регистрация / вход

Відокремлені члени речення у творчості О. Гончара

Лінгвістичні дослідження мови художньої літератури. Індивідуальний стиль Олеся Гончара як авторська своєрідність використання мовних засобів літератури. Самобутність стилю письменника у авторському використанні мовних засобів для зображення дійсності.

План

Вступ.Науково-лінгвістичнідослідження мови художньої літератури.

І. Основна частина. Індивідуальний стиль Олеся Гончара як авторська своєрідність використання мовних засобів художньої літератури.

1.1 Теоретичні відомості з дослідження відокремлених конструкцій на матеріалі художніх текстів.

1.2 Самобутність стилю письменника у авторському використанні мовних засобів для зображення дійсності.

1.3 Мова художніх творів О.Гончара – засіб розкриття змісту творів письменника.

1.4 Застосування напівпредикативних конструкцій у романі «Собор» О. Гончара.

1.5 Роль відокремлених членів речення утворах Гончара Олеся Тадейовича «Людина і зброя» та «Твоя зоря».

1.6 Інверсія у новелі письменника «За мить щастя».

Висновки


Вступ . Науково-лінгвістичні основи дослідження мови художньої літератури

Особливе місце в системі стилів національної мови належить художньому стилю, який вирізняється специфічною мовною організацією. Лінгвістичне дослідження мови художньої літератури передбачає розгляд питань, пов'язаних з визначенням понять: індивідуальний стиль письменника, текст, контекст, контекстуальна реалізація мовних одиниць, емоційність.

Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність розгляду питань, пов'язаних з функціями і текстотворчими можливостями напівпредикативних конструкцій у художніх текстах. Варто зазначити, що проблема художнього мовлення є однією з актуальних проблем філологічної науки - Як літературознавства, так і мовознавства. Враховуючи, що будівельним матеріалом літератури, її першоелементом є мова, природно будувати вивчення образних засобів літератури на власне лінгвістичному грунті.

У сучасній лінгвістиці можна виділити наступні аспекти дослідження інверсії: структурний і функціональний. Питання функціонування відокремлених мовних конструкцій у текстах присвячені роботи О.О. Потебні, С. Х. Чавдарова, І. Р. Вихованця, К. Ф. Шульжука, А. П. Грищенка, Н. В. Гуйванюк, С. П. Бевзенко, Н. М. Сологуб, Мельничук О. С. та ін.

Однак багатоплановість об'єкта дослідження (відокремлених членів речення), а також багатожанрові сфери функціонування зумовлює можливість і необхідність подальшого дослідження цієї проблеми.

Мова і стиль художніх творів Олеся Гончара були предметом дослідження М. І. Братан, В. М. Галич, І. С. Гнатюк, С. І. Головащука, М. Т. Демського, О. М. Демської, Г. М. Колесника, Н. А. Москаленко, Ю. Ф. Прадіда, Н. М. Сологуб, І. Р. Семенчука, О. А. Стішова та інших.

Актуальність теми дослідження визначається:

1) значимістю художнього слова та провідною роллю Олеся Гончара в розвиткові української літературної мови XXстоліття;

2) потребою подальшого вивчення функціональних властивостей напівпредикативних конструкцій у тих чи інших мовленнєвих умовах, зокрема в художніх текстах;

3) необхідністю структурного аналізу відокремлених конструкцій та їх функціонального навантаження в художньому мовлення.

Метою мого дослідження є вивчення особливостей функціонування:

– вивчення особливостей функціонування загально мовних та індивідуально-авторських напівпредикативних конструкцій у художніх творах О. Гончара;

– ознайомлення з індивідуальними рисами творчої манери письменника, визначення стилістичного ефекту вставних конструкцій у художніх творах письменника.

Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань:

а) виявити відокремлені конструкції у художніх творах Олеся Гончара;

б) розглянути специфіку художнього тексту;

в) дослідити і описати особливості використання відокремлених членів речення і їх смислове навантаження в контексті.

г) визначити стилістичний ефект напівпредикативних конструкцій у художніх текстах.

Предметом дослідження є синтаксичні конструкції, що функціонують у художніх творах Олеся Гончара [ Гончар О. Т. Твори: В 7-и т. – К.: Дніпро,1987. –7 т.]


І. Основна частина

Індивідуальний стиль Олеся Гончара як авторська своєрідність використання мовних засобів художньої літератури

1.1 Теоретичні відомості з дослідження відокремлених конструкцій на матеріалі художніх текстів

Відокремлені другорядні члени речення вивчали ще М. Греч, О. Востоков, Ф. Буслаєв. Вони трактували відокремлені звороти як скорочені підрядні речення. О. Потебня обґрунтовано критикував такий підхід. Він зазначав, що термін «скорочене підрядне речення» збов’язаний своїм походженням помилковій теорії, що якщо логічному судженню відповідає не речення, член речення»

О. Пєшковський запровадив термін «відокремлені другорядні члени речення»: «відокремленим другорядним членом називається другорядний член, який уподібнився (один чи разом з іншими, залежними від нього членами) щодо мелодії і ритму – паралельно –щодо зв’язків своїх з оточуючими членами окремому підрядковому реченню».

У сучасному мовознавстві наявні різні підходи до проблеми речень з відокремленими другорядними членами. І. Слинько, Н.Гуйванюк, М.Кобилянська вважають, «що вчення про відокремлені члени речення недостатнє, бо в ньому звертається головна увага на інтонаційно – смислові сторони цього явища, тобто обґрунтовується по суті, пунктуація».

