Зупинення розслідування за підставою, що розглядається, певною мірою має умовний та формальний характер, оскільки строки слідства у відповідності із ст. 120 КПК України починають спливати з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Зупинення справи впливає на правовідносини слідчого і потерпілого, який має бути проінформований, що справа зупинена за невстановленням особи, яка вчинила злочин. В даному випадку він може заявити клопотання, відводи, скарги тощо.
Якщо протягом передбачених ст. 49 КК України строків давності особу, яка вчинила злочин, так і не встановлено, кримінальна справа підлягає закриттю. В ст. 11-1 КПК України вказано, що якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.
2. Форми закінчення досудового слідства
Закінчити досудове слідство можна лише тоді, коли його завдання виконані. Для цього слідчий повинен всебічно, повно й об'єктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст. 22 КПК України тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а при неможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовому засіданні - також судом (ст. 229. 246, 281 КПК ). Оцінка зібраних у справі доказів слідчим має визначити, яке саме підсумкове рішення належить прийняти.
Досудове слідство закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання:
а) всебічно, повно та об’єктивно досліджено всі обставини, які входять в предмет доказування;
б) встановлено об’єктивну істину у справі;
в) виявлено та усунено причини і умови, які сприяли вчиненню злочину;
г) вжито заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відшкодування матеріальної та моральної шкоди;
д) забезпечено правильне застосування закону.
Відповідно до ст. 212 КПК України досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:
1) обвинувального висновку для віддання обвинуваченого до суду;
2) постанови про закриття кримінальної справи;
З) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Дізнання, як правило, закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором. Постанова складається особою, яка проводить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання або виноситься останнім і разом із справою передається прокурору, який здійснює нагляд за дізнанням, для наступної передачі за підслідністю. У постанові, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК зазначається:
а) які невідкладні та інші слідчі дії були виконані органом дізнання;
б) які обставини вчинення злочину були встановлені;
в) його кваліфікація;
г) які докази зібрано;
д) які предмети та документи вилучено і де вони знаходяться;
е) хто і коли був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, де він знаходиться.
За наявності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК),орган дізнання закриває кримінальну справу своєю мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокурору (ст. 109 КПК).
Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну.
При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у справі визначається датою їх складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів справах.
Тематична систематизація означає групування матеріалів за обвинуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи можуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації.
Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в обкладинку стандартного зразка, пронумеровує аркуші справи. На перших аркушах справи складається опис документів, які в ній містяться. На титульному аркуші обкладинки зазначається відомство, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, повна назва справи із зазначенням прізвищ обвинувачених і відповідних статей (частин, пунктів статей) КК України, дати початку і закінчення провадження.
За технічними правилами в одному томі справи зосереджується не більше 250 аркушів.
Вдало систематизовані матеріали і правильно оформлена справа створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слідчим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і обвинуваченим та іншими учасниками процесу, прокурором, суддями і народними засідателями.
3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи.
Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи слідчим забезпечує:
а) виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності і засуджена;
б) незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, і можуть бути виправлені і перевиховані шляхом застосування до них підстав звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку:
- з дійовим каяттям;
- з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
- із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 КПК України;
- з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;
- із закінченням строків давності;
- із зміною обстановки.
відповідно до вимог ст. ст. 45-49 КК України та ст.ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9,10, 11-1 КПК України.
Закриття кримінальної справи - юридичний акт, в силу якого припиняється досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішуєтеся доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.
Кримінальна справа може бути закрита:
1) за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.2 ст. 213 КПК України);
2) за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України);
З) за наявністю обставин, які дають право слідчому не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного, громадського впливу чи в зв’язку із закінченням строків давності (ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10, 11-1 КПК України ).
1) Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:
а) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю складу злочину);
б) конкретній особі було пред’явлено обвинувачення;
в) у ході розслідування отримані дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
г) вичерпані всі можливості для усунення сумнівів, які є.
Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути. мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України).
Недоказана винність дорівнює доказаній невинності (ч.5 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.
2)Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України), може бути застосоване за таких ситуацій:
а) за відсутністю події злочину. Це той випадок, коли діяння, у зв’язку з яким порушено кримінальну справу, або взагалі не мало місця, або не є кримінально карним.
В силу ч. 2 ст. 11 КК України не є злочином дія чи бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі;
б) за відсутністю в діянні складу злочину. Під складом злочину розуміється як сукупність встановлених законом елементів та ознак злочину взагалі (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), так і ознак, характерних для конкретних злочинів, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України. За даною підставою кримінальна справа закривається тоді, коли в дійсності було вчинено суспільно небезпечне діяння, яке потягло за собою шкідливі наслідки, але відсутній один з елементів складу злочину. Наприклад, відсутність корисливої мети у справі порушеній за ознаками крадіжки: відсутність причинного зв’язку між діями обвинуваченого та наслідками, які настали у справі про автодорожну подію: дії були вчинені обвинуваченим у стані необхідної оборони (ст. 36 КК України), уявної оборони (ст. 37 КК України), крайньої необхідності (ст. 39 КК України) тощо;