При цьому особливого значення набули товари сільськогосподарського виробництва та харчові продукти. Якість та певні характеристики їх, як правило, залежать від природних і людських факторів, їх окремого або сукупного впливу.
Порівняно новий термін «географічне зазначення» («Geographical Indication») на міжнародному рівні вперше з'явився у Регламенті Ради ЄЕС «Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів» № 2081/92 від 1992 року (далі - Регламент ради ЄЕС) [59].
Відповідно до цього документа географічне зазначення визначено так:
«географічне зазначення»: означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:
· які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і
· які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені цим географічним походженням і виробництво та/або переробка і/або підготовка яких має місце у визначеному географічному районі.» [59].
Отже, Регламент Ради ЄЕС визначив термін «географічне зазначення» як відповідну географічну назву, що слугує для позначення сільськогосподарських та харчових продуктів, які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені відповідним географічним походженням.
Водночас у Регламенті Ради ЄЕС «найменування походження» визначено так: „найменування походження»: означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:
· які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і
· якість або характеристики яких головним чином або виключно залежать від особливого географічного середовища з притаманними йому природним та людським факторами, і виробництво, переробка та підготовка яких відбувається у визначеному географічному районі.” [59].
Очевидно, що таке визначення «найменування походження» відповідає наведеному в Лісабонській угоді.
Необхідно також зазначити, що Регламент ЄЕС допустив до визнання найменуваннями походження певні традиційні (історичні) географічні або навіть не географічні назви, що позначають сільськогосподарські або харчові продукти, на які поширюються відповідні умови та які походять із вказаного регіону або специфічного місця.
Порівняння наведених у документі визначень «найменування походження» та «географічного зазначення» виявило таку різницю між цими об'єктами:
· на відміну від «якості або характеристик», що ними мають володіти позначені «найменуваннями походження» товари, для відповідних товарів, які позначаються «географічним зазначенням», вимагається лише одна з характеристик: специфічна якість, репутація або інші характеристики;
· якщо для «найменувань походження» вимагається виключна або головна залежність від природного та. людського факторів, зумовлених географічним середовищем – то для «географічного зазначення» достатньо лише, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась його географічним походженням. Тобто, допускається залежність його специфічної якості, репутації, іншої характеристики або від природних, або від людських факторів.
Таким чином до поняття «географічне зазначення» висуваються менш суворі вимоги і вони можуть бути застосовані для ширшого кола товарів.
У 1994 р. у рамках Світової організації торгівлі (далі - COT) для забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в умовах функціонування вільного переміщення товарів було укладено Угоду з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності («Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights» - далі Угода TRIPS) [62].
Відповідні положення Угоди TRIPS встановлюють спеціальний режим охорони «географічних зазначень» для держав – членів COT.
При цьому Угода TRIPS дає дещо інше визначення «географічного зазначення», ніж наведене у Регламенті Ради ЄЕС. Зокрема, ст. 22.1 встановлено:
„Географічними зазначеннями є зазначення, що ідентифікують товар як такий, що походить з території члена [COT], чи регіону або місцевості на цій території, де певна якість, репутація або інша характеристика товару є головним чином визначені своїм географічним походженням.” [62].
Звичайно, що це визначення в основному збігається із визначенням «географічного зазначення», наведеним у Регламенті Ради ЄЕС, проте відмінне від нього в тому, що:
по-перше, Угода TRIPS до відповідних товарів, що можуть позначатись «географічними зазначеннями», відносить будь-які товари, а не тільки сільськогосподарські та харчові продукти;
по-друге, «географічним зазначенням» у значенні Угоди TRIPS може бути не лише географічна назва, а будь-яке відповідне зазначення, що вказує на географічне походження, наприклад емблема чи графічне зображення.
Аналіз зазначених статей дозволяє констатувати, що, по-перше, визначення географічного зазначення в ст. 22.1 Угоди ТРІПС є більш широким, ніж визначення Закону України. Тому, відповідно до вимоги гармонізації законодавства до Закону мають бути внесені відповідні зміни, головна із яких буде полягати в тому, що географічним зазначенням мають визнаватися не лише назви географічних місць, а будь-які позначення, які вказують на певне географічне місце походження товару.
