Переходячи до розряду іменників, прикметники разом з лексичним значенням іменників набувають і граматичних властивостей ЇХ. При цьому відбувається в більшій або в меншій мірі узагальнення, абстрагування. Якщо прикметник, пояснюючи іменник, виражає його конкретну ознаку, то, субстантивуючись, він уже абстрагується й виражає досить широке загальне поняття, наприклад: Розумний б'є на те, що справді в його є (Л. Глібов); Старії люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов); Дивлюся, сміються. Дрібно утираю (Т. Шевченко); Але живий жив? Гадати мусить (Л. Українка); На віки вічні старий зникає, занесе з собою і бобре й лихе, поховає пережите й перемучене і стражданням закручене (П. Мирний).
Субстантивація прикметників відбувається в зв'язку з опущенням означуваних прикметниками іменників, внаслідок чого номінативна функція іменників переходить на прикметники, які згодом і стають постійними найменуваннями предметів, наприклад: вихідний день — вихідний і т. ін. Проте субстантивація прикметників не завжди пояснюється опущенням означуваних іменників. Деякі субстантивовані прикметники ніколи не мали при собі іменників. Наприклад, такі слова, як ланкова, їздовий утворилися в українській мові безпосередньо для найменування осіб за характером виконуваної ними роботи. Так само слово пальне ніколи не мало при собі означуваного іменника. Воно утворилося на основі поширеного вживання форм середнього роду субстантивованих прикметників типу минуле, сучасне, майбутнє і т. ін.
Субстантивація прикметників буває повна і неповна.
При повній субстантивації прикметники цілком переходять в іменники і не вживаються як прикметники, наприклад: придане, набережна, мостова та деякі інші.
При неповній субстантивації прикметники вживаються і як найменування предмета"і як найменування ознаки, наприклад: лісничий, хворий, бідний, рідний, старий, старший, малий, полонений, подорожній, їздовий, колискова, сліпий, кривий, посівна, збиральна, пряма, минуле, майбутнє, прийдешнє, шампанське, кахетинське та ін. Ця група прикметників досить численна.
2. Питання до теми «Числівник»
2.1. Морфемна структура числівників та способи їх творення
Сучасні форми числівників творяться від основ простих числівників. До розряду простих числівників належать назви чисел першого десятка: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять і числівники сорок, сто, тисяча. Ці числівники (крім сорок) успадковані від спільнослов'янської мови.
Кількісні числівники
Назви чисел другого десятка (11-19) разом з назвами десятків (20-90) і назвами сотень (200-900) в сучасній українській мові становлять групу складних кількісних числівників
Числівники одинадцять-дев'ятнадцять у давньоруській мові як і в інших старих слов'янських мовах, являли собою сполучення числових назв на означення одиниць одінъ...девψть в називному відмінку за допомогою прийменника на (зверх) з формою міси відм. однини числівника десять (тобто десяте): одинъ на десяте, дъвђ на десяте, три на десяте, четыре (и) на десяте, пять на десяте і т. д. Слово десять у староруській мові мало менш абстрактне значення, ніж у сучасній мові. Воно сприймалось як десяток.
Словосполучення типу одинъ (-а, -о) на десяте буквально означали: один (-а, -о) зверх десятка, один (-а, -о)на десяткові, один (-а, о)понад десяток.
Перша частина такого словосполучення відмінювалась і узгоджувалась з іменниками (одинъ на десяте человђкъ, дъва на десяте человђка, четыре на десяте человђци) або керувала ними (пять на десяте человђкъ).
У процесі спілкування складові елементи словосполучення з’єднувались все тісніше, наголос закріплявся на одному складовому елементі на, словосполучення поступово перетворилося на слова. У зв’язку з цим ці слова зазнали значних фонетичних і граматичних змін. Складовий елемент десяте, який не мав на собі самостійного наголосу, зазнав фонетичної редукції. Голосний закінчення і кореневий голосний е спочатку редукувались і нарешті зовсім зникли. Звук свнаслідок асиміляції перетворився в ц. Приголосний т залишився м'який, бо зредукований голосний в кінці слова був переднього ряду. Десяте перетворилось в суфікс -дцять (десяте ®десять ®дьсять ® дьцять®дцять) Так на протязі кількох століть складені числівники внаслідок стягнення складових елементів перетворились у складні. Утворені внаслідок стягнення складні числівники почали відмінюватись, як прості числівники п'ять, шість.
