ФО мови можуть вивчатися у різних аспектах, але вихідними, визначальними завжди будуть ті, які сприятимуть розкриттю основних ознак, що робить фразеологізм фразеологізмом, що виділяє його в окрему одиницю мови. Цілком зрозуміло, що для розкриття диференціальних ознак, як і самої сутності фразеологізму, необхідно їх розглядати у зіставленні, порівнянні з іншими одиницями мови – словом, словосполученням, відзначаючи спільні та відмінні їх риси. Саме виходячи із таких вимог, ми будемо вести свої спостереження.
Фразеологізм – це самостійна мовна одиниця, яка характеризується відповідними диференційними ознаками. Такими ознаками для фразеологічних одиниць є: 1) фразеологічне значення; 2) компонентний склад; 3) семантичні категорії. Визначення диференційних ознак ФО дає підстави встановити обсяг предмета фразеології, а також дозволяє розглядати фразеологізми як окремі самостійні одиниці мови, відмінні від слова, словосполучення і речення, а разом з тим і як такі, що мають з останніми багато спільного. Так, наприклад, ФО, як і слова, щораз у в процесі мовлення ми не конструюємо, а відтворюємо як готові мовні одиниці. Крім того, велику кількість фразеологічних одиниць зближує з окремими словами також і та особливість, що ФО (як і слово) характеризується наявністю своєї семантики. Маючи своє значення і вільно реалізуючи граматичні особливості ФО зближуються з лексемами і функціонально [8]. Вони можуть вступати у синонімічні відношення зі словами і виконувати, як і слова, відповідні синтаксичні функції, наприклад: to kick the bucket – померти; it takes the biscuit – одержати приз, зайняти перше місце; to be on high ropes – бути в гарному настрої .
Усі зазначені міркування свідчать про намір лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз у тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними і суперечливими утвореннями мови. Звичайно, ця складність і суперечливість не могла не позначитися на визначенні предмета фразеології і її обсягу. Кожна із вище зазначених точок зору на основні ознаки фразеологічної одиниці переконує перш за все в тому, що кожен із мовознавців зумів знайти і встановити такі ознаки, які дозволили йому відібрати і згрупувати стійкі вирази.
Фразеологічні одиниці слід вивчати не самі по собі, не ізольовано, а в тісному зв'язку з іншими одиницями мови. Сполучаючись у процесі мовлення зі словами, словосполученнями, вони виступають органічними елементами цілісної комунікативної одиниці, беруть активну участь у формуванні її змісту, надають йому особливої виразності, яскравого стилістичного забарвлення [31].
Фразеологічна одиниця і слово можуть бути близькими за своїм значенням, тобто виражати спільне поняття, тотожність. Але й ця спільність поняття, яке кожне з цих мовних одиниць виражає, буде спільністю відносною. Фразеологічна одиниця і слово є якісно відмінними одиницями мови. Ця відмінність закладена у їх різній природній основі. Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що виключає їх тотожність між собою. Крім того, "фразеологічне значення", на відміну від лексичного, не ускладнене словотворчим значенням, що і становить істотну особливість фразеологічної семантики .
Говорячи про спільні і відмінні риси фразеологічної одиниці і слова, ми неодноразово підкреслювали, що фразеологізми мають спільність зі словосполученнями. Ця спільність у першу чергу виявляється в тому, що і фразеологізм і словосполучення – роздільно оформлені одиниці. Але якщо вільні словосполучення щоразу будуються в процесі мовлення за відповідними законами граматики, то фразеологічні одиниці відтворюються як готові, цілісні одиниці автоматично. Значення звичайних синтаксичних одиниць з'являється у процесі спілкування, волею мовця згідно із правилами семантичної поєднуваності слів і словосполучень.
Утворення фразеологічних одиниць, їх щоденна поява – це живий і постійний процес, викликаний самою потребою людського спілкування. Цей процес пов'язується і спирається на найрізноманітніші сторони, якісь значимі ознаки, факти, дії, уподібнюючи нове найменування із цими ознаками, фактами, предметами та діями [4].
Отже, фразеологізми і слова – відмінні одне від одного поняття, але їх можна характеризувати певними спільними рисами, а саме наявністю значення та здатністю виконувати синтаксичні функції.
1.1.1 Структура фразеологізмів та природа їх компонентів
Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу – складна і суперечлива. Спробуємо з'ясувати деякі аспекти, пов'язані з цим питанням.
З проблемою стійкості ФО пов'язане питання фразеологічного прототипу. На думку В.М. Мокієнко, проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших. Він також стверджує, що більшість фразеологізмів були вільними сполученнями[29]. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М. П. Кочерган зазначає такі ознаки ФО як структурно-семантична стійкість та відтворюваність. Фразеологічна стійкість – це об'єм інваріантності, який властивий різним аспектам ФО, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді. Пояснити це визначення можна таким чином: словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим пов'язане поняття фразеологічного прототипу, що означає мовні одиниці, сполучення слів, які стали підґрунтям для утворення ФО [23].
Від компонентного складу фразеологізмів залежить його значення. Порівнюючи морфемний склад слова і структуру ФО, морфеми у складі слова носять більш спеціалізований характер ніж компоненти фраземи.
На природу компонентів ФО існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти розглядають складові фразеологічних зворотів як внеслівні утворення, інші ж становлять переважну більшість, визнають слівну природу компонентів.
Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні фразеологічного значення. Внаслідок цього вони наділені певною частиною семантичної самостійності. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І. Смирницький. Він із поняттям фразеологічна одиниця пов'язує термін "нарізнооформленість". Поняття "цілооформленість" та "нарізнооформленість" були запропоновані ним . Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і ФО, є "цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму". Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів[35].
У ході процесу переосмислення досить вагому роль відіграє прототип ФО, який передує появі фраземи. Якщо прототип відсутній, то переосмислюються лексеми, що входять до складу даного фразеологічного звороту. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення – це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму (чи фразеологічного варіанта), яке базується на семантичному зрушенні. Найважливіші типи переосмислення – це порівняння, метафора та метонімія.
Порівняння та метафору В.М. Мокієнко вважає лінгвістичним фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в створенні фразеологічних асоціацій на основі схожості предметів чи явищ. Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений, багато слів набуває метафоричного значення.; те саме стосується і словосполучень. В англійській мові багато виразів набуло переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя.
Іншим типом переосмислення є метонімія. Воні також слугує для створення образності. Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів. Говорячи про різні типи переосмислення значення ФО, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо з'ясувати, що ж є основою образності серед фразем. За словами В.М. Мокієнка, підґрунтям цього феномену є здатність створювати научні образи предметів та явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв'язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеології виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища матеріальної дійсності, пов'язані з життям людини [29].
На думку Л.П. Сміта, експресивність притаманна фразеологізмам та відіграє в мовленні не останню роль. Образність та метафоричність надають їм виразності, енергії. Англійський фразеолог також підкреслює, що "вони виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла…"[36, 54]
Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В. Куніна. Вчений зазначає, що "образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані об'єкти, тим яскравіший образ". Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: "експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму" [25, 45 - 46]. Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні. Нашу увагу, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря неможливо встановити мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, науково уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО.