Смекни!
smekni.com

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення (стр. 20 из 22)

Географічне зазначення походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться за трьома критеріями. По-перше, назва місця походження товару буде лише у випадку, коли товар має особливі властивості, а географічне зазначення – коли товар має певні якості, репутацію або інші характеристики.

По-друге, для назви місця походження обов'язковою є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Тобто для назви місця походження залежність особливих характеристик товару від природних умов місця походження товару є обов'язковою: хоча особливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежати і від людського фактора, характерного для цієї місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (тобто використанням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо).

Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш твердий зв'язок. У цьому випадку особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути зумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для цієї місцевості.

По-третє, виробництво і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характерних рис готовому товару.

Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.

Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження товару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «географічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення – це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репутацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.

Способом захисту права на географічне зазначення визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника права на географічне зазначення.

Суб'єктами захисту права на географічне зазначення можуть бути: органи колегіального управління правами інтелектуальної власності; державні органи, на які покладається функція представництва щодо захисту прав фізичних, юридичних осіб та держави (наприклад, прокуратура); суд, господарський суд, адміністративний суд, третейський суд.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням права на географічне зазначення.

Суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про:

· правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;

· встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;

· порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

· компенсації.

Слід зазначити, що спеціалізовані суди також можуть розглядати справи, що виникають з права на географічне зазначення. Господарські суди розглядають спори, що виникають зі спірного використання права на географічне зазначення між юридичними особами або громадянином і підприємцем (статті 1, 12 ГПК України). Адміністративні суди розглядають справи, що виникають зі спірних правовідносин, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльній 11 (статті 2, 17 КАС України).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV (2222-15) від 8 грудня 2004 р. // ВВР. – 2005. – № 2.– С.44.)

2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 38. – С.502.

3. Декларація „Про державний суверенітет” від 16 липня 1990 р.//Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР),-1990,- № 31.- С.429

4. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. (зі змінами станом на 11 травня 2007р.) //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – С.56.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року//Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2003,- №18, №19-20, №21-22,- С.144.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40 – 44 – С.356.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами станом на 19 квітня 2007 р.) //Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40-41, 42. – С.492

8. Закон України „Про географічні назви” від 31 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 27. – С.360 ).

9. Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року //Відомості Верховної Ради. – 1991. – N49. - С.682 (зі змінами та доповненнями від 11.12.2003 р. //ВВР. – 2003. – N30. – С.247).

10. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (в ред. Закону від 11.01.2007 р.) //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 31. – С.440.

11. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 31-32. – С.263.

12. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР), -1996, -№ 36, -С. 164.

13. Закон України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 34. – С.499.

14. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. (в ред. Закону від 22.12.2006 р.) // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – С.299.

15. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. // ВВР. – 1999. – № 32. – С. 267.

16. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. № 1771-III із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІП // Відомості Верховної Ради України. -2001. -№ 8. - С. 37.

17. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 25 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. Ст. 36; 2001. - № 8. - С. 37.

18. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3699-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1994. –№ 8. -Ст. 37; 2001. –№ 8. - С. 37.

19. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 травня 1996 р. (в ред. Закону від 23.02.2006 р.) // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 20. – С. 82.

20. Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005р.(зі змінами станом на 01 грудня 2006 р.) //Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 35-36, № 37. – С.446

21. Розпорядження КМУ «Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів від 23.04.2001 р. №149// Офіційний вісник України – 2001. - № 17. - С.174

22. Наказ Мiнiстерства освiти i науки України „Про затвердження Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару” від 17 липня 2001 р. (зі змінами від 29 червня 2005 р.) //www.mon.gov.ua

23. Положення Мiнiстерства освiти i науки України «Про Державний реєстр України назв місць походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів» вiд 13.12.2001, № 798 // Офіційний вісник України - 2001 р.- № 52.- С362

24. Положення Мiнiстерства освiти i науки України «Про Перелік видових назв товарів» вiд 12.12.2000 № 583// Офіційний вісник України - 2001 р.-№ 4.- С.343

25. Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. № 285/2001. // Урядовий кур'єр. – 2001. – 5 травня. – № 79.