Ці вчені окремо розглядають речення з пояснювально–уточню вальними зворотами, які теж не визначають як члени речення, скільки вони не входять до складу моделі, а тільки поширюють її на рівні комунікативного вживання.

А. Загнітко розглядає ці конструкції як речення з опосередкованими компонентами, виділяючи серед них такі, що характеризуються або повторним значенням, або уточненням.

Не заперечуючи доцільності та необхідності нових підходів до проблем відокремлених другорядних членів речення має рацію І. Вихованець,який трактує ускладню вальні компоненти як відокремлені та опосередковані другорядні члени.

Традиційно відокремлення розглядають як ускладнення синтаксичної структури простого речення. Це є смислове та інтонаційне виділення у реченні непоширеного чи поширеного другорядного члена речення, який унаслідок цього набуває більшої самостійності.

Відокремлені члени речення містять елемент додаткового повідомлення, тому набувають більшої синтаксичної ваги і стилістичної виразності в реченні, ніж невідокремлені, наприклад: «Дівчата рухались безряддям, наближеним до шляху(О.Гончар).

Відокремлений дієприкметниковий зворот наближеним до шляху не лише характеризує предмет, ай виражає додаткове твердження.

Відокремлені другорядні члени функціонують переважно у літературній мові. Вони збагачують гнучкість синтаксичної структури літературної мови.

Існують умови відокремлення другорядних членів:

1. Смислове навантаження відокремлюваного члена.

2. Порядок слів.

3. Непоширеність-поширеність

4. Неможливість входження у синтаксичне словосполучення.

5. Вимоги стилістичного порядку тощо.

Окрім загальних на відокремлення впливають також часткові умови, що сприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них, наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичною функцією членів речення, а також неможливість синтаксичної сполучуваності окремих зв’язаних за змістом слів ( наприклад, особових займенників і означень чи прикладок до них).

Відокремленню більшою мірою сприяє позиція другорядних членів речення, їх поширеність та наявність додаткового смислового навантаження.

Проблеми системних відношень у синтаксисі на сьогодні становлять значний інтерес і, зокрема вимагають глибокого і всебічного вивчення особливостей граматичних значень різних синтаксичних конструкцій.

В українському мовознавстві проблеми відокремлення найбільш грунтовно висвітлені О. С. Мельничуком. Відокремлення - це змістове та інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою посилення їх змісту і значення, надання їм певної самостійності. Відокремлені члени речення уточнюють висловлену думку, конкретизують опис дії, дають поглиблену характеристику особи чи предмета, вносять у речення експресивне забарвлення.

Відокремленим другорядним членом речення властива напівпредикативна функція, а також функція додаткової характеристики, яка нерідко поєднується з першою (напівпредикативною). Напівпредикативна функція - це функція додаткового ствердження якихось ознак ситуації, на думку мовця, менш важливих порівняно з тими, що виражаються присудком. Функція додаткової характеристики полягає в спеціальній увазі мовця до додаткових ознак предмета чи явища, що залишилися невираженими через присудок. Ця функція найвиразніше виявляється у відокремлених уточнювальних обставинах та означеннях, у яких додаткова характеристика (місця, часу) тощо. Нерідко виступає як єдина функція відокремлення. Члени речення відокремлюються за допомогою інтонаційного виділення, тобто, якщо відокремлений член речення стоїть не на початку речення, перед ним підвищується голос, робиться пауза, а також зосереджується фразовий наголос, властивий для інтонаційно-змістових відрізків, на які розчленовуються речення. На письмі відокремлені члени речення відділяються розділовими знаками (комами, зрідка тире).

Для відокремлення другорядних членів речення в українській мові використовують такі засоби, як порядок слів, паузи, інтонацію, наголошення, темп вимови.

Відокремлюватися може будь – який другорядний член речення: означення, обставини, додатки (як непоширені, виражені одним словом, так і з залежними словами), а також кілька другорядних членів, пов’язаних сурядним зв’язком.

Загальні умови відокремлення другорядних членів речення такі:

1)порядок слів, від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставин;

2)ступінь обтяженості члена речення залежними словами, що впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин і додатків;

3)уточню вальний характер одного члена речення щодо іншого, що має значення для відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків;

4)семантичне навантаження члена речення, що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин.

Окрім загальних на відокремлення впливають також часткові умови, що сприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них, наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичною функцією членів речення, а також неможливість синтаксичної сполучуваності окремих зв‘язаних за змістом слів (наприклад, особових займенників і означень чи прикладок до них).

Яскраві приклади напівпредикативних конструкцій можна знайти у творчому доробку Олеся Гончара. Автор використовує відокремлені прикладки, а саме:

1. Поширену, що стоїть після іменника, до якого вона відноситься: “Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості можемо бачити, якою силою може вставати в людині високість її помислів, значимість життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.” (О. Гончар).

2. Непоширену і поширену прикладки, що стоять при особовому займеннику ( незалежно від позиції): а) “Син Донеччини, задушевний лірик, він [ В. Сосюра] був серед тих, хто глибоко відчув красу українського поетичного слова і виявив його нові можливості” ( О. Гончар).

