- депозитні сертифікати;
- облігаційні позики;
- консорціональні кредити - кредити, що надаються двома або більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальнику.
4. За валютою позики:
- у валюті країни боржника;
- у валюті країни - кредитора;
- у валюті третьої країни;
- у міжнародних розрахункових валютних одиницях (СДР.).
5. За терміном:
- найкоротші - на одну добу, тиждень, до трьох місяців;
- короткострокові - до 1 року, інколи до 1,5 роки;
- середньострокові - від 1до 5 років;
- довгострокові - більше 5 років.
6. За забезпеченістю:
- забезпечені кредити - де в якості забезпечення використовуються товари, товаророзпорядчі та інші комерційні і фінансові документи, цінні папери, векселі, нерухомість, інші цінності, інколи золото;
- бланкові кредити - надаються під зобов’язання боржника погасити його в певний термін.
7. За об’єктами кредитування:
- інвестиційні кредити - при експорті товарів інвестиційного призначення;
- неінвестиційні кредити - при експорті сировини, палива, матеріалів, споживчих товарів.
8. Лізинг - угода про оренду рухомого і не рухомого майна терміном від 3-х до 15-ти років.
9. Факторинг - форма кредитування, що виражається у інкасуванні кредиторської заборгованості клієнта (купівля спеціалізованою фінансовою компанією або банком усіх грошових вимог експортера до іноземного імпортера у розмірі до 70-90% суми контракту до настання терміну їх оплати).
10. Форфейтинг - форма кредитування експорту банком або фінансовою компанією (форфейтером) шляхом купівлі ними векселів (трат) та інших боргових вимог по зовнішньоекономічним операціям. Форфейтер може держати їх у себе або продати на міжнародному ринку та ін.
Міжнародний кредит виконує наступні функції, які відображають особливості руху позичкового капіталу:
- перерозподіл позичкового капіталу між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення;
- економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом використання кредитних коштів (трат, векселів, чеків, переказів та ін.), розвитку і прискорення безготівкових платежів;
- прискорення концентрації та централізації капіталу завдяки використанню іноземних кредитів;
- регулювання економіки.
За своїм значенням функції міжнародного кредиту нерівноцінні і змінюються по мірі розвитку національного і світового господарства.
Міжнародний ринок кредитів є одним із найбільш рухливих і мінливих видів ринків, так як постійно змінюються форми взаємодії, роль і ступінь активності його учасників. Основним кредитором з кінця Другої світової війни виступали США. У 70-х роках ХХ століття до них приєдналися країни-експортери нафти, а основними позичальниками в цей період були країни, що розвиваються. З часом новими світовими кредиторами стають Японія, Канада, а також окремі європейські країни. У 2007 році трійку основних країн-кредиторів очолили - Китай (21,3 % від світового експорту капіталу), Німеччина (14,5%) і Японія (12,1%). Більше 17% світових кредитів приходилося на чотири країни - Саудівську Аравію, Росію, Швейцарію, Норвегію.
Широкомасштабний потік кредитів в країни, що розвиваються, який спостерігався у 1974-1988 рр., раптово завершився у 1982 р., коли Мексика об’явила про призупинення платежів по боргам, за нею послідували Бразилія, Аргентина та інші латиноамериканські країни.
Заява Мексики 12 серпня 1982 р. про неспроможність здійснювати виплати по своєму боргу міжнародним банкам в розмірі 80 млрд.дол. поклала початок міжнародній борговій кризі, яка охопила всі регіони світу, що розвивається - від латиноамериканських держав із середнім рівнем розвитку до найбільш відсталих країн Африки. В епіцентрі боргової кризи опинились великі країни - боржники Латинської Америки, Африки і Азії: Бразилія, зовнішній борг якої у 1982 р. дорівнював 86,3 млрд.дол., Мексика - 84,6 млрд.дол., Аргентина - 38,8 млрд.дол., Венесуела - 33,2 млрд.дол., Чілі - 21 млрд.дол., Нігерія - 19 млрд.дол., Єгипет - 16 млрд.дол., Філіппіни - 20,7 млрд.дол. та ін. Це стало проблемою не тільки для країн-боржників, а й для всієї світової економіки.
Зовнішня заборгованість - сума фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни. До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс країни.
Згідно із загальноприйнятою методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:
− довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги;
− короткостроковий борг;
− заборгованість перед МВФ.
У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:
− борги за кредитами держав;
− борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інститутами;
− борги, що виникають в наслідок незбалансованості торгового і платіжного балансів;
− борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивезенням власних;
− Борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.