У числівнику одинадцять звуки -н- основи одині прийменника назлилися в один звук. У російській мові маємо одиннадцать. На збереженні обох н мав вплив наголос, який в російській мові падає на перший складовий елемент цього числівника. У білоруській мові цей числівник має форму адзінаццаць.
У сучасній українській і білоруській мові в числівникові дванадцять першим складовим елементом виступає, стара форма двоїни чол. роду два з (дъва). У давній українській мові була окрема форма двоїни для ж . р. і сер. роду — двђ (дъвђ), тобто як і в давньоруській мові. У російській мові в числівникові двенадцать закріпилась саме стара форма жіночого — серед нього роду двоїни.
У числівнику тринадцять першим складовим елементом виступає в усіх слов'янських мовах стара форма жін. і сер. роду числівника три: укр. тринадцять; рос. тринадцять; білор. трынаццаць.
У числівнику чотирнадцять перший складовий елемент — чотири втратив звук и. Це пояснюється прискореним темпом вимови числівників і переходом наголосу на його складовий елемент на.
У числівниках п'ятнадцять, шістнадцять і дев'ятнадцять звук т в середині слів ствердів під впливом дальшого твердого приголосного звука н.
У сучасній морфологічній будові числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти виявляється своєрідний принцип аглютинації, тобто склеювання складових частин: назва одиниці плюс невідмінюване слово на плюс відмінюване слово — дцять.
У сучасній українській літературній мові числівники 11-19 мають такі форми: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять.
У давньоруській мові числівники двадцять, тридцять, як і числівники одинадцять...дев'ятнадцять, являли собою словосполучення, які в процесі розвитку мови перетворилися на слова.
Поняття 20 виражалось словосполученням дъва (дъвђ) десяти (Н.в. двоїни).
Поняття 30 виражалось словосполученням три десяте (або десяти). Десяте — форма Н.в. множини. Коли обидві складові частини цих числівників тісно сполучались між собою і утворили одне неподільне ціле, друга трискладова частина з кінцевим м'яким приголосним змінилась на суфікс -дцять. Ці зміни відбувались одночасно з відповідними змінами в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять. Процес утворення -дцять (із десяти, десяте) в числівниках двадцять, тридцять проходив так само, як і в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять.
У числівнику двадцять в усіх слов'янських мовах першою складовою частиною виступає стара форма чол. роду числівника дъва, а в числівнику тридцять — форма жін. і сер. роду числівника три: укр. двадцять, тридцять; рос. двадцать, тридцать; білор. дваццаць, трыццаць.
Так на протязі кількох століть внаслідок стягнення складені числівники дъва (дъвђ) десяти, три десяте(и) перетворилися в складні.
Числівник сорок займає окреме місце в системі числівників східнослов'янських мов.
Слово сорок вживається тільки в українській, російській і білоруській мовах. Отже, воно виникло на східнослов'янському ґрунті, від давнього слов'янського кореня. Етимологічно слово сорок зв'язане з «сорочка». Сорок є варіант чоловічого роду слова сорока, від якого утворилось слово сорочька — «спідня сорочка». Звідси — сорочькъ (сорочок).
Слово сорок довгий час (до XVII ст.) вживалось як назва предмета і назва чотирьох десятків. Згодом слово сорок набуло значення чотирьох десятків і стало вживатись взагалі на означення числа 40. Таким чином, конкретна лічба стала абстрактною.
В українських пам'ятках слово сорок в числовому значенні засвідчене з XIV століття. Наприклад, у грамоті 1359 р.Після XIV ст. числівник сорок в українській мові вживається послідовно.
Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят утворились відповідно з давніх сполучень назв одиниць п'ять... вісім з формою родового відмінка множини числівника десять (тобто десять).
Ще в давньоруській мові ці словосполучення перетворились у своєрідні складні слова з єдиним наголосом. Головний наголос закріпився на кінці другої частини слова. Стались відповідні фонетичні і граматичні зміни. Втратилась м'якість приголосного в першій частині слова.
Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відбивають рефлекси старих форм з втратою м'якості приголосних у першій складовій частині цих складних числівників.
У старій українській мові, як і в давньоруській, числівник дев'яносто вживався у формі девятьдесятъ. Проте форму числівника девятьдесятъ ще в старій українській мові почала заступати нова форма — дев'яносто. У сучасній українській літературній мові вживається тільки форма дев'яносто.
Сучасна форма сто утворилась із съто. Числівник сто, як і числівник дев'яносто, сприймався в старі часи як іменник середнього роду о-основи (пор. місто).