Смекни!
smekni.com

Венчурний бізнес в Європі та його адаптація до українських умов (стр. 16 из 20)

Доцільно також відмітити такий істотний чинник як зростання вартості компанії, що відбувається в середньо- або довгостроковій перспективі та призводить до зростання вартості частки венчурного інвестора. Цей приріст капіталу вищий, ніж прибуток від альтернативних вкладень. Молоді компанії в партнерстві з коштами венчурного капіталіста та його професійним досвідом мають більшу можливість розвитку. Венчурним інвестиціям притаманні такі риси: венчурний капіталіст ділить ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період – від 3 до 7 років; у доповнення до інвестицій здійснюються заходи з підтримки управлінського персоналу компанії, що базується на досвіді та зв’язках інвестора; повернення коштів здійснюється у вигляді реалізації частки інвестора у власності компанії, ціна якої зросла в кінці інвестиційного періоду.

Для ризикового капіталу, на відміну від кредиту, гарантії фірми не мають вирішального значення. Важливіше для нього наявність привабливого та реального підприємницького задуму, а також колективу менеджерів, здатного втілити його в життя. Довгострокові вкладення здійснюються не тільки у формі грошей, а й шляхом надання конкретної допомоги дрібним і середнім фірмам, що сприяє перетворенню їх у великі компанії.

Через підвищений ризик венчурний капітал надається під більш високий відсоток, ніж кредит, як правило, з розрахунку 25-35% річних. Венчурні вкладення можна розділити на чотири групи: стартові, фінансування початкової стадії, у період розвитку компанії та при реалізації певної операції [41].

В країнах Європи венчурний капітал являється невеликим сектором у порівнянні з іншими фінансовими ринками. Однак оскільки він інвестується в зростаючі компанії, економічна роль його значна. Економічна цінність венчурного капіталу в основному полягає в тому, що:

- більшість технологічних революцій була ініційована фірмами, що фінансуються венчурним капіталом; завдяки підтримці венчурних капіталістів економічно піднялися найбільш успішні за останні роки компанії, такі як Dell, Apple Computer, Compag, Sun Microsystems, Federal Express, Microsoft, Lotus, Intel і Netscape;

- венчурний капітал підтримує галузі, що найбільш динамічно розвиваються та забезпечують країні міжнародну конкурентоздатність;

- у США 4% найшвидше зростаючих фірм, більшість з яких підтримуються венчурним капіталом, створюють 70% усіх нових робочих місць;

- у Європі витрати на проведення наукових досліджень і розробок нових зростаючих фірм, які підтримуються венчурним капіталом, складають в середньому 8,6% від об’єму продажу, в той час як в інших компаніях – лише 1,3%;

- у Європі за останні роки кількість працівників у фірмах, підтриманих венчурним капіталом, зросла на 15% щорічно, а в середньому по економіці – менше 1%.

Для компенсації високого ризику і тривалого інвестиційного періоду, у якому кошти є неліквідними, венчурний капітал має забезпечувати інвестору високий прибуток. Цей прибуток повинен перекривати зростання інфляції, прибуток від без ризикових інвестицій і перевищувати прибутки фондового ринку. В США інтегральні прибутки були більш помірними, ніж очікувалося. Із підвищенням стадії розвитку компанії знижується ризик і прибутковість інвестицій. Необхідно врахувати також, що віддача змінюється залежно від галузі промисловості. Європейський досвід показує, що найменший зведений показник прибутковості показують фонди, які інвестують у ранні стадії технологічних проектів компаній.

Для розгляду українських особливостей насамперед варто дати визначення інвестора як основного суб’єкта діяльності на фондовому ринку. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006р. інвестори – це фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладення коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Спираючись на аналіз спеціальної літератури, можна узагальнити сукупність ознак інвестора, що розкривають зміст його господарської функції:

- володіння майном, що може скласти предмет інвестиції, на праві власності або іншому правовому титулі;

- прийняття рішення щодо інвестування;

- мета – отримання прибутку чи досягнення іншого корисного ефекту в результаті господарського використання інвестицій;

- прийняття ризику втрати капіталу;

- можливість здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням інвестицій.

Найбільш коротко охарактеризувати інвестора на фондовому ринку можна як кінцевого покупця цінних паперів або кінцевого кредитора. Таким чином, говорячи про те, що інвестори вкладають свої грошові кошти, зазвичай мають на увазі, що інвестування – це вкладання тимчасово вільних грошових коштів у фінансові інструменти з метою отримання доходу.

Венчурні фонди впевнено превалюють сьогодні в Україні. На середину 2008р. вони займали 72% від загальної маси створених інститутів спільного інвестування. При цьому вартість активів, що знаходяться в управлінні венчурних фондів, на кінець 2007 року складала приблизно 90% від вартості усіх активів, що знаходяться під управлінням ІСІ.

