"Касандра" Крісти Вольф - це жагуче застереження проти війни, актуальність якого в наші дні, коли все пекуче звучить вимога прогресивної світової громадськості будувати політичні стосунки по іншому, на основах нового мислення, безсумнівна". Власне, повість саме до цього і призиває: відмовитися від патетики насильства і допотопного примата сили (чого вартий один тільки "герой" Ахілл, "ця худоба", зображений Крістою Вольф з неприкритою огидою), шукати нові, розумні і гуманні способи вирішування політичних протиріч. Від цього залежать зараз долі всієї людської цивілізації, колишня історія якої по більшій частині була історією воєн.
З цією проблемою в повісті тісно сполучена інша аж ніяк не безперечна. "Історія людства - серед інших аспектів - розглядається тут і як історія панування чоловіка, що поневолив жінку і витіснив її з громадського життя, що саме по собі ні сумнівів, ні заперечень не викликає". Але десь у таємному контексті повісті прочитується думка, що все зло і недосконалість сучасного світу повелося з установленням патріархату: саме тоді і запанував в людському співтоваристві культ сили. На допатріархальні стосунки, де очолювала жінка, Кріста Вольф дивиться як на деяку упущену людством можливість, і, здається, дивиться не без частки ідеалізації. У всякому разі, розуміння справжньої суті подій і різкий осуд війни довірено у повісті винятково жінкам: самої Касандрі, її матері Гекубі, мудрій, усе відаючій бабі Арисбі. Важливо відзначити, що сугубо "жіноче" бачення світу, властиво усім її книгам, а "Касандрі" особливо, нічого загального не має з філософією та ідеологією модного на Заході фемінізму, неспроможність якого трагічно зображено Крістою Вольф в образі войовниці Пенфезилеї. У віковічному жіночому безправ”ї письменниця справедливо вбачає одне з багатьох нездоланних лих сучасної цивілізації і досліджує його, мабуть, особливо пильно і пристрасно.
Касандра знаходиться в центрі подій війни, вона практично, ідеально і морально в неї уплетена. І найважливіше те, що вона, будучи жрицею і віщункою, могла впливати на хід подій. "Жоден інший образ, що поєднував у собі історичного, актуального, особистого і загального початку, не міг утілити намір Крісти Вольф". Із самого початку роману ми натрапляємо на зображення характерів, збіг обставин, міркування, емоції. При першому прочитанні, оповідання здається розмитим. Але з часом перед нами з'являються істотні вузлові і поворотні пункти життя Касандри. Улюблена донька троянського короля з дитинства має потребу відрізнятися і вирізнятися серед інших. Вона намагалася уникнути долі всіх жінок її часу. У цьому закладено основи її дару передбачення.
Вона ненавидить не супротивника, а сам нездоровий дух війни, жорстокість чоловіків проти чоловіків і головним чином їхнє грубе поводження з жінками. Касандра - це не небесно-ідеалістична, а зовсім земна істота, що знаходиться в центрі конфліктів і протиріч. Вона переживає не середню, але типову жіночу долю, стає жертвою насильства, пізнає жахи війни і людські розчарування, її розвиток описан Крістою Вольф з аналітичною різкістю.
Пророчий дарунок Касандри із самого початку - не божественний подарунок, а марнославна мета. Але все-таки вона залишається совістю свого народу і не відокремлюється від нього. Суттєвим для Касандри персонально і для всієї історії є релігійний елемент, що критикує ілюзії. Людина, не дивлячись ні на які обставини, є відповідальною за свої вчинки.
Таким чином, можна говорити про принципову мовну багатозначність художнього тексту, обов'язкову наявність в ньому, поряд з явними, і схованих змістів, що виражаються тими чи іншими мовними одиницями.
Розвиток образа Касандри відбувається паралельно переходу імені власного "Касандра " в ім'я загальне - " Касандра " як пророчиця, провісниця. Уже на початку роману - Касандра з'являється сильною і мужньою жінкою. У неї тверезий розум і світла голова. Вона позбавлена подвійності, прихованості і мінливості. Цей образ бойової жінки проходить через весь твір. До самих останніх сторінок твору Касандра була віддана народу і своєму улюбленому - Енею. Так, образ Касандри тісно переплетено у романі з образом народу й образом Енея. Касандра нерозривно пов'язана зі своєю країною, родиною, народом.
Також вона віддана й Енею - своєму першому й останньому коханню. Її любов до батьківщини і до Енея чиста, ніжна і безкорислива. В образі Касандри письменниця втілила найкращі риси сучасної жінки. Образ Енея розвивається паралельно з образом Касандри. У романі вони виступають двома позитивними героями. Обоє — рішучі, сміливі, відкриті, рвучкі. Таким чином, тема любові Касандри до Енея і до своєї батьківщини займає центральну позицію в художньому тексті.