б) “Піднявшись із найглибших надр кріпацького розпашілого пекла, він, великий Тарас, з прометеївською силою викриття жбурне в очі царям, панству слово гніву”. (О. Гончар)

3. Відокремлені обставини допусту, виражені іменником з прийменником незважаючи на: “ Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня”. (О. Гончар)

4. Звороти зі словами у зв’язку з, залежно від, згідно з, відповідно до, завдяки, за згодою та ін. відокремлюються зрідка, за бажанням автора. Це залежить від того, наскільки зворот поширений, чи є у ньому додаткове обставинне значення, яка його стилістична функція: “Усупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці”. ( О. Гончар)

5. Відокремлену обставину, виражену дієприслівником, який стоїть перед дієсловом: “ Над висотою ракети хотіли сягнути неба і, знесилившись, гнулися і вмирали, розсипаючись холодним сяйвом.” ( О. Гончар)

6. Обставини причини, що виражені іменниками з прийменниками: “ Завдяки розповідям Ференца, він добре уявляє собі внутрішнє розташування готелю.” (О. Гончар).

7. Обставини, виражені прислівником, якщо вони уточнюють значення попереднього обставинного слова: “ Вся велич того, що робиться на його батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставало ніби зрозумілішою і видимішою.” ( О. Гончар)

8. Означення, виражені прикметником і дієприкметником, а також прикметниковим і дієпрекметниковим зворотом, якщо воно відноситься до особових займенників: “З ними, з цими людьми, чесними і простими, він пройшов уже сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні.” ( О. Гончар)

9. Препозитивні означення ( як поширені, так і непоширені), які поряд з атрибутивними мають додаткове обставинне значення: “Знесилений, кінь зупинився важко дишучи.” (О. Гончар)

10. Неузгоджені означення, виражені іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками, а зрідка й без них, якщо треба підкреслити виражене ними значення: “ Прибували з моря рибалки, стали виходити на берег, у своїх зюйдвестках, у важких рибальських чоботях.” ( О. Гончар)

11. Поширені неузгоджені означення, виражені іменниками, якщо вони виступають поряд з узгодженими: “ Перед очима витала левада, зелена, весела, над річкою.” (О. Гончар)

12. Поширені узгоджені означення, якщо вони стоять після означу вального іменника: “ На високому березі, з обшитою каменем набережною, стояло село, незруйноване, мирне. “ ( О. Гончар)

13. Інфінітиви, що стосуються підметів, присудків чи об’єктних поширювачів. Більш точно називати їх особливими відокремленими пояснювальними зворотами: “ Взагалі, він має дивну властивість – зникати при очах, ставати зовсім непомітним і ніколи нікому не заважати.” (О. Гончар)

14. Слова і словосполучення з обставинним чи модальним значенням, які мають додаткову предикативність і тому можуть бути розгорнені у реченні: “ І найвища, по-моєму, –це краса вірності.” (О. Гончар)

15. Відокремлені означення, що відносяться до підмета, виражено займенником, і за змістом тісно пов’зані з присудком: “ А вони, заклопотані пристрілюванням, зовсім не помічали його хвилювання.” ( О. Гончар)

16. Прикметниковий зворот: “ З цього, південного, боку економія мала не зовсім привабливий вигляд.” ( О. Гончар)

17. Конструкції зі сполучником як, що набули модального характеру: “Мабуть, – як це нерідко буває, – кричали навлежки.” (О. Гончар)

18. Конструкція, яка поєднує ознаку з обставинно-причиновим відтінком: “ І слухали вони вже не хрипкі команди сага йди, а суворий голос Дениса Блаженна, і він, як найдосвідченіший з молодих командирів узяв на себе командування ротою.”

Отже, письменник широко використовує відокремлені члени речення з метою уточнення висловленої думки, конкретизації опису дій. Ці конструкції надають можливість поглиблено характеризувати особу чи предмет, вносять у речення експресивне забарвлення. Їхня функція полягає у спеціальній увазі автора до додаткових ознак предмета чи явища.

1.2 Індивідуальний стиль письменника як авторська своєрідність використання мовних засобів для зображення дійсності

Основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняття індивідуального стилю. Індивідуальний стиль письменника кваліфікується як ідейно-художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез виражальних засобів.

В індивідуальному стилі письменника чітко знаходить своє вираження авторська позиція щодо тих чи інших проблем, щодо вибору тих чи інших виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності.

Особливою художньою майстерністю відзначається творчість Олеся Терентійовича Гончара. Відомий учений М. Жулинський про творчу майстерність письменника зазначав так: ”Вражає жанрова своєрідність його романів, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гуманістична концепція людини і світу” [? C.7]. Доцільно зауважити, що феномен художнього слова освоюється дещо сповільнено. Важко не погодитися з думкою самого митця: “Маємо відтворити в наших сучасних українців і українську генетичну пам’ять, почуття гордості маємо і до збайдужілих душ торкнутися запашистим євшан-зіллям рідного слова!”[c.46 ]

У творчості Олеся Гончара домінує образ автора чи художнє Я – увесь комплекс морального і духовного вираження індивідуальної суті митця, який динамічно взаємодіє з щоденною реальністю суспільного буття і стимулює відтворення його волі, фантазії, почуттів, співпереживання, інтуїції, логічного аналізу явищ і подій.

Глибоке філософське осмислення дійсності, проникнення в таїну людської душі, глобальна важливість і масштабність проблем, порушуваних письменником, уміння бачити прекрасне в житті, людях, природі й передати своє світосприйняття й світовідчуття читача, тонкий художній смак і рідкісне мистецьке обдарування – ось прикметні риси Олеся Гончара як неперевершеного майстра слова, мудрого мислителя, громадянина, патріота рідної Батьківщини.