За даними УАІБ у ІІІ кварталі 2008р. в Україні з’явилося десять нових компаній з управління активами, і за станом на початок жовтня їхня кількість сягнула 404. Кількість зареєстрованих ІСІ за квартал збільшилася з 1086 до 1158 фондів. Середня кількість ІСІ на одну КУА на звітну дату дорівнювала 2,9 фонди [11].

У регіональному розрізі як за кількістю КУА та ІСІ, так і за загальною вартістю активів, як і раніше, лідирує такий регіон як м.Київ та Київська область. Тут зосереджено понад 300 КУА і 75% фондів, обсяги активів яких складають 85% від загального обсягу активів венчурних ІСІ. Друге місце посідає Дніпропетровська область (32 КУА, 12% ІСІ та 24% обсягів активів), а третє – Харківська область (28 КУА, 9% ІСІ та 4% обсягів активів).

Варто окремо відзначити відмінності між фондами прямих інвестицій, венчурними фондами та бізнес-ангелами. Форми прямих інвестицій, як правило, інвестують в компанії пізніх стадій. Компанії-реципієнти прямих інвестицій мають беззбитковий або прибутковий бізнес, а грошові інвестори витрачаються на розширення або диверсифікацію бізнесу. Існують вже стала структура власності, сформований менеджмент, звітність, аудит. Бізнес добре піддається прогнозуванню. Тому в порівнянні з венчурними фондами ризики в цьому бізнесі менші, і інвестори охоче туди йдуть.

В сфері венчурних інвестицій ситуація інша. Тут інвестор повинен "вгадати" потенційного переможця, адже в інноваційних стартапах ще немає прибутку, виробництво і продажі не налагоджені. Для того щоб оцінити стартапи і виявити серед них тих небагатьох, по-справжньому перспективних проектів, керівникові венчурним фондом необхідні висока кваліфікація саме в інноваційному бізнесі і, безумовно, інтуїція. Незначний досвід здійснених венчурних інвестицій в Україні і ряд невирішених нормативних проблем – ось що гальмує розвиток венчурів як галузі.

Для подолання ситуації, що склалася, потрібне створення максимально комфортних умов для венчурних вкладень і функціонування малих інноваційних компаній, формування пулу грамотних менеджерів венчурних фондів. Необхідно максимально використовувати досвід зарубіжних країн.

Наприклад, в Китаї малі інноваційні підприємства повністю фінансуються державою, а в Англії та Ізраїлі доля держави в регіональних венчурних фондах складає до 40%.

Специфіка сектора "бізнес-ангелів" полягає в тому, що бізнес-ангели діють в умовах найбільших ризиків – там, куди не доходять навіть венчурні фонди. Це довенчурні інвестиції. Бізнес-ангели називаються "ангелами", оскільки вкладають в компанії кошти на "посівній" стадії 3F, коли мало хто бажає здійснювати над ризикові вкладення. Бізнес-ангел довіряє не стільки фінансовим показникам, скільки людям, їх ентузіазму, вірі і здатності довести проект до кінця. Взагалі основний принцип бізнес-ангельського інвестування можна виразити в трьох поняттях: віра, розрахунок, командний дух.

В Україні даний сектор знаходиться на початковій стадії розвитку. Бізнес-ангели ще не ідентифіковані, як суб’єкти економічного життя ні державою, ні суспільством. Багато фізичних і юридичних осіб, які могли б стати бізнес-ангелами, інвестуючи в перспективні "посівні" проекти, ще не усвідомлюють, що це високоприбутковий інвестиційний сектор, прибутковість від вкладення в який перевищує прибутковість від вкладення в нерухомість, в споживчий сектор, в акції промислових компаній.

У вітчизняній економіці венчурні фонди зазвичай застосовують в цілях легальної оптимізації оподаткування. Збільшення загальної вартості активі венчурних фондів України не призводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Основними акцепторами інвестицій венчурних фондів є компанії зі сфер нерухомості та будівництва, а також фінанси.

Для українських венчурних компаній пріоритетними є проекти в агробізнесі, харчопереробній галузі, виробництві меблів і промисловості будівельних матеріалів. Виробниками алкоголю та зброї звертатися до фонду немає сенсу, так само як і компаніям, що створюються. При цьому партнер фонду має бути повністю приватизованим або приватним підприємством з кількістю працівників до 2 тис. осіб. В Україні венчурні компанії в середньому щорічно вкладають від 1 млн. до 7,5 млн. дол., при цьому вони не планують тримати пакет акцій компанії обсягом менше 25% і більше 40%. Якщо частка складатиме менше 25%, то права венчурних капіталістів недостатньо захищені, якщо більше 51% - менеджери компанії не зацікавлені в роботі. Отже, венчурні капіталісти намагаються тримати такий баланс, щоб їх партнери були зацікавлені в розвитку компанії.