· для визнання державного значення якоїсь послуги та для сприяння її наданню на місцях;
· для зменшення тягаря місцевого оподаткування шляхом передачі частини державних надходжень місцевим органам влади;
· для вирівнювання співвідношення ресурсів між територіями шляхом надання грантів відповідно до податкової бази кожного конкретного регіону.
Гранти на місцеві послуги можуть сплачуватись у вигляді “загального гранту” або для покриття якоїсь конкретної послуги. Порядок визначення “загального гранту” наступний: встановлюється формула визначення необхідних витрат, що враховує такі показники, як чисельність і щільність населення, комбінацію таких факторів, як довжина шляхів, чисельність школярів, бездомних родин тощо. Іноді гранти направляють через регіони, керуючись справедливою думкою, що на місцях видніше. У Європі до урядових додаються гранти Європейського Союзу, що за суттю є урядовими грантами наднаціонального рівня.
Європейська Хартія місцевого самоврядування
Розвиток сильного місцевого самоуправління в Західній Європі був підкріплений прийняттям Європейської Хартії місцевого самоврядування 15 жовтня 1985 року. Станом на 06.05.98[6] Хартію підписали 34 країни-члени Ради Європи та ратифікували 30 з них. Не підписали цей документ лише Албанія, Андорра, Чехія, Сан-Маріно, Словакія та Швейцарія. Цей документ так визначає концепцію місцевого самоврядування (ст. 3): місцеве самоврядування означає право і реальну можливість органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення.
Хартія є досить гнучким документом (п. 1 ст. 12 дозволяє дотримуватись лише частини її положень), проте в ній у змістовній лаконічній формі виражені принципи, напрацьовані теоретиками державобудування Європи, відповідно до яких змінюється і ще буде змінено (7 країн ратифікували документ за останні 5 років) законодавство європейських країн у царині місцевого управління і самоврядування. У преамбулі зазначені основні засади прийняття Хартії:
· місцеве самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;
· право громадян на участь в управлінні державними справами найбільш повно може здійснюватися саме на місцевому рівні;
· існування місцевого самоврядування, наділеного реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;
· необхідність існування місцевого самоврядування, яке має створені на демократичній основі керівні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання.
У тексті Хартії зазначаються такі принципи, спрямовані на реалізацію преамбули:
· закріплення принципу місцевого самоврядування в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції (ст. 2);
· здійснення місцевого самоврядування виборними радами або зборами, з підзвітними їм виконавчими органами (ст. 3);
· закріплення основних повноважень і функцій органів місцевого самоврядування в конституції або законі (ст. 4);
· повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу;
· консультації у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцеве самоврядування (ст. 4);
· зміна кордонів громад тільки після попереднього з'ясування їхньої думки (ст. 5);
· право органів місцевого самоврядування визначати свою структуру (ст. 6);
· незалежність представників (ст. 7);
· оплатність роботи в органах місцевого самоврядування (ст. 7);
· адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування лише згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом (ст. 8);
· право (в межах національної економічної політики) на свої власні фінансові ресурси, формування частини з них за рахунок власних податків і вільне розпорядження ними в межах своїх повноважень (ст. 9);
· справедливість (обгрунтованість) перерозподілу ресурсів між громадами (ст. 9);
· право органів місцевого самоврядування на свободу асоціації (ст. 10);
· правовий захист місцевого самоврядування (ст. 11).
Таким чином, на самоврядквання в Європі поширюється загальна уніфікація законодавства, принаймі, в недалекому майбутньому в усіх країнах буде єдина політика щодо місцевого самоврядування, заснована на принципах Хартії, після чого можна очікувати появу нового міжнародного документа з більш конкретними і жорсткими нормами.
Висновок
Українське законодавство в цілому відповідає світовим стандартам (Хартія ратифікована Верховною Радою 15.07.97). Проте, як справедливо зазначають фахівці, було б доцільним напряму ввести деякі положення Хартії в Коституцію України[7] і передбачити в законодавстві конкретні норми щодо фінансування органів місцевого самоврядування; обмежити компетенцію місцевих державних адміністрацій до контрольних функцій і функцій посередництва у відносинах органів місцевого самоврядування з виконавчою владою та Президентом.