1.3 Мова художніх творів Олеся Гончара – засіб розкриття змісту творів письменника

Розвиток та розквіт українського літературного слова, національної мовної культури ХХ століття нерозривно пов’я заний із творчістю яскравої особистості – Олесем Тадеєвичем Гончаром. Досконально знаючи українську літературну мову, він вправно користувався її величезними скарбами – золотими злитками синтаксичних конструкцій – одним з найбільш впливових мовностилістичних засобів у художніх творах митця. До цього часу мовознавці системно вивчають в синтаксичному складі художніх текстів письменника напівпредикативні конструкції, у яких знайшли свій відбиток невичерпні багатства й можливості загальнонародної української мови. Відокремлені члени речення у художніх текстах виступають не самочинно, а через призму авторського художньо-образного світобачення. Вони є органічним елементом у мовній тканині романів, повістей, оповідань. Із майстерним вплетенням відокремлених членів речення у мовну канву сторінки художніх творів наповнюються життям, запам’ятовуються, хвилюють.

Художня мова у літературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно – чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, передається авторське ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні слів і форм їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційно – смислову, комунікативну спрямованість його мови.

Питання вивчення художньої мови вивчали видатні мовознавці Л. Булаховській, В. Виноградов, В. Григор’єв, П. Житецький, О. Білецький, Г. Винокур, В. Ващенко, Л. Савицька та інші. Проблеми вивчення мови художніх творів привертала увагу й літературознавців, а саме: Б. Томашевського, Ю. Тинянова, В. Лисина, Л. Тимофєєва, О. Галича, Є. Васильєва, Р Гром’яка та інші. Значну увагу вивченню мови художнього твору приділяли Т. Бугайко, М. Рибникова, М. Кудряшов, О. Мазуркевич, В. Неділько, Є. Пасічник, В. Пахаренко, Н. Волошина та інші.

Для створення високохудожнього тексту, який може захопити читача, викликати естетичне задоволення, Олесь Гончар використовує різні мовні засоби. У його літературних творах художня мова відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям і відтворює зображення у найрізноманітніших формах їх вияву. Як доводить мовознавець П. Дудик, художня, зображувальна, мистецька точність у доборі й використанні Олесем Гончаром метафор, епітетів, персоніфікацій тощо – це вияв справді художнього мислення і його художньо-мовленнєвого втілення, відтворення.

Під час роботи над художнім твором Олесь Гончар своєрідно проектує його інтонаційний малюнок, формує синтаксичну структуру кожної художньої фрази з орієнтацією на те, як вимовить її читач і як сприйме слухач. Без такого ритміко – інтонаційного оформлення художнього тексту не сприймалися б в усій своїй красі картинки природи, позитивна ритміка праці, а також такий стан людини, за якого непривітність, тужливість на душі поступається місцем радощам, бажанням за найскладніших життєвих ситуацій усе ж прямувати до них, сповнюватися і жити ними.

Художня мова творів Олеся Гончара відзначається застосуванням слів, які мають свій ритм, тембр і звучання. “Художні ресурси кожного окремого слова можуть бути невичерпними, але кожен письменник наділяє своє слово різною мірою енергії. Чим більше – тим краще, тим довічні ший роман чи повість, тим вони потрібніші. Є ця начебто прихована від стороннього ока енергія в ожному слові Олеся Гончара, запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цю енергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалої незнищенності, постійної зарядженості…” [?, с. 60].

Своєрідний, гончарівський ритм прози – від перших невеликих новел до масштабних творів останнього часу з їх символічними узагальненнями – є складовою частиною художньої цілісності творів Олеся Гончара. Він підпорядковується цій цілісності і певною мірою визначається нею.

За твердженням багатьох учених, ритм художньої прози відіграє значну роль у творчому процесі письменника. Поезія зовсім не мислиться без ритму. Проза детальніша і конкретніша, ніж поезія. Водночас вона багатослівніша.

Ритм по–різному виявляється на різних рівнях художнього твору, він може бути виявлений і в чергуванні більш чи менш образно насичених уривків тексту, повторах і контрастах тих чи інших тем, мотивів, образів і ситуацій тощо. Проте ритм прозового художнього мовлення є не лише одним із повноправних “членів” цього ряду ритмів, а й необхідним матеріальним фундаментом для існування всіх інших ритмів у прозовому творі.

Ритм прози ґрунтується на властивостях мови взагалі. Ритм притаманний будь-якому стильовому різновиді прози. Ритмічна організація художнього твору особлива, оскільки в ньому всі різновиди мовлення використовуються як будівельний матеріал. Різні форми і ступені ритмічності трансформуються тут і стають складовими принципово нової художньо-мовленнєвої системи. В цій системі взаємодіють і об’єднуються ознаки різних видів книжного і розмовного, усного і писемного. Ідеться насамперед про принципи і характер об’єднання, що зумовлюються вже не законами мови, а законами мистецтва, звуковим сприйманням зображуваного.

