Рішенням 1997/2 затверджується Комітет з виконання до складу якого вводяться вісім Сторін Конвенції. На комітет покладаються функції з проведення періодичних оглядів виконання Сторонами вимог протоколів про надання доповідей і з розгляду будь-яких наданих йому матеріалів чи вказівок стосовно невиконання Стороною договірних зобов'язань. В цьому рішенні не встановлені ні цілі, ні загальні принципи, які обґрунтовують процедуру. Так, наприклад, Комітету з виконання не потрібно займатись пошуками "дружнього вирішення питання зі Стороною, яка не виконує своїх зобов'язань", як це передбачено в рамках Монреальського протоколу.
Матеріали чи вказівки можуть бути надані в Комітет Стороною чи Сторонами будь-якого з протоколів; Стороною, яка приходить до висновку про те, що вона не в змозі виконувати свої зобов'язання в рамках протоколу; чи секретаріатом, коли йому стає відомо, особливо в результаті огляду національних доповідей, про випадки можливого недотримання. В ході виконання своїх функцій, Комітет може запитувати через секретаріат додаткову інформацію, стосовно питань які ним розглядаються; організовувати на прохання зацікавленої Сторони збір інформації на території даної Сторони; і розглядати будь-яку надану йому секретаріатом інформацію з питань дотримання протоколів[23].
Комітет повинен щорічно надавати Виконавчому органу доповіді і рекомендації, які стосуються випадків недотримання. Сторони Протоколу, які проводять наради в рамках Виконавчого органу, розглядають доповідь і рекомендації Комітету і приймають рішення про вжиття заходів. Ці заходи повинні носити недискримінаційний характер, повинні бути розраховані на те, щоб забезпечувати повне дотримання Протоколу, і повинні сприяти Стороні в дотриманні Протоколу. Слід, однак, зазначити, що в даному рішенні не визначений комплекс заходів, які можуть бути вжиті по відношенню до Сторони, яка не дотримується Протоколу.
Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані була першою екологічною угодою підписаною і Сходом і Заходом, і можливо навіть сприяла зменшенню напруги Холодної війни в Європі. Через своє визначення "забруднення повітря" конвенція була однією з угод які стосувались забруднення, які поширюють свій захист за межі прямого впливу на здоров'я людини до впливу на екосистему. Конвенція застосовується до всіх випадків "транскордонного забруднення повітря на великі відстані" в частині, що базується на тому чи джерело є таким віддаленим "що в цілому неможливо визначити частку окремих джерел чи груп джерел викидів"[24].
Під час переговорів США наполягали на застосуванні технічних стандартів (таких які вимагають від компаній використання "найбільш доступних технологій"), що протирічило підходу транскордонному обмеження викидів (воно було направлено на створення графіків обмеження викидів до рівня певного базового року). Сполучені Штати побоювались, що будуть покарані за те, що впроваджували контроль за такими технологіями в той час як велись переговори. Коли обговорювалось те, до якої межі потрібно знизити викиди, США наполягали, на взятті за базовий як можливо раніший рік, щоб таким чином отримати певні переваги за зменшення викидів, яких вони вже досягли за національним правом. В результаті Конвенція передбачає, що держави будуть досягати прогресу "шляхом використання найкращої наявної і економічно прийнятної технології і маловідходної і безвідходної технології." (Стаття 6), Протоколи, тим не менше, передбачають стандарти, які базуються на застосуванні найприйнятніших технологій і використання графіків та інших відповідних заходів. Конвенція з протоколами, таким чином, передбачає хороші можливості для застосування різноманітних потенційних засобів, за допомогою яких можна зменшити забруднення повітря.
Якби Конвенція приймалась сьогодні, її б назвали рамковою. Взагалі вона встановлює досить слабкі матеріальні норми, але передбачає наукове співробітництво і координацію; інституціоналізує консультації і обмін інформацією між Сторонами; і що напевне найбільш важливо, - встановлює спільну програму моніторингу і оцінки забруднення повітря в Європі (ЕМЕП). ЄЕК ООН повернулась до Конвенції як до рамкової для розробки спеціальних протоколів в результаті було розроблено Протокол 1984 року про довгострокове фінансування Спільної програми моніторингу і оцінки переносу забруднювачів повітря на великі відстані в Європі[25].
Основні функції ЕМЕП відображені в статті 9 Конвенції "Договірні Сторони надають важливого значення необхідності виконання існуючої "Спільної програми спостереження і оцінки розповсюдження забруднювачів повітря на великі відстані в Європі" (надалі ЕМЕП)... ". На практиці ЕМЕП забезпечує наявність в сторін конвенції поточних наукових даних стосовно забруднення повітря на континенті, що полегшує переговори та застосування різноманітних протоколів.
З початку свого створення ЕМЕП фінансувалась ЮНЕП і добровільними внесками урядів. Через те, що термін фінансування ЮНЕП збігав у 1984 році, сторони підписали протокол про довгострокове фінансування ЕМЕП.
Згідно з протоколом всі Договірні сторони Європи повинні робити щорічні внески Добровільні внески можуть робити також ті Сторони протоколу, чия територія лежить поза межами дії ЕМЕП. Франція, Німеччина, Об'єднане королівство і Росія є найбільшими вкладниками фонду.
Протокол про контроль за викидами оксиду азоту чи їх транскордонними потоками
Протокол передбачає широке коло можливостей для регулювання викидів NO2. Протокол встановлює контрольні цифри, і розклад для замороження викидів на рівні 1987 року. Він також конкретизує технологічні стандарти, включаючи, наприклад, вимогу зробити доступним безсвинцевий бензин. Протокол передбачає збір сторонами інформації для застосування підходу "критичного навантаження". Визначення цього підходу дається в Статті 1 п. 7 Протоколу до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані стосовно контролю за викидами двооксиду азоту чи його транскордонного переміщення. "Критичне навантаження" означає кількісну оцінку впливу одного чи кількох забруднюючих речовин, нижче якого, згідно сучасному рівню знань, не виникає істотних наслідків для конкретних чутливих елементів навколишнього середовища.
Протокол про контроль за викидами летких органічних сполук чи їх транскордонними потоками
Леткі органічні сполуки (ЛОС) випускаються значною кількістю різноманітних виробництв, а також засобами пересування. Під дією сонячного світла леткі органічні сполуки сприяють утворенню приземного озону та смогу. Приземний озон шкідливо впливає на здоров'я людей, особливо дітей і тих хто хворіє на астму, ЛOC самі по собі є токсичними[26]. Протокол так само як і протокол щодо NO2 містить великий вибір способів регулювання передбачаючи як процентне зменшення так і введення технічних стандартів. Протокол має на меті скоротити викиди двома шляхами, встановленими в статті 2. Перший пропонує кілька можливостей з яких держави можуть вибирати - заморозити чи зменшити викиди. Другий передбачає застосування технічних методів контролю за стаціонарними та мобільними джерелами викидів. Це стало відображення досягнутого компромісу між позицією Європейських країн, які пропонували фіксоване процентне зменшення і позицією США, які пропонували використання "найбільш доступної технології".
Можливо найбільш важливим аспектом цього протоколу є те, що він дає можливість країнам з різними економічними умовами і потенціалом транскордонного забруднення досягнути зменшення викидів таким шляхом, який їм найбільше підходить.
Одним із таких шляхів є визначення зон регулювання приземного озону (ТОМА), і зменшити викиди на 30 відсотків тільки в цих зонах. При цьому всі держави, які підписали протокол мають дати згоду на визначення цих зон, які перелічені в Додатку 1 і, по-друге, країни, що вибирають цей підхід повинні зменшити загальнонаціональний рівень викидів так, щоб він не перевищував рівень 1988 року. При підписанні протоколу Україна вибрала саме цей підхід і зазначила межі цих зон[27].
Викиди двооксиду сірки регулюють два протоколи: (Протокол про скорочення викидів сірки чи їх транскордонними потоками, і Протокол про подальше скорочення викидів двооксиду сірки. Потреба в підписанні другого протоколу виникла через те, що перший не призвів до скорочення кислотних опадів. Другий протокол передбачає застосування підходу "критичного навантаження". Для впровадження цього підходу континент був поділений на зони 150 км на 150 км. критичне навантаження для кожної зони опираючись на характеристику ґрунтів та інші фактори. Потім було визначено відносний рівень викидів двооксиду сірки для кожної країни з кожної зони. Застосування цього підходу є технічно складним, тому що він повинен базуватись на наукових даних, які складніше отримати, ніж, наприклад, у випадку з підходом який базується на застосуванні найкращої доступної технології[28].