Контроль за виконанням рішень урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.
13. Адміністративно –правові відносини.
Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно – правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно – владного характеру.
Адміністративно – правові відносини характеризуються такими особливостями:
1. Адміністративно – правові відносини є формою існування соціальних відносин.
2. Адміністративно – правові відносини конструюються у межах адміністративно – правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.
3. Адміністративні правовідносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно –правових нормами..
4. Одним із суб’єктів адміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно – правові норми.
5. Адміністративні правовідносини об’єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя – сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо – розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно – владного характеру .
6. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь – якої із сторін.
7. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично – владного розпорядження правомочного органу.
8. якщо учасник адміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. То він відповідальний перед державою в особі його органу.
Види адміністративних правовідносин:
1) Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.
2) Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах,
3) За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,
4) За організаційно – правовим складом учасників.
Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньоапаратні і поза апаратні.
14. Адміністративно – правові норми.
Адміністративно правова норма – це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають , змінюються і припиняються у сфері публічного управління.
Особливості:
· В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду;
· метод впливу адміністративно – правових норм є імперативним, вольовим, державно –владним;
· виконання приписів адміністративно –правової норми гарантується державою за допомогою організаційних, роз’яснювальних , стимулюючих, примусових засобів;
· кожна адміністративно – правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системою не може діяти.
Метою адміністративно – правових норм є організація управлінських відносин, а також інформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально – моральна.
Функції адміністративно – правової норми:
· забезпечення ефективної діяльності органів державного управління.
· Забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров’я особи.
· Охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;
· Виховна.
· Взаємодія з нормами інших галузей права.
· Взаємодія з неправовими соціальними нормами.
Структура адміністративно – правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.
Структура:
· Гіпотеза – вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;
· Диспозиція – це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки;
· Санкція – вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;
· Заохочення – це публічне визнання заслуг фізичної та юридичної особи за виконання адміністративно – правових або громадських обов’язків ( іноді можуть містити як третій компонент). Формулюються , як правило, в диспозиції норми.
Види адміністративно – правових норм: 1)За спрямованістю змісту:
а) Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;
б) Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;
в) Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців;
г) Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
д)Такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;
е) Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави.
2) За адресами або суб’єктами призначення:
· адресовані органам державної-виконавчої влади ;
· іншим державним виконавчо – розпорядчим органам;
· державним службовцям;
· державним підприємствам, закладам, організаціям; недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;
· громадянам.
3) За формою припису: зобов’язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі, рекомендаційні.
4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.
5) За межею дії: у просторі, у часі.
6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.
7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.
8)За юридичною силою:
· викладені в законі,
· викладені в указах,
· викладені в постановах,
· викладені в рішеннях,
· викладені в наказах.
15. Адміністративно – правові режими.
16. Акти публічної адміністрації.
Акт публічної адміністрації – правовий документ державно – владного характеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб’єктом державного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, з метою здійснення управлінських завдань та функцій.
Властивості:
· під законність
· обов’язковість
· правомочність
· офіційність
· односторонність
· належна оформленість
Види:
1. За юридичними властивостями:
· Нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру)
· Ненормативні (індивідуальні , правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації норм адміністративного права)
2. За межею дії:
· Що діють на всій території без обмежень у часі
· Що діють на всій території протягом певного строку
· Що діють на частині території без обмежень у часі
· Що діють на частині території протягом певного терміну
3. За характером компетенції органов:
· Акти загального , галузевого , функціонального рівня.
4. За становищем органів:
· Президент, КМУ, Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.
17. Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.
Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.
У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції
1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:
1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;
2) зміни ухвали суду першої інстанції;
3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;
4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без
розгляду або закриття провадження у справі;
5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;
6) скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.