Ритмічний малюнок прози Олеся Гончара створюють інверсійні означення, а також поширені прикладки, що часто вживаються як приєднувальні конструкції. Нанизування прикладок відтворює характерний ритм філософсько-поетичних роздумів, осмислень світу письменником: “…Вузлов’яз життя перед нами. Поет парусів…Перший їхній будівничий, безсловесний їхній співець (“Берег любові”). Такий тип синтаксичної організації не лише впливає на ритм творів, а й сприяє виділенню, увиразненню оцінних характеристик: “Просто геніальний виявився тип. Знавець психології. Кафка!” (“Собор”).

На ритмічну організацію може впливати своєрідне вживання різнотипних синтаксичних структур. Приєднання дає можливість акцентувати увагу на важливому, виділити смислові елементи, що разом з іншими синтаксичними явищами (інверсією) створює ритм-спогад: “ Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Ти – як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною… “(“Модри Камень”).

Як джерело ритму використовуються відокремлені члени речення, інтонація яких “підхоплюється” у Олеся Гончара часто підрядними реченнями, а також однорідні члени речення: “Ти виходиш на дерев’яний різьблений ганок, у білій легкій сукні з чорною пов’язкою на руці, і дивишся вниз. За Модрий Камень, де колись пролягала наша оборона”; “…гори…зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, що по-вашому зветься – небовий ключ”.

Від перших новел, через великі романні структури і до новел останнього часу проходить ця ознака стилю Олеся Гончара. Такі ритмічні обрамлення мають, зокрема, “ Прапороносці”, “Людина і зброя”,”Собор”, ‘’Тронка”, “Берег любові”, “Твоя зоря”, окремі новели з “Далеких вогнищ”.

Характерними для синтаксису прози Олеся Гончара є інверсійні означення типу сонце розпатлане, гори зелені, пишні та ін; що зумовлюють своєрідну мелодику його фрази, її певну уповільненість.

Відокремлення, у творах письменника, створюють різні відтінки, тембри і темпи авторського викладу, увиразнюють виклад, виявляють творчу індивідуальність письменника.

1.4 Застосування напівпредикативних конструкцій у романі “Собор” Олеся Гончара

Роман діє на читача так, як діє на слухача музичний твір. Відчути нюанси цієї музики в лінгвопоетиці твору означає пізнати естетику національної мови, а також естетику індивідуального слова.

Центральним символічним образом роману є собор з одноіменною назвою. Символічний образ собору у творі – це соціальне значення, грань, яка розділяє різні категорії людей, що є персонажами одноіменного роману. Олесь Гончар широко застосовує відокремлені члени речення як засіб розкриття змісту роману. Вперше ознайомлюючи читача зі Зачиплянкою, автор використовує відокремлене означення: “Опівночі, коли промчить, прошурхоче велосипедами нічна зміна у бік заводів, і, зморена денними клопотами, За чіплянка нарешті поринає в сон і висне над нею з просторів неба місяць зеленорогий…”. Символічність собору автор розкриває за допомогою відокремленого означення: “…стоїть серед заводського селища, весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих дужих майстрів.” [? c. 270].

Мариво краси собору руйнується за допомогою використання письменником відокремленої обставини: “Обгнила декорація, осунулась, знову оголивши всі бані, вкриті ржею, і За чіплянка звиклася з таким станом речей, хіба що лелека надто розкладається з собором, тоді котрийсь із металургів спідлоба гляне в той бік”.

“Собори душ” людських контрастують з “пустомолотами”,”браконьєрами душ”,”дрібнодухами”,”юнисоїдами” типу Лободи. Смислового навантаження опису цього персонажу надає відокремлена прикладка: “За чіплянку на цьому засіданні представляв її висуванець Лобода Володимир Ізотович, син славетного колись на весь край обер -майстра Ізота Лободи, заслуженого металурга республіки”. Корисливе єство горе-сина Олесь Гончар викриває, використовуючи відокремлену обставину: “І тепер от, коли на засіданні знову зайшлося про собор і було кинуто кудись у жужмо паперів ту ваговиту репліку, зачіплянський висуванець одразу вловив, як йому здалося, її суть і, розвинувши думку, зауважив із скромністю підлеглого, що на тому місці доречно ув’язалось би будівництво зразкового критого ринку для трудящих”.

Навіть коли собор перетворили в склад, для героїні роману Єльки він постає в народному, високому уявленні. Негативне ставлення дівчини до пристосуванців автор передає відокремленим означенням. Юнка спідлоба позирає, як чоловіки “тягнуть комбікорм із собору…й обидва маленькі, миршаві, вовтузяться з тими лантухами перед собором, – мов жуки, мов шашель, перед величчю його.”

У романі “Собор” наявні образи-символи, наприклад, символічними у творі є назви кольорів. Концептуальними для Олеся Гончара виступають білий, блакитний, рожевий, чорний, бурий кольори. Створюючи портрет Віруньки письменник використовує відокремлену обставину: “Білі яблука щік поблискують, і плечі біліють, купаючись в місячнім молоці”.

Важливо зазначити й те, що в систему естетичних можливостей кольорів у романі Олеся Гончара входить також бурий колір. Він набуває негативних емоційно-оцінювальних характеристик. Це символ забрудненого навколишнього середовища і його автор змальовує за допомогою відокремленого означення: “…заводи зробили небо кудлатим, буро-оранжевим”. Бурий колір переходить у палітрі в оранжевий, червоний, жовтий. У мікрополе його включається відносний прикметник залізний, що набуває якісності за рахунок відокремленого означення: “ Дим отой, червоний, залізний, то ж ваш? І коксохімічний смердючий…І азотно-туковий, що й листя на деревах від нього жовтіє”. Причиною бурого лиха є металургійний завод, що зображується відокремленою обставиною: ” А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал. Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків ”.

