускає порушень адміністративно – правових заборон.
  • Застосування – це діяльність державних виконавчо – розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Вимоги щодо застосування адміністративно –правових норм:

  • Законність;
  • Обгрунтованість;
  • Доцільність.

87.Розмежування адміністративних і дисциплінарних проступків.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і ДП:

  1. ДП – це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

АП – це порушення загальнообов’язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання КУ і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

  1. АП зафіксовані в законодавстві про АП , яке на даний час кодифіковано. Дисциплінарні проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно – трудового й інших галузей права.
  2. головною ознакою суб’єкта ДП є обов’язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками АП є вік, осудність, винність.

4. Суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки.

Суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані законом. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків.

88.Розмежування адміністративних проступків і злочинів.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і злочинів:

  1. Включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підставою для включення в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Виключно КК встановлює які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Діяння може розглядатися як АП , якщо воно не включене до КК.
  2. Склад будь якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади АП – як законами, так і підзаконними актами.
  3. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це КК. Джерел адміністративної відповідальності безліч.
  4. За вчинення злочинів передбачені покарання. За здійснення АП передбачені стягнення.
  5. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Покарання – це насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.
  6. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи наділено більше ніж 40 суб’єктів.
  7. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною.

91.Способи забезпечення законності

Законність – це специфічний державно – правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві та державі.

Загальні умови:

  • Політичні передумови забезпечення режиму законності
  • Економічні передумови забезпечення режиму законності
  • Ідеологічні передумови забезпечення режиму законності
  • Організаційні передумови забезпечення режиму законності

Спеціальні засоби: