Смекни!
smekni.com

Комунікативні дії в процесі діяльності прес-служби (стр. 7 из 10)

В умовах глобалізації життєво важливе значення має утвердження культури миру, яка включає загальнолюдську мораль і правосвідомість, тобто уявлення про справедливий, гуманний світоустрій. Люди повинні усвідомлювати: те спільне, що їх об’єднує, значно вагоміше ніж те, що їх роз’єднує. Необхідно усвідомлювати єдність долі людства. Виживання людства залежить від інтернаціоналізації відповідної моралі і права. В їх основу має бути закладена концепція спільної відповідальності за долю цивілізації нині і в майбутньому. Вона повинна пронизувати законодавство окремих держав і міжнародне право. Інтереси людства вимагають утвердження спільних цінностей, цілей, ідеалів, уявлень про майбутнє. Добитися цього без якнайактивнішої участі преси неможливо. Сучасні засоби масової інформації досягли досконалості в маніпулюванні свідомістю. Вони найчастіше перебувають у руках змовників і збільшують кількість хворих людей, змінюючи біологічні принципи існування нації. ЗМІ повинні бути не інструментом влади, а інструментом для контролю над можновладцями.

Запитаймо себе: чи можуть газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр» бути інструментом контролю за діяльності Верховної Ради й Урядом держави? Відповідь може бути тільки одна. Не можна контролювати й бути об’єктивним до установи чи то людини, від якої залежить твоє фінансове становище, заробітна плата і твоє майбутнє. А якщо додати до цього досвід недалекого минулого, то всім стане зрозуміло, на кого працюють і працюватимуть газети, які існують за кошти платників податків, за наші з вами кошти.

Громадськість хоче знати не тільки останні новини, викладені дикторами державного телебачення чи оглядачами державних газет. Для реальної участі в політичному житті нам необхідно знати факти із життя політичних партій, окремих лідерів, їх фінансове становище, володіти інформацією про їх взаємини і рішення. Треба враховувати, що маніпуляція свідомістю людей практично не можлива при високому рівні політичної культури населення, досягти якої можна тільки в умовах широкого доступу до інформації, який забезпечує уряд.

Значна частина виборчих компаній обмежується найоб’єктивнішими лозунгами, звинуваченнями, маніпулюванням зіставленнями, а то й дезорієнтацією і фальсифікацією. Вибори стали регулярним і потужним джерелом прибутків для преси і рекламних агентів. В Україні стало вже доброю традицією напередодні виборів проводити різноманітні журналістські конференції, присвячені питанням свободи і відповідальності преси. Їх суть зводиться до нагадування журналістам про те, що свобода преси повинна йти в парі з відповідальністю. Однак організовуються вони зазвичай, коли вже механізм виробництва працює повним ходом і жодні волання до журналістської етики чи й просто людської совісті не в стані його затримати. Редакції безсоромно розміщують замовні матеріали так, ніби передвиборчі «жнива» звільняють пресу від обов’язку «відповідальності», залишаючи разом з тим право на «абсолютну свободу».

Помаранчева революція, як показує досвід виборчої кампанії-2006, на жаль, ситуації не виправила. В період між виборами 2004 і 2006 років українська журналістка, без сумніву, стала вільнішою, але чи проявила себе як більш відповідальна? Отож, причин масової продажності українських журналістів та редакторів варто шукати десь далі, ніж вибори. Чи можна, наприклад, говорити про відповідальну журналістку у країні, де більшість журналістів отримує зарплату в «конвертах»? Зрозуміло, що «конверти» є наслідком не лише призвичаєнь з періоду первинного накопичення капіталу, але й результатом дурної і несправедливої діючої податкової політики. Та все ж. У момент, коли кожен з нас бере до рук отого «конверта», наша відповідальність, професійність (якщо врахувати, що основою професії є говорити правду), а також і свобода стають під великим знаком питання.

Особливо це стосується тих авторів, хто пише на теми корупції, злочинності, шахрайства. Але також і тих, хто висвітлює виборчі процеси, критикує діяльність партій, ставить громадянам за приклад європейські стандарти, тужить за громадянським суспільством, переймається вихованням нових поколінь.

На жаль, багато з нас стоїть перед реальним вибором – брати зарплату в «конверті», чи не отримувати її взагалі. Цей вибір є значно суворішим, ніж вибір працедавця за політичними симпатіями. Бо якщо втратиш працю в «помаранчевих», то зможеш її найти у «біло-блакитних», втратиш у «червоних» - знайдеш у «рожевих» і т. д. Але, якщо ти відмовляєшся брати зарплату в «конвертах», тобто, відмовляєшся грати за певними написаними правилами працедавця, незалежно від його політичного забарвлення, то можеш не знайти роботи ніде.

Отже, для журналіста, котрий цінує свою професійну репутацію, мислить категоріями цивілізованих стандартів і вбачає призначення преси в ролі «сторожового пса демократії», «конверт» є неприємною, але вимушеною необхідністю. Для журналіста, який усім цим не переймається, - це приємна і бажана винагорода, яка дає змогу уникнути сплати податків, а також – відчуття причетності до спільної таємниці із працедавцем. Така своєрідна лояльність у надії на поблажливість.

Але як одного, так і іншого зарплата у «конверті» позбавляє шансу на повноцінну професійну діяльність, на відчуття обґрунтованої гордості за свою професію. Та багатьох інших речей – мало практичних, але принципово важливих для відчуття внутрішнього комфорту.

Отже, «зарплата в конвертах» робить українське журналістське середовище неорганізованим і не солідарним, незахищеним і безпорадним, вразливим на шантаж і погрози.

Адже саме через такий тип фінансових взаємин із працедавцем журналістські профспілки в Україні не мають практично жодного впливу, а саме середовище журналістів залишається неконсолідованим. Будь-яка журналістська організація може будувати свої взаємини із працедавцем лише на законній основі, тобто на підставі легальних контрактів і прозорих схем оплати праці. Погоджуючись обходити закон, тобто отримувати зарплату в «конверті» і працювати без контракту, чи за контрактом, який містить фіктивні дані, ми приречені на програш у тяганині з працедавцем, котрий змінює правила гри не на нашу користь.

Показовою була дискусія на 5-му телеканалі, між однією зі співвласників часопису «Час.Uа» та представницею трудового колективу цього ж видання. За версією представниці редакції, конфлікт виник через те, що власники заборгували багатьом журналістам і редакторам платню за кілька місяців. Представниця ж власників видання заявляла, що це не правда: ідіть у бухгалтерію і отримуйте гроші. На цьому й розійшлися, так і не пояснивши невтаємниченому глядачеві, що непорозуміння виникає через те, що, говорячи про свою зарплату, працівники мають на увазі «конверт», а працедавці – офіційну відомість. Різниця в сумах, очевидно, значна.

У такій ситуації консолідація журналістського середовища видається якщо й не неможливою, то малоймовірною. Адже журналіст, котрий перебуває у своєрідній фінансовій «змові» з працедавцем, повинен виявляти лояльність саме йому, а не колегам з інших видань чи й з власної редакції. Бо ж від того першого значно більше, ніж від інших, залежить матеріальний добробут та імовірний розвиток кар’єри журналіста.

До того ж зарплата в «конвертах» може мати не тільки спокусливий присмак «забороненого плоду», але й гіркий смак причетності до заборонених законом дій. Адже, якщо працедавець має розписки з підписами, наприклад, про отримання певних сум в іноземній валюті, котрі, зрозуміло, ніде не задекларовані, то це автоматично стає дієвим інструментом для шантажу з боку працедавця у разі спроб працівників створити йому певні проблеми.

Отож, наша преса беззахисна безправна піддана на шантаж і як вона може бути «вільною і відповідальною»?

Як вийти з цієї ситуації? Очевидно, що самотужки пресі цього зробити не вдасться. Допомогти мала б держава, руйнуючи ті схеми, на яких базується корупція у всіх видах життя в державі, зокрема і в журналістиці. І те, що досі ці схеми не зруйновані, можна вважати однією з найбільших поразок нової «помаранчевої влади». Та пасивно чекати цього від влади – це наперед програшна позиція. Журналісти самі повинні домагатися дій влади з цього приводу. Використовуючи свободу слова і пам’ятаючи про відповідальність перед суспільством.

комунікативний преса суспільство свідомість

2.2 Роль місцевої та студентської преси у розвитку сучасної української преси

У становленні та зміцненні Української держави значну роль відіграють засоби масової інформації, які беруть активну участь у її громадсько-політичному житті і формуванні національної свідомості та гідності. З часу здобуття Україною незалежності вжито заходів для вільного обміну інформацією, створення умов для надання можливості громадянам висловлювати свої міркування і переконання, закладено надійну основу системи правового регулювання діяльності засобів масової інформації. Головною подією 2006 року в інформаційному просторі країни можна вважати реальне покращення у стосунках преси та влади, а також ліквідацію цензури як на центральному державному рівні, так і на регіональних.

Регіональні засоби масової інформації є важливим чинником у формуванні громадянської просвіти суспільства, закладають певні ціннісні стереотипи. Інформаційний простір Рівненщини включає 280 друкованих зареєстрованих видань з місцевою сферою розповсюдження, з яких виходить 75. Окрім обласного центру власну досить розвинену інформаційну сферу має м. Дубно і Дубенський район (тут зареєстровано 11 газет). 99,8 % зареєстрованих періодичних друкованих видань – україномовні, решта – двомовні. Ринок засобів масової інформації в Рівненській області не монополізований, але ряд видань “Видавничого дому “ОГО” працюють в рамках своєрідної медіа-групи. Зокрема газети “ОГО”, “Провінційна газета”, “Безкоштовні оголошення”, “Рівненська газета”, “Скринька”, “Завтра”, “Телепрограмка”. Засновниками частини видань є облорганізації політичних партій та громадських організацій: “Рівне ЧАС” – НРУ, “Рівненський діалог” – СПУ, газети обласного відділення ПР “Рівненський регіон” та “Народний вісник” обласної організації НП, часопис “Волинь” – УНП, “Червоний прапор” (КПУ). Рівненська молодіжна організація “Молодий Рух Рівненщини” має своє видання “Рушійна сила”. Обласна газета “Вільне слово” позиціонується як незалежна. Видання у своїх публікаціях висвітлює діяльність різних політичних партій.