Однак і варіювання не повинне бути надмірним, тому що при цьому адресат не може, за словами Дж. К. Ціпфа, "встежити за стрибками думки" мовця. Це одна з причин того, що частіше, ніж прямий повтор, зустрічається різноманітне варіювання емотивів: "Es ist sein Ton.Der Ton der Verkündigung ist dahin. Glücklicherweise dahin; "Die Liebe früher, jetzt die Angst. Die sprang mich an, als der Wagen, den müde Pferde den Berg heraufgeschleppt hatten, zwischen den düsteren Mauern zum Halten kam".
Переживання мовця можуть бути настільки інтенсивні, що вони не знаходять слів для їхнього вираження. Ще в античній риториці відзначалася значимість фігури умовчання, що має ту експресивну особливість, що слухаючий може додавати змісти за своїм вибором. У цьому випадку мається отже, асиметрія між вираженням і інтенцією мовця. Можна розрізняти кілька видів такої асиметрії, що несе експресивно-оцінну функцію.
Насамперед це власне умовчання, відсутність всякого означаючого, відповідного переживання мовця: "Woher ich mir das Recht auf solche Sprüche nähme. Ich antwortete nicht, schloss die Augen vor Glück"
Інший прийом полягає у вживанні мотивів відверненого в даній ситуації значення. Мовець не в стані виразити усі свої почуття, викликані даною ситуацією, і він виражає свій емоційний стан лише за допомогою вигуків чи звертань: "О dass sie nicht zu leben verstehn"; "Ich Seherin! Priamostochter"; "Und Polyxena? Bitte! Polyxena!"; "O ueber die furchtbare Fruchtbarkeit der Hekabe"; "O ich genoss ihn füchterlich"; "O ich war verbohrt".
При передачі емоцій денотативна сторона відступає на задній план. Існує мовленнєве правило: якщо який-небудь елемент висловлення є семантичне надлишковим, то він починає грати стилістичну чи стройову функцію. Наприклад, у вираженні "Ich habe das mit meinen eigenen Augen gesehen" слова mit meinen eigenen Augen надлишкові, вони нічого нового не вносять у висловлення в семантичному відношенні, тому що людина не може бачити інакше, як власними очима. І вони дуже важливі в стилістичному відношенні, тому що підсилюють емоційний вплив фрази. З цього правила випливає зворотнє явище: усякий семантично надлишковий елемент може здобувати емоційно-стилістичну функцію: "Unendlich lange, scheint mir, waren seine Augen über mir, deren Farbe ich nicht ergründen konnte"; "Tanze, Kassandra, mehr dich"; "Sekundenlang war eine Totenstille"; "Dann dieser Schrei, Mord -und Verzweiflungsschrei".
Оскільки при вираженні емоцій чисто денотативна функція слів і висловлень утрачає свою значимість, вища інтенсивність почуттів може бути виражена нейтральною, що не відноситься до справи, "недоречною" фразою або взагалі безглуздим набором слів.
Ці фрази і слова являють собою по суті справи непрямі висловлення: не бажаючи чи не будучи в силах знайти адекватного вираження своєму почуттю, мовець "розряджається", вимовляючи яку-небудь банальність чи безглуздість: "Tote sind nicht eifersüchtig aufeinander"; "Nichts ist süßer als der Tod".
Аргументація дозволяє значно підсилити вплив емоційно-оцінного блоку на слухаючого. Вона покликана показати об'єктивність суджень мовця і переконати слухаючого в оцінці, що дає мовець.
Посилення аргументації досягається також за допомогою "ораторської обережності" - застережень, завдяки яким мовець виступає як об'єктивний суддя, так що підвищується довіра до його слів. Такі застереження формуються за схемою: Er ist so und so, aber (obwohl): "Sie habe mir nicht gelegen, Penthesilea, die männermordende Kämpferin. Wie? Ob ich denn glaubte, sie, Myrene, hätte weniger Männer umgebracht als ihre Heerführerin?".
У цілому, емоційно-оцінне і нейтрально-фактичне проникають у тексті одне в інше, взаємно підкріплюють і підсилюють один одного.
Однак, співвідношення між емотивними і нейтральними блоками може здобувати в тексті різні конфігурації, але найбільше чітко показує призначення емотивних блоків той випадок, коли уривок тексту починається і закінчується емотивним блоком, а між ними розгортається більш нейтрально викладена розповідь. Початковий блок у цьому випадку дає експозицію, попереджає адресата, приковує його увагу, у той час як кінцевий блок підкреслює підсумок розповіді, причому емоційно-оцінний компонент додає йому категоричний характер.
Емоція є ядром мовної особистості, тому проблема " Людина в мові ", а отже, і проблема " Емоції людини в мові " - це не тільки лінгвістична проблема. Це і дидактична проблема, що вимагає перегляду традиційних методів навчання рідній і нерідній мові і переходу до нових напрямків у методиці (комунікативному, когнітивному).