Духовний голод в душевних черевах “ розпатланих первісних постатей” Олесь Гончар розкриває за допомогою відокремленого означення: “ Ніхто не прийде, – буркнув верхолаз. – ми замикаємо цикл. З пітекантропа вийшли, пройшли свій шлях і зникаєм, поглинуті вічністю…Вичерпали себе…”

Кінцівку твору автор емоційно забарвлює за допомогою відокремленої обставини: “Собори душ своїх бережіть, друзі…Собори душ…–і, пропікши Єльку поглядом зірких оченят, подався погрібцем далі.”

1.5 Відокремлені члени речення у романах Олеся Гончара “Людина і зброя” та “ Твоя зоря”

художній література гончар стиль

Романістика Гончара – масштабний літопис війни. Зображуючи цілісний образ воєнного лихоліття, у романі “ Людина і зброя” письменник відкриває найболючіші сторінки війни. За допомогою відокремлених обставин автор майстерно змальовує як переформовується світ, у який увірвалась війна. Перед читачем постає чи не найапокаліптичніша сцена нерівного бою із німецьким танком: “ За річкою з’явилося скреготливе потворище…, всі, підхоплюючись, кинулись із кюветів натовпами на міст…Котрогось бійця, що біг поблизу Духновича, обдало полум’ям, видно, куля влучила йому в підняту пляшку, і він, так увесь облитий полум’ям, біг іще далі, поки хтось зіштовхнув його з мосту вниз у воду, а танк, в текучому полум’ї, все повзе…на міст, чавлячи, підгрібаючи людей…”

Тема людини і зброї розглядається у романі ще під одним кутом зору – якою стає людина, коли її логіку дій визначає зброя. Використовуючи відокремлені означення автор зображує страшні картини бомбардування станції: “Тьма і вогонь. Весь світ тільки це – первісна тьма і тривожний, небачених розмірів вогонь.”

Війна це передчасна смерть. Вона зупиняє людину на півдорозі життя, страшну смерть Дробахи Письменник описує за допомогою відокремлених означень: “ …серед цієї роз ритвини, серед розтолоченого, змішаного з землею стеблиння лежав Дробах. Голова вивернута під спину, зуби оскалені, обличчя чорне, спалене геть. ”

Людина у творі у центрі уваги, але яка це божевільна увага: “Ліс прожекторів…на самому вістрі одного з них раптово зблиснуло щось біле, сліпуче…На вістрях прожекторів – людина, дюралюміній і бомби.”

У романі “Твоя зоря” Олесь Гончар за допомогою відокремлених членів речення ( відокремлених означень, обставин, додатків) подає читачеві образ Романа Винника, який на Спаса увінчував – “засвідчував” своїми яблуками, а були вони ”під цвіт зорі” –межові стовпчики впродовж дороги…: “ Ось такий, обліплений бджолами, постає він і зараз нам, десь із блакитної далечі, з’явившись над свистючим Дунаєм.”; “ Господар з-під своїх житніх брів бачив нас наскрізь! Виринувши з глибини садка, дядько Винник прямує назустріч нашій ватазі, сухорлявий, високий, у солом’яному брилі, ноги босі і, як у бігуна, легкі.”

Описуючи сад, автор вдало використовує відокремлені обставини: “ Коли в Романовім садку починає щось дозрівати, коли щось там, беручись рум’янцем заманливо проблискує крізь листя, тоді ми, почуваємо спрагу найбільшу…; “ В Романові володіння не ступи, не потривож садок, ні оті вулики, що повні мирного гудіння, трудяться, не знаючи втоми, тримаючись свого ладу та своїх законів.; “ Був у садку Романовім куток, повитий особливою таємничістю, доступний, мабуть, лише бджолам і сонцю.”

Яблука дядька Романа, як спогад дитинства, Олесь Гончар описує використовуючи відокремлені означення: ‘’ Лежить на долоні, червонощоке, свіже, велике, просто мов сонце вранішнє.”; “ Червонобоке, запашне, хіба що з ним зрівняється пахощами в цьому стернистому степу, де ціле літо, день крізь день ми чуємо лиш пахіть пилюки.”

Незабутнім залишається у пам’яті героїв роману незвичайне частування яблуками дітлахів, яке письменник змальовує за допомогою відокремлених означень та обставин: “Увінчавши яблуком найближчий до нас стовпчик, дядько Роман пішов далі не озираючись.”; “Дядько Роман із ледь помітним, зовсім поменшалим вузликом у руці затримується ще біля одного стовпця, і обернувшись, який час дивиться на дорогу, вквітчану яблуками.”

Образ Романа Вінника як дбалого господаря автор зображує за допомогою:

–відокремленої прикладки: “Мудрий у вуликах народ, – пояснює нам, пастушатам,господар, коли ми розглядаємо володіння “бджолиного отамана”.

– відокремленого означення: “ Бджолине поселення трохи аж схоже на нашу слободу: вулики стоять, мов хатки, чепурненькі, в усяку пору повні життя, оповиті духом таємничості. Рай!”

– Відокремленим додатком: “ Крім усього, що барвить своїм корінням, листям та бубками, Художникові для його особливих, ще не знайдених фарб треба було воску, доброго, ярого.”