Паралельно з темою любові в повісті розвивається тема війни. Касандра, що пророчила загибель Трої під час греко-троянської війни, спостерігає, як би з боку, за діями супротивників. У війні беруть участь, головним чином, Ахілл, Агамемнон, батько Касандри Пріам.
Тісно з темою війни переплітаються теми насильства, ненависті і політики. Панування чоловіків, що поневолили жінок, проходить через усю повість від початку до кінця. Головним об'єктом ненависті Касандри є Ахілл - "худоба", що убиває з жорстокістю і холоднокровністю безневинних людей. У темі політики величезну роль відіграє Пріам, що не вірить і не слухає свою власну дочку.
Ще однією темою, що проходить через усю повість і має велике значення є тема сім'ї. Через усю повість Касандра проносить у своєму серці любов до матері Гекуби, батька Пріама та своїх братів та сестер. Вона не засуджує свою матір і сестер, що скорилися цьому світу і не обвинувачує батька, що, як і всі, приречений на те, щоб не вірити її пророкуванням. Жаліючи їх, вона намагається сама змінити свою долю, долю жінки в той час.
Усі ці деталі стали відомі завдяки підтексту. Кріста Вольф, як майстер підтексту, зуміла донести до читачів переживання, почуття і настрої головної героїні і тієї епохи (Троянської війни). Поява схованої інформації, досліджуваної лінгвістичне, зв'язана насамперед з тим, що мовні одиниці в художньому тексті існують, у порівнянні з текстами інших видів, в особливо тісному зв'язку, вони утворюють "стилістичний контекст", що сприяє збільшенню багатозначності, створенню додаткових конотацій, посиленню одних сем і нейтралізації інших.
Багатозначність пронизує всі рівні мови художньої літератури: від слова до текстових структур. Усі види неоднозначних одиниць здатні реалізувати свою неоднозначність у художньому тексті.
Виділені у творі тематичні групи поля "людські стосунки " (" Поле - сукупність змістовних одиниць, понять, слів, що покриває визначену галузь людського досвіду" характеризуються розмаїтістю емоційно-оцінної лексики. Це передача різного ступеня інтенсивності, чи перебільшення зм'якшення, позитивна чи негативна, принизлива оцінка. Особливого згадування заслуговують забобони й упередження. Вони впливають на оцінку мовцем вірогідності повідомлення, причому наявність одного з даних параметрів може привести до появи іншого: наприклад, упереджена думка слухаючого щодо вірогідності висловлення може бути результатом його недостатньої поінформованості чи ігнорування загальноприйнятих стереотипів.
Для тем любові і сім'ї характерно широке вживання синонімічної лексики: "lieben, mögen, gern haben"; "schön, hübsch"; "Liebe, Leidenschaft"; "verzeihen, vergeben"; "liebend,liebevoll"; зменшувально-пестливої: "Töchterchen"; "Pferdchen"; "Liebchen"; "Köpfchen"; метафоричної: "das massige Weib"; "ein Palast des Schweigens"; "die kluge Brieses"; "arme kleine Schwester"; "Knabenalter".
Для тем війни, політики, насильства характерне вживання одиночних фразеологізмів: "mit Haut und Haar"; "ein freches Aas"; "den Kopf verlieren"; "mit kaltem Blut"; слів з переносним значенням: "der Held Achill"; "in Tränen gebadet"; "unser bester Feind"; "der Krieg tötete den Vogel"; "grossmäulige Griechen"; "unser mächtiger König".
Тема насильства характеризується лайливою, грубою лексикою: "verrecken"; "das Vieh"; "es sind alles Bestien".
Емоційність, властива усім лексико-тематичним групам, знаходить своє мовне вираження у вигуках: "О das sie nicht zu leben verstehn"; "O was fuer Wörter sie mich lehrten"; "O diese schöne Stimme. На" і, що найголовніше, у інтонації мовлення, у процесі чого емоційність стає ніби супроводжуючою ознакою багатьох слів.
2.1 Семантична класифікація номінативних одиниць поля "людські стосунки" у художньому тексті
Емоції пронизують життя людини, супроводжують будь-яку його діяльність, є найважливішою ланкою людського існування. Багатство світу емоцій відбивається перш за все у мові і мовленні. Лінгвістика вивчає не самі емоції, а емотивність.
"Емотивність - це відображення емоцій на мовному рівні, це властивість мови висловлювати системою своїх засобів емоційність як факт психіки". Відповідно до емотивної лексики належать одиниці, що містять у структурі свого значення емотивну сему. "Емотивна сема - це компонент лексичного значення слова, який означає, виражає або описує будь-яку емоцію". Крім, власне, лексичного рівня, емоції можуть бути виражені фонологічними засобами (за допомогою інтонації), словотворчими або синтаксичними засобами (особливий порядок слів у реченні, повтори).