Право інтелектуальної власності на географічне зазначення (стр. 12 из 22)

У вже згаданому розпорядженні КМУ повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів покладено на Міністерство агропромислової політики, Міністерство культури, Міністерство охорони здоров'я [60] (Додаток Б).

Проте ними й досі нічого не зроблено в цьому напрямку. Причина відома – невизначеність в українському законодавстві щодо критеріїв та процедури, за якими може бути встановлена особлива властивість, певна якість, репутація чи інша характеристика відповідних товарів, та критеріїв, за якими може встановлюватись зв'язок між певними характеристиками товарів та їх географічним походженням.

Водночас очевидною є невідповідність покладених повноважень стосовно галузевої належності відповідної продукції.

У зарубіжних країнах питання встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису чи специфікацій, вставлення зв'язку між певними характеристиками товарів та місцем їх географічного походження покладено на відповідні компетентні органи.

Як уже зазначалось, законами Франції такі функції покладено на галузеві міністерства - агропромислового комплексу, рибного господарства та харчової продукції. Стосовно ж певної продукції відповідна процедура проводиться Національним інститутом найменувань походження («National Institute of Appellations of Origin» - INAO) [61, 247]. У складі Інституту - три національні комітети, кожен з яких є компетентним для певної групи продуктів. До них входять представники виробників, влади та споживачів. Комітети дають свій висновок стосовно заявлених найменувань походження. До їх компетенції відноситься як визначення географічних меж виробництва, так і визнання запропонованого найменування походження.

В Угорщині для географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування відповідний закон встановлює специфікації для таких продуктів, де мають бути визначені їх характеристики [37, 398].

В Румунії компетенція засвідчення відповідних характеристик продукції, географічних меж та зв'язку між характеристиками товарів та їх географічним походженням покладена на галузеві міністерства. Аналогічні положення містяться в законодавстві Словаччини [53, 954].

На наш погляд, досвід зарубіжних країн певною мірою можливий для поширення в Україні.

Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Адже, відповідно до статті 12 правова охорона, передбачена Положенням № 2081/92, може бути надана географічним зазначенням та вказівкам про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які походять із третіх країн, при дотриманні наступних вимог:

1) наявність у законодавстві третьої країни специфікації продуктів, яка б була аналогічною до встановленої у статті 4 Положення;

2) наявність експертної установи та положень щодо експертизи відповідності продукту вимогам специфікації аналогічно до статті 10 Положення;

3) наявність правової охорони географічних зазначень та вказівок про походження в країні їх походження, яка б була аналогічною до охорони, що надається законодавством Європейського Союзу.

На нашу думку, для того, щоб привести законодавство України у сфері охорони географічних зазначень у відповідність до законодавства Європейського Союзу, починати слід з встановлення специфікації товарів, щодо позначення яких використовуються українські географічні зазначення. Ефективна нормативна база безумовно сприятиме забезпеченню прав на географічні зазначення, спростить порядок використання географічних зазначень, оскільки право на використання географічного зазначення виникатиме без додаткової реєстрації прав на це, а лише з факту реєстрації права на географічне зазначення. Враховуючи європейський досвід та беручи до уваги, що значна частина норм, якими регулюються відносини щодо комерційних позначень, є близькими за змістом, доцільно прийняти єдиний Закон України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”, в якому було б враховано вищенаведені положення щодо географічних зазначень.

Компетенцію стосовно встановлення певних характеристик, якості, репутації, визначення меж відповідного географічного місця та встановлення зв'язку між відповідними характеристиками, якістю, репутацією товарів та місцем їх географічного походження, можливо, доцільно покласти на такі державні органи та приватні інститути як:

· відповідні галузеві міністерства, комітети;

· місцеві органи влади у відповідних випадках;

· об'єднання виробників певної продукції;

· експертні органи у певних випадках.

У будь-якому разі має застосовуватись диференційований підхід, який залежатиме насамперед від особливостей товарів, які належить охороняти тим чи іншим видом географічних зазначень.

Вбачається також доцільним встановити певні критерії, або стандарти, за якими б визначались певні характеристики чи якість відповідних товарів.

Стосовно положень Закону, що визначають порядок проведення експертизи заявлених позначень на предмет їх відповідності умовам надання правової охорони, внаслідок чого здійснюється їх державна реєстрація та на предмет надання права на їх використання, слід зауважити таке. У Законі і для перевірки умов надання правової охорони назвам місця походження товару та географічним зазначенням походження товару, і для перевірки умов надання права на їх використання відповідним особам встановлено загальний порядок. Проте очевидно, що порядок експертизи заявки на реєстрацію та заявки на право використання стосовно певного об'єкта інтелектуальної власності мають відрізнятись.

Експертиза заявки на право використання вже зареєстрованого об'єкта матиме інший, спрощений порядок. Адже для зареєстрованих назв місця походження та географічних зазначень походження товару вже має бути встановлено зокрема таке:

· відповідна назва є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

· у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей, чи певних якостей, репутації або інших характеристик порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць [52, 418].

Для визначення того, чи має заявник право на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару необхідно буде, окрім наявності у особи права на подання такої заявки, перевірити лише таке.

По-перше, чи виконуються умови щодо товару, для якого просять надати право на використання відповідного зазначення про географічне походження. А саме, чи має такий товар відповідні властивості (якості, репутацію, характеристики), що належним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

По-друге, чи здійснюється виробництво (видобування) і переробка відповідного товару в межах зазначеного географічного місця.

Важливо те, що в ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів [52, 421].

Якщо заявлені на реєстрацію назва місця походження товару або географічне зазначення походження його міститься у Переліку видових назв товарів, заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. Однак протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати заперечення проти реєстрації. У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими приймається рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару та повідомляє про це заявника.

У противному разі ухвалюється рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляють заявника. Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені.

Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов’язує з перебігом певних періодів часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), визначених подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.

Стаття 251 ЦК дає поняття строків та термінів у цивільному праві. За цією статтею строк – це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, яка має юридичне значення [69, 120].

Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінцевий момент).

Згідно з ч. 3 ст. 251 ЦК строки і терміни поділяються на:

· законні – визначені актами цивільного законодавства (наприклад, ст. 1270 ЦК встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини);

· договірні – визначені правочином за бажанням сторони і на її розсуд;

· судові – визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи) [70].

Рис.1. Поділ строків і термінів згідно з ч. 3 ст. 251 ЦКУ

Визначення строків та термінів відбувається відповідно до правил ст. 252 ЦК: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами (наприклад, договір оренди укладений строком на 2 роки), термін визначається календарною датою (наприклад, договір позики укладений терміном до 10 січня 2003 р.) або вказівкою на подію, яка мас неминуче настати (наприклад, договір позики укладений до закінчення жнив у поточному році).