- Для більшості ФО характерний чітко закріплений порядок слів: anallParliamentaryhand= старий парламентський щур.
У той же час фразеологізми дієслівного типу, складені з дієслова і залежних від нього слів, допускають перестановку компонентів: набрати в рот води - у рот води набрати; не залишити каменю на камені - каменю на камені не залишити.
Фразеологізм, як і слово – є єдиною мовою стійких сполучень. ФО у значній своїй частині не відрізняється від вільних словосполучень. Серед фразеологізмів мі можемо знайти майже всі типи словосполучень, що відзначені в активному фонді мови. Однак потрібно відрізняти ФО від вільних словосполучень. У вільних словосполученнях можна замінити одне слово іншим: довгі руки– вкрасти; руки загребущі – жадібний; золоті руки/ acrackhand – майстер.
У фразеологічному сполученні не можна довільно замінити словосполучення тобто вони мають сталість лексичного складу. Це особлива відмінність ФО від вільних сполучень. Так саме ФО відрізняються від вільних сполучень і цілісність значення - слова в складі фразеологізму утрачають свою значеннєву самостійність. У складі фразеологізму зміст мають не окремі слова , а лише усі вираження в цілому. Це значить, що ФО, як і слова використовуються в мові готовими, тобто їх треба пам'ятати, знати в тім виді, у якому вони установилися в мові, і з тім значенням яку закріпилося за ними!
Неоднорідність структури ряду ФО порозумівається тим, що фразеологія поєднує досить різнобічний мовний матеріал, причому границі деяких ФО виражені недостатньо виразно [30,36].
Незважаючи на давану оригінальність визначених фразеологізмів, їхнє утворення в мові спирається на визначені зразки.
Особливості утворення ФО зв'язані з типом матеріалу, на базі якого вони створюються. В українській мові таких типів п'ять:
1) окремі слова української мови;
2) вільні словосполучення українській мови;
3) прислів'я української мови;
4) ФО української мови;
5) іншомовні ФО.
З окремих слів нові ФО виникають досить часто. Наприклад: руки загребущі – очі завидющі = ненаситна людина.
Найбільше число ФО утворюється на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення одержують нове значення стерпне на них по подібності чи явищ їхнього зв'язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси - казанок варити – «голова міркує». А в англійській мові слово hand – прирівнюється до годинникової стрілки і тому набуває нового значення – стрілка годинника.
Фразеологізм як одиниця мови нерідко стає базою для утворення нових ФО. Такий шлях використовують при утворенні фразеологізмів на базі термінологічних сполучень: handofwrite (почерк); thelasthand (останній штрих); atthebesthand (дешево) і т.д.
Особливим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих є такий, коли змінюється склад і значення фразеологізму. Це як би розвиток фразеологізму, наприклад, зі словом зелений – «вільний», зелене світло – «вільний проїзд» - зелена вулиця.
На базі фразеологізмів інших мов утворюються запозичені фразеологізми.
Вживання фразеологізмів у мові історично сформувало закріплення традицію правил. Відхилення від загальноприйнятих норм припустимі від визначеного стилістичного ефекту.
Якщо норми порушені в результаті незнання особливостей вживання того чи іншого фразеологізму - виникає помилка.
В офіційних текстах найчастіше зустрічаються такі помилки:
1) у дієслівно-іменних сполученнях напівзнаменні дієслова можуть сполучатися з обмеженим числом іменників;
2) перекручування складу фразеологізму, у результаті лексичної підміни.
3) схрещення близьких за значенням фразеологізмів;
4) зміна граматичної форми слова, що входить в оборот.
Виправлення цих помилок у текстах документів обов'язково.
1.3 Критерії виділення ФО різних типів
Для кожного типу фразеологізмів існують свої критерії виділення, що, однак, далеко не завжди піддаються чіткому аналізу. Для ідіом, що утворять безлічі ФО, фактори нерегулярності повинні бути виражені в максимальному ступені. Спроба орієнтації на якусь одну властивість ідіоматичності не дає бажаних результатів відносно до ідіом, оскільки жодне з охарактеризованих вище властивостей ідіоматичності не є необхідним і достатнім для усіх ідіом у цілому (А.Н.Баранів, Д.О.Добровольский). Реально практично для кожної групи ідіом, наприклад, стійких порівнянь типу - дурний як пробка, крутитися як білка в колесі, виділяється свій набір критеріїв.
Звичайно до ідіом відносять тільки словосполучення і предикативні одиниці типу грошей кури не клюють. Конструкції, аналогічні за формою і функцією реченню, у традиційних описах виключалися зі складу ідіом і попадали в сферу пареміологіі. Однак область паремій, що традиційно розуміються як не однорідна. З одного боку, до паремій відносять сентенції типу - не у свої сани не сідай, а з іншого боку - приказки - хто в ліс, хто по дрова. Останні розумніше відносити до ідіом (Д.О.Добровольский).
Можна виділити наступні параметри, по яких прислів'я відрізняються від приказок:
– наявність значення загальності, що присутствуют у значенні прислів'їв (це виражається на поверхневому рівні лексичними одиницями типу всякий, кожен, а також узагальнено-особистою формою дієслова в складі прислів'їв);
– наявність у прислів'їв «рекомендаційної сили» (Р.М.Хэар);
– велика дискурсивна залежність приказок у порівнянні з прислів'ями.
Дискурсивна залежність приказок виражається в тім, що вони «іллокутивно висловлюються» (у термінології А.Н.Баранова і Г.Е.Крейдліна) або попередньою реплікою коммуниканта, або якимись аспектами ситуації, не обов'язково вираженими словами.
На практиці класифікація ФО і критерії виділення окремих класів бувають тісно зв'язаними з конкретними задачами, розв'язуваними в рамках тієї чи іншої концепції.
В.В. Виноградов виділив три основних типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення (ФЗ) або ідіома являє собою давно сформований у мові, звичайно емоційно зафарбований, застиглий зворот мови.
Основною особливістю ФЗ, на відміну від сполучень і єдностей, є те, що загальний зміст їх не мотивований значенням складових елементів і не може бути з них виведений.
Слова, що входять до складу зрощення, цілком утратили семантичну самостійність і свої значення, отже, не пояснюють змісту всього обороту в цілому.
Мотивування загального значення ідіоми часто залишається неясним, а в деяких випадках може бути розкрита лише шляхом історичного екскурсу до джерел даного вираження.
Основна задача перекладача, полягає в тім, щоб підібрати визначений аналог в українській мові, правильно передати зміст даного речення. Значення ідіоми, якщо воно дається словником, відшукується найчастіше по іменнику.
ФО збагачують виразні засоби мови, додають йому жвавість і образність.
ФЗ – це абсолютно неподільні не розкладені словосполучення, визначення яких є зовсім незалежним від їхнього лексичного складу, від їхніх компонентів і так саме умовно і довільно, як значення невмотивованого словникового знака.
Фразеологічні єдності (ФЄ) або метафоричні одиниці - словосполучення, у яких значення цілого речення пов'язане з поняттям в середині образного стрижня фрази та потенційного змісту слів. ФЄ, на відміну від сполучення, являє собою нерухомий синтаксичний комплекс.
Загальне значення єдності, так само, як і фразеологічного сполучення (ФС) - мотивовано значенням слів, що входять до його складу, але воно не допускає ні підстановок, ні замін.
Що стосується фразеологічних єдностей і зрощень, то вони вживаються в газетних текстах і найчастіше - у художній літературі.
В словнику, як правило, пояснюється значення ФЄ. Відшукувати його значення потрібно по головному слову, що несе основне семантичне навантаження. У деяких випадках словник не дає значення єдності; тоді варто перекласти його дослівно по складових словах, а потім підібрати аналог. Таким чином, можна установити наступне:
- значення ФЄ, як правило, дається словником;
- знаходження значення розпочинаємо зі слова, що несе у фразеологічній групі основне семантичне навантаження;
- не можна довільно змінити стале в мові сполучення. Разом з тим ФС не є постійним комплексом і в деяких випадках допускає синонімічну підстановку чи заміну;
- треба мати на увазі, що кожна мова володіє своїми внутрішніми законами сполучуваності слів, унаслідок чого складові елементи фразеологічних сполучень не завжди є аналогічними у різних мовах.
Н.М. Шанський виділив четвертий тип ФО, назвавши їх фразеологічними вирази.
Фразеологічні вирази (ФВ) – це стійкі у своєму складі фразеологічні звороти, що виражаються не тільки семантичним членуванням, але і складається цілком зі слів з вільними значеннями.
Н.М. Шанський відзначив розходження фразеологізмів з погляду їхнього лексичного складу, а також докладно охарактеризував ФЗ з погляду їхньої структури, походження, експресивно-стилістичних властивостей.
Будучи частиною словникового складу, ФЗ утворюють кілька стилістичних шарів.
З погляду стилістичної (тобто залежно від їхнього переважного вживання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності людей) виділяються:
- між стильові ФО;
- книжкові ФО;
- розмовні ФО;
- просторічні ФО.
Міжстильові ФЗ вживаються у всіх стилях сучасної української літературної мови. До міжстильових відносяться, такі слова «прадід», «Дід Мороз», «двоюрідний брат» тощо. Міжстильові ФЗ складають меншу частину фразеології, тому що більшість ФО утворюються або функціонують у розмовному чи в книжковому стилі. Виконуючи чисто номінативну функцію, вони не виражають ставлення мовця до визначення предметів і їх ознак. Ці ФО можна назвати нейтральними як з погляду стильового, так і з емоційного.