Чарівні картини природи Олесь Гончар змальовує, використовуючи відокремлені означення та обставини: “ Загомоняться, а там, дивись, уже й згасли вечірні заграви, то не степ у синяві літньої ночі, садок стоїть заворожений, безшелесний, всесвіт ніби вслухається в себе самого, зникаючи своїми таємницями в безвістях, десь за межами меж.”; “ Дивлячись на михтіння зірок, що течуть у високостях неба,люди задаватимуть собі думи про загадковості життя і про ті існуючі поза ними зоряні недосяжності.”

Спостережливість дядька Романа автор підкреслює відокремленими обставинами: “Бачили ви бджолу, як вона, забравшись у гарбузову квітку, втонувши в золотому пилку, аж стогне там від щастя та насолоди – знайшла, що шукала…”

1.6 Інверсія у новелі Олеся Гончара “ За мить щастя”

Поетичною сповіддю можна назвати новелу Олеся Гончара « За мить щастя». Вона має характерний настроєвий зачин – ніби місток між сьогоднішнім і минулим. Зачин твору – це одна розгорнута ускладнена конструкція. Піднесеного настрою надають новелі використані письменником відокремлені означення: « Де й бралися в нього, грубого артилериста, ці слова-пестощі, ці ласкаві співи душі, співи до неї, єдиної, що й справді мовби зробила його щасливим, піднесла своєю любов’ю на якісь досі не знані верхогір’я»; « Вирви та бруд, та сморід війни, смерть одну тільки бачив, а вона, ця любов несподівана, з’явилась, мов з неба, і сонячним духом, подихом самого життя тебе обдала…»

Синтаксис новели– це синтаксис інверсійного порядку слів, властивого для схвильованого емоційного монологу. Поезія у прозі – саме так можна оцінювати художню мову новели « За мить щастя». І тут не можна не дооцінити використання О. Гончарем відокремлених членів речення. Читача тримає у полоні пейзаж літнього сонячного дня: «Дунайське небо шовками-блаватами, переливаючись, пашіє, хмелить хлопця»; « Стерня. Свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, брискаючи жнивярним сонцем.»

Використовуючи відокремлені обставини письменник передає зміну золотисто-мажорних кольорів початку новели дощовим сумним пейзажем: « Дощило, і передосінні хмари облягали небо, коли батальйони похмуро шикувалися – не на плацу, а на іншому глухому узліссі.

Новела Олеся Гончара « За мить щастя» діє так, як діє на слухача музичний твір. Відчути нюанси цієї музики у лінгвопоетиці твору означає пізнати естетику індивідуального художнього слова письменника.

Деяким авторським метафорам цілком справедливо відводиться місце в поетичному словнику української літературної мови. Поетині словесні акценти є виразними художніми деталями в авторській оповіді: « Бачу вже їх [гори] не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, що по-вашому зветься – небовий ключ.»

Високий поетичний стиль простежується в цілісних текстових структурах, у яких невід’ємною частиною є відокремлені означення, відокремлені обставини: « На широчезній рівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники. Стояли до самого обрію, пишноголові, стрункі й незлічені, і всі як один обернені до свого небесного взірця, до сонця.»

Мова народу твориться колективно. У цьому великому процесі на думку Олеся Гончара, беруть участь « І сивий могутній досвід, і закохана юність, і розбурхана дитяча уява, бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливість виявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти» [,302].

Майстерність, професійна підготовленість до складної й відповідальної творчої діяльності виявляється передусім у тому, чи вміє він душею сприймати і відчувати народне слово, його інтонаційні малюнки, виражено зовні і приховано внутрішньо красу.

Художня мова у літературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно–чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образи і події, про які йдеться у творі письменника, передається авторське ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі слів, або ж творення форми їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційну спрямованість його мови.

Олесь Гончар у творчому доробку використовує різноманітні мовні засоби. Значне місце серед них посідає інверсія. За її допомогою автор глибоко відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям і відтворює зображені дійсності.

Досконале володіння індивідуальним підходом до створення своїх творів Олесь Гончар здійснює завдяки широкому використанню напівпредикативних конструкцій у художній мові текстів.

На мою думку, досліджуючи особливості художньої мови письменника, ми досягли поставленої перед собою мети, ознайомилися із індивідуальними рисами творчої манери Олеся Гончара, зокрема використання автором відокремлених конструкцій, прослідкували, який стилістичний ефект мають відокремлені члени речення на розкриття перед читачем змісту творів письменника.

На основі текстів романів Олеся Гончара «Собор», «Людина і зброя», «Твоя зоря», та новели «За мить щастя» ми дослідили й описали використання інверсії у творах Олеся Гончара, визначили, який стилістичний ефект несуть відокремлені члени речення у художніх творах автора. Зі стилістичного погляду інверсія – це один із тих індивідуально – авторських художніх засобів, які використовуються для підвищення експресивності та емоційності висловлення, оновлення та збагачення образних ресурсів художнього твору.

Мовна творчість Олеся Гончара – двобічний процес. Із одного боку загальновживані відокремлені синтаксичні конструкції, які є основою у творчості письменника. Із іншого боку, талановитий майстер, збагачує національну літературні мову індивідуально – авторськими елементами. Вміле використання відокремлених членів речення є одним із визначальних складників індивідуального стилю Олеся Гончара.

Мова творів письменника Олеся Гончара – своєрідний еталон нормативності української літературної мови.