Отже, як видно з викладеної у цьому рефераті інформації, і поняття, і юридична природа місцевого управління і самоврядування пройшли значний шлях історичного розвитку. З’явившись на зламі XVIII і XIX століть як теорія природних прав громади, місцеве самоврядування увібрало в себе концепції розподілу влад, теорії стримань і противаг, представницької і прямої демократії, витримало перевірку практичним застосуванням різних її видів, допомогла прилучити німецький (та інші) народ до державної діяльності. У XX столітті ця теорія була радикально, проте не дуже вдало реформована соціалістичною та нацистською системами, що відкинули розвиток місцевого самоврядування в цих країнах на багато років назад (особливо в СРСР). Теорія прав громади відроджується наприкінці XX століття вже на основі права людини на участь в державному управлінні; одночасно акцент у змісті діяльності органів місцевого управління і самоврядування переходить зі здійснення державно-владних повноважень на надання послуг членам громади, відбувається позитивна взаємодія в цьому питанні державних органів, комерційних та громадських організацій. Україна, що тільки творить власну систему місцевого управління і самоврядування, має перед собою двохсотлітній досвід європейських країн, і незважаючи на місцеві особливості, було б непогано навчитися на чужих помилках, а не на власних. Мені, зокрема, здаються досить перспективними концепції прямої демократії на місцевому рівні і використання місцевого самоврядування як політичної школи для виховання свідомих громадян з населення України, а також представництво громад в парламенті. Проте це вже турбота законодавців.
Як відомо, юридичну відповідальність слід відрізняти від відповідальності позитивної, яку розуміють як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, як почуття обов`язку. Юридична ж відповідальність – це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей, які йому належали до факту правопорушення, від імені держави на підставі закону, з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб`єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Безперечно, що відповідальність місцевого самоврядування є саме юридичною.
Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адмінітративна, дисциплінарна, цивільно-правова, майнова (по суті, різновид цивільно-правової).
В практиці місцевого самоврядування розрізняють конституційно-правову і майнову відповідальність органів і посадових осіб самоврядування. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону “про МС”).
Конституційно-правова відповідальність полягає у застосуванні до органів та посадових осіб місцевого самоврядування різних заходів конституційно-правового впливу з боку компетентних державних органів (як правило, без залучення суду).
Вищою формою конституційно-правової відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування є дострокове припинення їх повноважень у встановленому законом порядку. Так, щодо сільських, селищних і міських рад та голів, то рішення про дострокове припинення їх повноважень може бути прийняте шляхом проведення місцевого референдуму. Чинне законодавство допускає і процедуру саморозпуску сільських, селищних та міських рад, а також добровільної відставки сільських, селищних і міських голів.
Конституція передбачає проведення позачергових виборів органів місцевого самоврядування (п.30 ст.85), а отже, вона допускає розпуск або дострокове припинення повноважень цих органів у всеукраїнському масштабі.
Чинне законодавство встановлює підстави, за якими компетентні державні органи достроково припиняють повноважень окремих рад. Місцеві державні адмсіністрації (а поки що і прокуратура) виявляють факти, які дають підстави для дострокового припинення повноважень органів місцевого самоврядування (дивіться у додатку).
Майнова або цивільно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування наступає за їх неправомірні рішення, дії або бездіяльність, якими вони завдають юридичнимі фізичним особам матеріальної та моральної шкоди. Ця шкода згідно зчинним законодавством відшкодовується органами і посадовими особами місцевого самоврядування в повному обсязі за рахунок коштів місцевого бюджету. Коли ця шкода обумовлена розумним ризиком, то це одна справа. Інша - коли вона обумовлена некомпетентністю, особистими інтересами депутатів або сільського, селищного чи міського голови. В таких випадках закон має встановлювати регресну відповідальність тих, хто заподіяв необгрунтовану матеріальну і моральну шкоду, яку відшкодувала територіальна громада.