Порівняння Угоди TRIPS із міжнародними угодами, що їх адмініструє ВО1В, свідчить: наведене визначення «географічного зазначення» у певному відношенні базується на визначенні «найменування походження», встановленому у ст. 2 Лісабонської угоди. Проте воно відрізняється від нього у певних аспектах. Головна відмінність полягає ось у чому. Стаття 21.1 Угоди TRIPS визначає географічне зазначення як «зазначення, що ідентифікує товар...», тоді як ст. 2 Лісабонської угоди визначає найменування походження як «географічну назву країни, регіону, чи місцевості, що слугують для назви товару...» [81]. Таким чином позначення інші, ніж географічні найменування, або емблеми не підпадають під дію цієї статті. Проте вони можуть бути віднесені до категорії позначень, здатних становити собою «географічні зазначення» відповідно до Угоди TRIPS.
По-друге, Лісабонська угода до відповідних товарів встановлює вимоги стосовно їх якості та характеристик, тоді як Угода TRIPS охоплює товари, що мають або певну якість, або репутацію або іншу характеристику.
По-третє, Лісабонська угода вимагає, щоб відповідні продукти виключно або головним чином залежали від географічного середовища, включаючи природний та людський фактори. Тоді як в Угоді TRIPS для «географічного зазначення» достатньо, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась географічним походженням, тобто природними або людськими факторами, залежними від свого географічного походження.
Певна річ, товари, що завдяки їх місцю походження мають звичайну репутацію, а не специфічну якість та характеристики, не підпадають під визначення найменування місця походження, наведене у Лісабонській угоді, отже, на них не може бути застосовано «найменування походження». Не підпадають під охорону позначеннями «найменувань походження» й товари завдяки своїм або лише природним, або лише людським чинникам.
Однак названі товари підлягають охороні свого походження «географічними зазначеннями» відповідно до Угоди TRIPS.
Порівнюючи між собою визначені терміни «найменування походження» та «географічні зазначення», звернемо увагу на те, що «географічні зазначення» як вказівки географічного походження охоплюють ширший спектр товарів, ніж «найменування походження». Тобто всі «найменування походження» можна вважати «географічними зазначеннями», однак не всі «географічні зазначення» будуть «найменуваннями походження».
Порівнюючи ж між собою такі терміни як «зазначення походження», «найменування походження» та «географічні зазначення», слід зазначити: більш загальним з-поміж них можна вважати «зазначення походження». Він може включати як «географічне зазначення», так і «найменування походження» [71, 368]. Так, «зазначення походження» лише вимагає, щоб відповідний продукт походив із відповідного географічного місця. Тобто в загальному значенні термін «зазначення походження» може бути застосований і для «найменувань походження», і для «географічних зазначень».
Проте є «зазначення походження», що не підпадають під визначення «найменувань походження» Лісабонської угоди, зокрема зазначення походження, які застосовуються на товарах без певної якості та характеристик, зумовлених взаємодією природних та людських факторів у даному географічному регіоні.
Також існують «зазначення походження», що не можуть бути віднесені до «географічних зазначень», визначених в Угоді TRIPS, а саме зазначення походження, застосовувані на звичайних товарах без специфічної якості, характеристик чи репутації.
Водночас аналіз законодавства різних країн засвідчив: ситуація щодо застосування у відповідному законодавстві таких термінів як «зазначення походження», «найменування походження», «географічне зазначення» дещо неоднозначна. Ще більш неоднозначною є ситуація щодо концепцій охорони відповідних зазначень про географічне походження у різних країнах.
Загалом охорона зазначень походження та найменувань походження на національному рівні зарубіжних країн характеризується різноманітністю правових концепцій. Крім того, кожна окрема концепція правової охорони зазначень та найменувань походження товарів розвивалась відповідно до національної правової традиції. Звичайно ж, значний вплив на розвиток національного законодавства мали як умови історичного та економічного розвитку певної країни, так і наявність певних товарів з відповідними характеристиками, що залежали від їх географічного походження.