Неплатежі в одній ланці зазвичай приводить до розриву ланцюга кредитних зобов’язань і погіршення ліквідного стану у міжнародному масштабі. Якщо наприкінці 1982 року 34 країни мали прострочені платежі по боргам, то наприкінці 1986 року їх число збільшилося до 57, а на початку 1990-х років у борговій кризі були вже 72 держави, на частку яких приходилося 60% зовнішнього боргу.
В 1990-2000 роки загальна сума зовнішніх боргів значно збільшилась. Світовий обсяг їх, включаючи зобов’язання розвинутих країн, складає зараз порядка 20% світового валового продукту. Продовжує збільшуватися загальна сума зовнішнього боргу країн, що розвивається. Так, за першу половину поточного десятиліття ХХІ століття вона збільшилася з 2,5 до 3,2 трлн.дол. в 2005 році, тобто в 1,3 рази. (Див. таблицю 2.).
Таблиця 2.
Основні показники міжнародної заборгованості країн, що розвиваються,%.
| Показники | 1980р. | 1990р. | 2000р. | 2005р. |
| Величина зовнішнього боргу, млрд.дол. | 567,2 | 1213,3 | 2523,6 | 3224,3 |
| Відношення боргу до ВВП | 26,4 | 39,2 | 39,1 | 30,9 |
| Відношення боргу до експорту | 119,5 | 185,8 | 132,8 | 82,1 |
| Відношення обслуговування боргу до експорту | 18,6 | 20,7 | 24,3 | 14,8 |
Джерело: WorldEconomicSurvey.U.N., 1991; WorldEconomicandSocialSurvey.U.N., 1996; WorldEconomicOutlook. IMF. April2006.
Для аналізу рівня і динаміки зовнішнього боргу, з’ясування здатності країни обслуговувати його, Світовий банк використовує такі показники:
− відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг (EDT/XGS);
− відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового національного доходу - (EDT/GNI);
− відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг (TDS/XGS) та ін.
Аналітики вважають, що верхньою межею оптимальності зовнішнього боргу є співвідношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг (EDT/XGS) на рівні не більше ніж 200-250% і співвідношення платежів з обслуговуванням боргу до експорту товарів і послуг (TDS/XGS) - не більше як 20-25%. При цьому, в чисельнику враховується не увесь зовнішній борг, а тільки державний та гарантований державою борг.
У світовій практиці вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік (річний дефіцит бюджету) не перевищує річного обсягу державних капіталовкладень. Наприклад, для країн, що увійшли до "зони євро", річний дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП. Бюджетним кодексом України визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП.
У 1980-1990-і роки були розроблені і застосовані на практиці різні механізми по вирішенню чи відстрочки проблеми боргової кризи. Питання врегулювання зовнішнього боргу став практично постійним на порядку денному "групи 8". На цих зустрічах були розроблені Торонтські (1988р.), Тринідадські (1990р.), Х’юстонські (1990р.), Лондонські (1997р.), Неапольські (1995р.), Ліонські (1997р.) та інші рекомендації для вирішення проблем зовнішньої заборгованості.
Перегляд зовнішнього боргу для різних країн включає поєднання різноманітних заходів:
− перенесення платежів основної частини боргу, відсотків по боргу або всіх платежів по обслуговуванню боргу на більш пізніший термін;
− скорочення боргу шляхом або прямого списання частини боргу, або продажі його із знижкою на вторинному ринку;
− рекапіталізація - обмін боргів на облігації боржників або надання нових кредитів за цільовим призначенням оплати минулих боргів;
− взаємозалік чи обмін національної валюти одного боргу на інший.
Для багатьох країн з низьким рівнем доходів масштабні ініціативи із списанням зовнішньої заборгованості, в останні роки сприяли, вирішенню проблеми крупних дисбалансів у фінансовій сфері. Зокрема, зовнішній борг африканських країн скоротився із 205,7 млрд.дол. у 1999р. до 144,5млрд.дол. у 2007р.
Міжнародна фінансово-кредитна система - сукупність міжнародних фінансово-кредитних відносин та інститутів, що забезпечують їх здійснення. Основними інститутами, що забезпечують узгоджену роботу міжнародної фінансово-кредитної системи виступають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Банк Міжнародних розрахунків, Лондонський і Паризький клуби, регіональні банки реконструкції й розвитку.
МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН в липні 1944р. у Бреттен-Вудсі (США). Конференція прийняла Статті угоди, які до цього часу виконують роль Статуту цієї організації. Цей документ набрав чинності в грудні 1945р. Практичну діяльність Фонд розпочав у травні 1946р., маючи у своєму складі 39 країн-членів. До валютних операцій приступив з 1 березня 1947р.