Висновки

Мова народу твориться колективно. У цьому великому процесі на думку Олеся Гончара, беруть участь « І сивий могутній досвід, і закохана юність, і розбурхана дитяча уява, бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливість виявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти» [ ,302].

Майстерність, професійна підготовленість до складної й відповідальної творчої діяльності виявляється передусім у тому, чи вміє він душею сприймати і відчувати народне слово, його інтонаційні малюнки, виражено зовні і приховано внутрішньо красу.

Художня мова у літературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно–чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образи і події, про які йдеться у творі письменника, передається авторське ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі слів, або ж творення форми їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційну спрямованість його мови.

Олесь Гончар у творчому доробку використовує різноманітні мовні засоби. Значне місце серед них посідає інверсія. За її допомогою автор глибоко відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям і відтворює зображені дійсності.

Досконале володіння індивідуальним підходом до створення своїх творів Олесь Гончар здійснює завдяки широкому використанню напівпредикативних конструкцій у художній мові текстів.

На мою думку, досліджуючи особливості художньої мови письменника, ми досягли поставленої перед собою мети, ознайомилися із індивідуальними рисами творчої манери Олеся Гончара, зокрема використання автором відокремлених конструкцій, прослідкували, який стилістичний ефект мають відокремлені члени речення на розкриття перед читачем змісту творів письменника.

На основі текстів романів Олеся Гончара «Собор», «Людина і зброя», «Твоя зоря», та новели «За мить щастя» ми дослідили й описали використання інверсії у творах Олеся Гончара, визначили, який стилістичний ефект несуть відокремлені члени речення у художніх творах автора. Зі стилістичного погляду інверсія – це один із тих індивідуально – авторських художніх засобів, які використовуються для підвищення експресивності та емоційності висловлення, оновлення та збагачення образних ресурсів художнього твору.

Мовна творчість Олеся Гончара – двобічний процес. Із одного боку загальновживані відокремлені синтаксичні конструкції, які є основою у творчості письменника. Із іншого боку, талановитий майстер, збагачує національну літературні мову індивідуально – авторськими елементами. Вміле використання відокремлених членів речення є одним із визначальних складників індивідуального стилю Олеся Гончара.

Мова творів письменника Олеся Гончара – своєрідний еталон нормативності української літературної мови.


Література

1. Бевзенко С. П., Литвин Л. П. Сучасна українська мова. Синтаксис. – К.: Вища школа, 2005. – С. 133-140.

2. Бріцин В. М. Відокремлені означення в українській та російській мовах. // Мовознавство. – 1976. – № 5. – С. 35-42.

3. Великий довідник школяра. – 3-тє вид., випр. та доп. – Х.: Школа, 2008. – 1024 с.

4. Великий тлумачний словник української мови. – К.: Перун, 2003. – 1440 с.

5. Вихованець І. Р. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993. – С.112.

6. Волошина Н. Й. Уроки позакласного читання у старших класах. – К.: Рад. Шк.., 1988. – 174 с.

7. Гончар О. Т. Письменницькі роздуми: літературно-критичні статті. – К., 1980. – С. 302.

8. Гончар О. Т. Собор: Роман. – К.: Веселка, 1993. –286с.

9. Гончар О. Т. Твори: В 7-и т. – К.: Дніпро,1987. –7 т.

10. Гончар О. Т. Твоя зоря: Роман. – К.: Веселка, 1993. –383 с.

11. Горяний В. Д. Українська мова 10 – 11 кл. – К.: Освіта, 1992. –190с.

12. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005. – 368с.

13. Єрмоленко С. Творчість Олеся Гончара і мовно – естетична культура сучасника // Українська мова і література в школі. – 2000. – №5. – с. 46-49.

14. Козачук Г. О. Українська мова для абітурієнтів. – 7-ме вид. – К.: Вища шк.., 2006. –287с.

15. Кононенко В. І. Відокремлення синтаксичних конструкцій із сполучником «як» // Українська мова і література в шк.. –1968. – №11. – с.22-27.

16. Кордун П. П. Збірник вправ із стилістики. – К.: Рад. Шк.., 1987. – 160с.

17. Привалова С. Художня мова як засіб розкриття ідейного змісту роману «Собор» О. Гончара. // Укр.. літ. В загальносвітній шк..– 2009. – № 7-8. – с. 27-30.

18. Радишевська М. Новий довідник: укр. мова, укр.. літ. – К.: Казка, 2008. –864 с.

19. Семенюк Г. Ф. Срібний птах. – чст. 2. –2-ге вид. – К.: Освіта, 2006. –576с.

20. Слинько. СУЛМ. Синтаксис. – К.: Вища шк., 1994. –С. 319-363.

21. Словник української мови. – т.7. – К.: Наук. думка, 1976. – С.526.

22. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. – К.: Наук. Думка, 1991. –140с.

23. Сологуб Н. М. Синтаксична організація та ритмічність прози О. Гончара. // Мовознавство. –1998. – №1. – с. 35-40.

24. Степаненко М. І. Мовні проблеми у творах О. Гончара. // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2008. – №7. – с. 5-10.

25. Шевченко Л. Ю. СУМ.– К.: Либідь, 1993. – 336 с.

26. Шульжук К. Ф. Синтаксис укр. мови. – К.: Академія, 2004. – С. 160-166.

27. Ющук І. П. Практикум правопису укр.. мови. – 6-те вид. – К.: Освіта, 2006. – 254 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий