Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
- надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
- госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
- госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
- госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Застосування примусових заходів медичного характеру проводиться за ухвалою суду або постановою судді.
Відповідно до ст. 417 КПК України досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 КПК.
При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.
У відповідності з ч. 3 ст. 417 КПК України по закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві.
Інші заходи примусового медичного характеру, які застосовуються до наркоманів, осіб, які вчинили злочин у стані сп’яніння або в результаті вживання одурманюючих речовин у ситуації, коли дані особи визнаються осудними, не дають підстави для закриття справи у відповідності зі ст. 212 КПК України. Справа щодо таких осіб направляється в суд у загальному порядку.
Стаття 232-1 КПК України передбачає дії прокурора у справах, які надійшли до нього від слідчого щодо направлення в суд для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.
Одержавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10 і 11-1 КПК, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:
- дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;
- скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;
- змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.
Всі підстави для закриття кримінальної справи можуть бути поділені на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Реабілітуючі підстави - це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, повністю добропорядною та реабілітованою: відсутність події злочину; відсутність складу злочину, в тому числі й за наявності необхідної оборони, уявної оборони або крайньої необхідності; недосягнення віку з якого можлива кримінальна відповідальність.
Нереабілітуючі підстави - це такі, які звільняють від відповідальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочину: амністія, скінчення строку давності та всі інші підстави, крім вказаних у п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду.
Порядок закриття справи передбачено ст. 214 КПК України. Закриваючи справу, слідчий складає мотивовану постанову з додержанням вимог ст. 130 та 214 КПК.
У вводній частині постанови вказуються такі дані:
- місце і час складання;
- ким складена;
- за якою справою винесена ця постанова.
В описово-мотивувальній частині вказуються:
- всі юридично значимі факти і обставини, які встановлені в процесі слідства;
- особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене;
- кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв’язку з яким проводилося розслідування;
- фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи;
- процесуальні норми права, якими керувався при цьому слідчий.
Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:
- суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закривається, або відомостей про подію, у зв’язку з якою справу було порушено;
- рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт;
- рішення про відміну запобіжного заходу;
- рішення про відміну арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
- рішення про відміну арешту на вклади;
- рішення про повідомлення зацікавлених осіб про закриття справи, про роз’яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз’яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності.
Стаття 215 КПК України передбачає можливість оскарження постанови про закриття справи. Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття кримінальної справи.
Особа, щодо якої проводилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.
В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.
В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.
Відповідно до ст. 216 КПК України досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 236-6 КПК, - постановою судді.
4. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку та направлення справи до суду.
Слідчий закінчує досудове розслідування кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він всебічно, повно й об’єктивно дослідив всі обставини справи, зібрав докази, які переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину, і пересвідчився у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).
Визнавши досудове слідство у справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов’язаний виконати ряд процесуальних дій:
а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам процесу;
б) роз’яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи;
в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористатися цим правом;
г) вислухати і вирішити клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи.
Слідчий насамперед має виконати вимоги ст. 217 та 218 КПК. Спочатку він повідомляє про закінчення досудового слідства потерпілому і його представнику, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам і роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи. Про це слідчий складає протокол або приєднує до справи копію письмового повідомлення. У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов’язаний надати їм таку можливість. Цивільний відповідач або його представник може ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, які слідчий повинен розглянути в трьохдобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, коли обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК України). Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.
Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Якщо обвинувачений не виявив бажання знайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. Під час ознайомлення з матеріалами справи обвинувачений має право робити з них виписки, заявляти клопотання.
Якщо у справі притягнуто кілька обвинувачених, слідчий зобов'язаний пред’явити всі матеріали справи кожному з них.
При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред’явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (ч. 2 ст. 440 КПК ).
Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред’явлення матеріалів справи має бути відкладене до явки захисника, але не більше як на три дні. При неможливості для обраного обвинуваченим захисника з’явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених ч. ч. 4, 6 ст. 47 КПК.