Будь-яка емоційна комунікативна ситуація характеризується специфічною комунiкативно - цільовою семантикою використовуваних мовних знаків. Ці знаки виконують функцію динамічної взаємодії комуникантів. З іншого боку, вони є інструментом для вивчення динамічної емоційної взаємодії мовної особистості з її оточенням і інструментом для навчання мовної особистості емоційній мовленнєвій взаємодії.
Навчальна мовна дія мовця в емоційній комунікативній ситуації завжди в кінцевому рахунку є соціальною, тобто все-таки надособистісною, а не індивідуальною дією, направленою на комуніканта. Однак у художній і в реальній емоційній комунікації можуть превалювати сугубо особистісні емотивні змісти, що неможливо передбачити і змоделювати в навчальній комунікації.
Володіння емотивним фондом німецької мови і моделями, категоріями і типами емотивної деривації і номінації є найважливішою частиною умов гармонійного спілкування людей.
Розділ 3. Способи номінативної репрезентації поля "людські стосунки" і переклад номінативної лексики
У залежності від об'єкта, що позначається, розрізняються два типи номінацій: елементна і подієва (ситуативна).
Елементна номінація позначає визначений елемент дійсності: предмет, якість, процес, відношення, будь-який реальний чи мислимий об'єкт. Номінантом тут може бути слово чи, словосполучення, значима морфема.
Подієва номінація в якості номіна та має мікроситуацію, тобто подія, факт, що поєднує ряд елементів.
Співвідношення елементної і собитійної номінації в мовленні є відношення частини до цілого. "Якщо розглядати речення як знак, то саме воно є повним знаком, тоді як наявні у нього значимі елементи - частковими". Зрозуміло, ці визначення не повинні розумітися механістично: є речення, що складаються з одного слова, як є словосполучення, що не утворюють речення. Навіть якщо окреме слово виступає як ціле речення, воно повинно "доповниться" продукуючими засобами, що лінгвістичне виражають цей семіотичний акт (фінітна форма дієслова, інтонація).
Елементні номінації класифікуються в залежності від характеру елемента, що позначається. У навколишній дійсності людина виділяє насамперед предмети, що мають характеристики просторового порядку, зв'язані з ними процеси, події чи стани, характеризовані в тимчасовому плані, зв'язуючи їхні стосунки, ознаки предметів і процесів.
Елементні номінації узяті окремо також відбивають модальний і соціальний аспекти. Перший з цих аспектів формує експресивно-емоційне фарбування номінації, другий - її функціонально-стильову характеристику. З одного боку, багато слів не мають цих додаткових компонентів значення (стилістично нейтральна лексика), з іншою, у мові є слова, основною функцією яких є позначення раціональної чи емоційної оцінки події мовця (модальні слова) і слова, що спеціально позначають умови спілкування (формули ввічливості: "Bitte", "Vielen Dank", "Ich bin sehr dankbar"; звертання: "Genosse", "mein Freund"). На відміну від подієвої, окремо узята елементна номінація не відбиває інформативного аспекту, хоча існують слова і морфеми, що спеціально виражають цей аспект у складі висловлення.
Подієві номінації класифікуються в залежності від характеру ситуації, що позначається. Тут розрізняються безсуб'єктні процеси: "Es dunkelt"; "Es regnet"; "Es taut"; дії і стани суб'єкта: "Die Leute laufen"; "Sie schlief. Подієві номінації крім того можуть позначати просту подію чи кілька подій, що знаходяться у визначених відносинах, що утворять складну подію. Р.Мішеа відзначає в ситуації три аспекти: тематичний (те, про що говорять), стилістичний (відображаючий взаємини між співрозмовниками й умови, у яких здійснюється акт мови), психологічний (визначальні вербальні реакції на різні імпульси: упевненість, сумнів, припущення, замилування), інформативний, що показує ступінь знання ситуації мовцем і комунікативну мету висловлення.
Позначення об'єкту дає мовець, але вибір їм форми номінації відбиває не тільки відношення суб'єкта до об'єкта, але і відношення суб'єкта до адресата, загальні умови мовленнєвого акта, а також відношення адресата до предмету мовлення. Адресат безпосередньо в даному акті номінації не бере участь, але він — необхідний компонент акта мовлення, без нього мовлення не виконує своєї комунікативної функції, - і його відношення до об'єкта і до самого мовця опосередковано мовцем. Таким чином, можна виділити три типи характеристик номінацій, що відбивають:
а)стосунки між номінатором і адресатом;
б)стосунки номінатора до об'єкта;
в)відношення адресата до об'єкта.
Ланцюжок "мовець - адресат" відбиває соціальний аспект акта мовлення, його зовнішні умови і формує опозицію загальновживана / соціальне відзначена номінація. Остання належить до визначеного функціонального стилю чи до визначених умов спілкування. В елементних номінаціях вона виражається особливими стилістичними синонімами: "hoffen - vertrauen"; "behandeln - heilen"; "die Unwahrheit sagen - aufschneiden"; "schimpfen - anbellen"; "der Junge - der Knabe"; "das Mädchen - das Ding".